Міжнародна спільнота 17 червня відзначає Всесвітній день боротьби з опустелюванням та посухами. Цього року він проходить під гаслом «Вирощуємо майбутнє разом», яке символічно підходить до теми нашої розвідки. Адже лісосмуги – це перш за все зелені насадження піввікових, вікових дерев, які можна вважати майбутнім сільськогосподарського поля, яру, балки чи спустошеної рівнини. Призначення таких насаджень дуже широке: захист посівів від суховіїв, чорних бур, поліпшення водного режиму ґрунту й запобігання його ерозії, підвищення врожайності сільськогосподарських культур та покращення на полях мікроклімату, снігозатримання, боротьби з дефляцією та збереження і покращення родючості ґрунтів. Все частіше сухі сильні вітри з’являються на території не тільки Полтавщини, а й усієї України. Нещодавно у Київській області люди могли відчувати на собі їх дію, коли з вітром у повітрі опиняються дрібні часточки ґрунту, це, не наче, справжні пилові бурі. Саме лісосмугам у цьому випадку відводиться основна захисна роль.
Особливість лісових деревонасаджень була відмічена ще 18-19 ст. У той час територія Полтавського краю інтенсивно заселялася, відбувалося землеробське освоєння лісостепу. Цілинні ковилові степи перетворювалися на поля й пасовища. Ліси вирубувалися для будівництва жител та їх опалювання. Місця вирубок розкорчовували і використовували як орні угіддя. Про відновлення лісонасаджень тоді ніхто не дбав аж до 1809 р., коли В.Я. Ломиковський – полтавський землевласник, історик, етнограф, лісомеліоратор, агроном, рід якого має давнє козацьке походження, висадив у своєму маєтку в с. Трудолюб Миргородського повіту (сьогодні це село Шахворостівка Миргородського району) першу лісосмугу з високостовбурних дерев. Уже тоді він визначив, які дерева доцільно висаджувати на берегах водойм, а які на схилах чи у балках. Експериментував з дубами і ясенами, вільхами й осиками, дослідив екологічні властивості п’яти видів тополі і шести видів верби. Підкреслював органічний зв’язок лісу й поля, започаткував новий метод господарювання – поєднання землеробства з посадкою лісових насаджень. Результати введення в своєму маєтку «древопільної» системи землеробства В.Я Ломиковський описав у книзі «Разведение лесе в сельце Трудолюбе», виданої в Петербурзі у 1837 р. Практичним шляхом В.Я. Ломиковський дізнався, що за допомогою лісосмуг можна формувати певний мікроклімат на полях, де культивують сільськогосподарські рослини, що дерева захищають ґрунт від суховіїв, затримують сніг, а опале листя утеплює землю і слугує органічним добривом. Він організовував розширення доріг й дамб, впорядкування їх пішохідними насипами, тут, а також по крутих й пологих схилах посаджено безліч плодових дерев і чагарників. Агрономічна діяльність Ломиковського, точніше його особа, охарактеризована М.В. Гоголем у поемі «Мертві душі» в образі поміщика Костанжогло.
На превеликий жаль, система лісосмуг Василя Яковича, значення яких для степового землеробства важко переоцінити, не збереглася. Не збереглися й створені ним у селах Шахворостівка і Трудолюб чудові дендропарки. Але його робота над визначенням екологічної ролі лісосмуг мала продовження. На сьогодні це один із провідних напрямків галузевої науки.
Діяльність іншого видатного вченого-практика, умілого й всебічно розвиненого дослідника, натураліста О.О. Ізмаїльського лишила по собі слід до нині. На південній околиці с. Дячкове на Диканщині у 1892 р. ним було організовано висадження дерев у полезахисну лісосмугу, яка зараз належить до природно-заповідного фонду Полтавщини і має статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення (1979 р.). Довжина її близько 1200 м., площа – 5 га. Олександр Олексійович брав активну участь у роботі Полтавського сільськогосподарського товариства, був його віце-президентом. Ним розроблені заходи боротьби в посухами – глибокий обробіток ґрунту, снігозатримання; розроблена методика пошарового відбору ґрунту на глибині понад 2 м для визначення вологості, а також буровий інструмент, експонований 1900 на всесвітній виставці у Парижі. Тісна дружба О.О. Ізмаїльського з всесвітньовідомим ученим, організатором науки та вищої школи, основоположником генетичного ґрунтознавства та вчення про географічні зони, класичної агрономії, професором В.В. Докучаєвим зіграла визначну роль у становленні степового землеробства, у вивченні питань структури ґрунту, значенні його обробітку у боротьбі із посухою.
Сьогодні лісосмуги залишаються частіше всього без господаря. Лише третина цих насаджень із загальної площі 19,9 тис. гектарів закріплена за суб’єктами господарювання. Решта площ, – а це майже 13,6 тис. гектарів, перебувають у землях запасу сільських та селищних рад і до цього часу не отримали свого господаря, який би відповідав за їх стан та збереження. Тому вони або перетворюються у зарослі чагарники, або зменшуються у висоті та густині, що призводить до втрати їх основного призначення – створення мікроклімату на полях, зменшення вітрового навантаження на культури (захист від вітрової ерозії), снігозатримка, захист ґрунтів від водної ерозії. Для поліпшення санітарного стану лісосмуг, так само як і для звичайних широколистяних та хвойних лісів, повинні здійснюватися такі заходи їх поліпшення: вибіркові санітарні рубки; суцільні санітарні рубки; ліквідація захаращеності; профілактика виникнення та поширення осередків шкідників і хвороб лісу, боротьба з ними та захист заготовленої деревини від шкідників і хвороб лісу.
Здається, не важливо, хто буде господарем лісосмуги, головне – не втратити вікові наукові надбання наших знаних агрономів, ґрунтознавців, сподвижників лісорозведення та лісової меліорації.
Матеріали підготувала науковий співробітник Чеботарьова Л.В.
