Мамина колискова... Просте словосполучення сколихує теплу хвилю в душі кожного українця. Адже здавна немовля знайомилось з оточуючим світом, отримувало необхідні йому відчуття спокою та захищеності через лагідні проникливі звуки колисанки. Ритмічне повторення певних слів і звуків, монотонне наспівування заколисувало дитину, даруючи так потрібний їй сон. Відомо, що перші дні й місяці здорове немовля постійно спало, прокидаючись, в основному, щоб поїсти. А для матері, часто змученої тяжкими пологами та тягарем обов’язкових хатніх клопотів, міцний сон дитини давав можливість відпочити і впоратись з роботою по господарству. Тому функція колискових, як заспокійливого та снодійного засобу, була дуже важливою, незамінною в родинному побуті українців.

Колискові пісні Полтавщини характеризуються одноманітною мелодією, різноманітністю зменшувальних слів дитячої мови з переважанням м’якої приголосної „л” і нескладним змістом, в основному, пов’язаним з життям немовляти та з пригодами тварин, які його оточують. Часто колискові пісні заміняли одним приспівом: „люлі, люлі”.

Виконавцями колисанок були переважно жінки, які адресували їх єдиному слухачеві-дитині. Найважливішою турботою матері, бабусі чи старшої сестри було здоров’я немовляти, а значить – міцний сон. На Полтавщині у різноманітному вигляді побутували колисанки – закликання сну, а інколи й дрімоти.

Варіант однієї з найпопулярніших колискових по всій території України: „Ой ходить сон коло вікон” був записаний К. В. Квіткою від Лесі Українки на поч. ХХ ст., і мав походження з м. Гадяча Полтавської області:

Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти
А де будем ночувати?
Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька, –
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колихати.

Проте в більшості колискових-закликаннях Полтавщини згадується лише Сон, якого мати кличе до своєї дитини, часто називаючи пестливо: ”соночку, соколочку", „соньку” тощо. Основна функція цього поетичного образу – заколисати немовля.

Ходить сонок по долині,
Кличе мати до дитини!
Іди, соньку, в колисоньку,
Приспи нашу дитиноньку.
У нас хата тепленькая
І дитина маленькая...
(Лубенщина, 1892 р. запису).

Серед обов’язкових атрибутів життя дитини особлива увага в колискових піснях відводилась колисці та постелі немовляти. Саме в творах, що походять з Центральної та Лівобережної України, відчувається ідеалізація оточення дитини. На Полтавщині були поширені пісні, де „шовковії (золотії) вервечки”, „мальовані бильця”, обов’язково „колисочка новенькая”.

Е, люлечки, золотії вервечки,
Мальовані бильця, пішли до Кирильця...
(Зіньківський повіт, 1924 р. запису).

Ще одна спроба ідеалізації різних складових життя маляти простежується в опоетизованому описі його годування і переліку страв, які воно ніби-то споживає. Але в цей ряд потрапляли і такі продукти, які немовля аж ніяк не могло вживати; їх набір, мабуть, відображав народне уявлення про добробут і достаток селянської родини. Тут і кашка з молочком, борщ, калач, куліш, вареники, кутя, червоні ягідочки, яблучка, грушки, сливки, пряничок, бублички тощо. Найчастіше турботами про дитяче харчування переймаються голуби-„гулі”, які в народній творчості уособлювали добро і чистоту.

Ой ну, люлі, люлі,
Налетіли гулі,
Стали думать і гадать,
Чим Іроньку годувать:
Чи кашкою, чи медком,
Чи солодким яблучком?
(с. Гельмязів, історична Полтавщина, 1972 р.).

Гулі „в червонім намисті”, в червоних чоботях, часто своїм воркотанням навіюють дитині сон, або, навпаки, заважають заснути.

...Вони сіли, загули,
Спать Галочці не дали.
(с. Бобрик Роменської округи на Полтавщині, запис 1930 р.)

Голуби в колискових полтавського краю віддають дитині свої „червоні чоботи”, дарують „три квіточки” – „дрімливую, сонливую і щасливую” чи здоров’я та розум. Часто в подібних піснях виринає мотив побажання малечі:

...Соньки-дрімки в головоньки,
А ростоньки – у костоньки,
Здоров’ячко – у сердечко,
А розум – у головоньку.
Щоб спало, щастя мало,
І щоб росло, не боліло,
Щоб матінки не доїло.
(Лубенщина, 1891р. запису).

Такі побажання у різних варіантах дуже поширені в колискових Полтавщини, адже в них мати висловлювала найпотаємніші мрії та надії, „замовляла” дитину від „вроків” та хвороб.

Іноді в місцевих колисанках зустрічається мотив погрози дитині, яка „хоче та й не спить”. Зокрема, переважають застереження фізичного покарання – „по жопці деркачем”, ”по спині батожком”, ”дайте дубця, буду бить”. Та навіть дубець „з високої дубини, з червоної калини для малої дитини”. У колисанках, які містять погрозу, відчутні більше пересторога і тонкий гумор, ніж суворість.

Однією з найоб’ємніших груп колискових на Полтавщині є та, де домінує образ кота. Ця домашня тварина жила в кожній селянській оселі, і дитина змалечку спостерігала за нею. Кота (сірого, рудого, білого, волохатого), одного або двох, маленьке кошенятко запрошують приспати немовля. Котик то сам заколисує дитину („а ти сірий, воркни, дитина замовкне”), то кидає мишку в колиску, а та присипляє маля. Побутують на Полтавщині і варіанти мотиву, коли кіт заважає сну немовляти.

Якщо голуби годують дитину, то одяг для неї, здебільшого, дістається від котика. Поширена на Лівобережжі пісня про кота, який придбав собі кожушок, у різних версіях розкриває цю тему, то перераховуючи асортимент куплених ним речей („Купив собі кожушок і шапочку бібровую, і стьожечку шовковую”), то детально описуючи всі місця, де може спати дитина, вкрита цим кожушком: ”А щоб було тепло спать удень, удень і вночі, у запічку й на печі, і долі, і надворі, і в сінях, і в коморі”.(Лубенщина, 90-ті рр. ХІХ ст.).

Значна за обсягом і та частина колискових пісень, де образ дитини або зовсім відсутній, або є виразно другорядним, хоча їх зміст спрямовується саме до неї, до перших проблисків її інтелекту, коли маля починає вже розуміти прості поняття, зокрема ті, що пов’язані з його близьким оточенням. Головним персонажем більшості таких творів є, знову ж таки, кіт. В основі сюжетів – його дії та вчинки (або застереження від них), які мусять викликати у малого слухача, окрім цікавості до самої дії чи ситуації, цілком визначене ставлення – осуду чи схвалення. Через них дитина одержує перші уявлення про „добре” і” погано”, ”можна” і „не можна”, хоча зображувані факти можуть стосуватися звичок і властивостей кота:

А-а-а, коточок,
Украв бабин медочок
Та сховався в куточок
Од маленьких діточок...
...Стала Галя котка бить,
– Не вчись, котку, так робить,
А вчись, котку, черевички шить...
(Гадяччина, 1937 р. запису).

Схожі сюжети, коли котика карають за заподіяну ним шкоду і вчать бути корисним – шити черевички, пасти телят чи овець тощо, досить поширені в колискових піснях Полтавщини. Такі колисанки були розраховані на вже старшу дитину і мали велике виховне і пізнавальне значення, адже давали поняття про народні моральні засади (любов до праці, засудження крадіжки). Часто за допомогою улюбленця малечі – кота через колискову пісню дитина знайомилась з переліком домашніх та господарських робіт:

Ой ну люлі, котарю,
Та вимети кошару,
А ти, котко рудю,
Та вимети грубу,
А ти, котку волохатий,
Та обмети коло хати.
(Лубенщина, 1892 р. запису).

Мотиви пригод кота та заколисування ним дитини найчастіше поєднувались в одній колисковій.

Рідше, ніж котик, в колисанках Полтавщини зустрічаються інші домашні тварини – вівці, телята, корови, коні. Крім опису їх повсякденного життя –пасовище, повернення ввечері до хліву чи кошари, іноді вказується на користь худоби для людей:

...Коровка напасеться
І до дому притрясеться,
А матінка здоїть,
Івася напоїть.
(Лубенщина, 1893 р. запису).

Окрему групу колисанок становлять твори, в яких чільне місце займає образ матері. В них оспівується ніжне, пестливе, самовіддане ставлення до дитини, але основний наголос ставиться на почуттях і роздумах жінки, пов’язаних з її власною долею. Часто такі колискові розкривали глибоку трагедію родини:

Ой ну гойда,гойда,
Умер старий Пойда,
А Пойдиха зосталась,
З дітьми горя набралась.
(Лубенщина, 90-ті рр. ХІХ ст.)

Частіше оспівується мотив материнської турботи за дитину:

Як я тебе родила,
Цілу нічку ходила.
Як я тебе оженю,
Сама себе звеселю,
Як я тебе в службу дам,
Тоски, горенька придам.
(Лубенщина, 1893 р. запису).

Мати в полтавських колискових обіцяє дитині бути їй слугою, робити господарську роботу – „воли пасти, на віз сіно класти” і доглядати за внуками. Тобто жінка вже заздалегідь не бажала втрачати той надзвичайний зв’язок матері і дитини, хотіла бути потрібною своїй кровинці і на майбутнє.

Колискова – пісня материнського серця, звуки, які передають всю глибину і силу почуття неньки до дитини. Це й пояснює той факт, що народні колисанки й зараз лунають на полтавській землі, бо передаються з покоління в покоління як родинний оберіг, освячений любов’ю матері.

А які колискові співали вам? Чи ви співали, співаєте колисанки? Поділіться з нами у коментарях.