Багатогранний і непересічний талант українського графіка М.Г. Бутовича є невід’ємною складовою української культури, а його твори – гордістю Музейного фонду нашої держави.
Микола Бутович народився 1 грудня 1895р. в селі Петрівка Гадяцького повіту Полтавської губернії в дворянській родині, що походила від козацької старшини. Дитячі роки пройшли у середовищі, де розмовляли українською мовою, пам'ятали історію, звичаї, шанували традиції. Сила дитячих вражень супроводжувала Миколу Григоровича все життя, підтримувала у важкі часи, надихала на нові творчі задуми.
Спочатку, за бажанням матері, хлопчика віддали опановувати військову справу до Петровського Полтавського кадетського корпусу, пізніше до Московського військового інституту. Регламентоване життя майбутнього військового розраджують часи відпочинку за малюванням, яке зачаровує і поглинає цілком. Одними з перших зображень художника-аматора виявилися образи Енея і героїв творів М.В. Гоголя.
У 20-річному віці в житті офіцера М.Г. Бутовича відбуваються різкі зміни: він бере участь у боях Першої світової війни, потрапляє у полон, де зустрічається з випускником Санкт-Петербурзької Академії мистецтв Агафоновим. Вплив професійного художника на молодого військового став вирішальним у його долі. Микола Григорович планує залишити армію і повністю присвятити себе малярству. Але революційна ситуація в країні не сприяла оволодінню навичками нової професії. Час вимагав від кожного українця чітких дій у визначенні своїх політичних пріоритетів. Бутович тікає з австрійського полону і стає до лав Першої Стрілецької Козацької дивізії. Цей вчинок змушує його емігрувати. Довелося пережити тяжку і непевну подорож на Захід, й з часом усвідомити, що повернення на Батьківщину – неможливе.
Потім було навчання в Празькій Академії мистецтв і мистецько-промисловій школі. В 1921р. студент-емігрант прямує до Берліну, де опановує графічну майстерність у Шарлоттенбурзькій мистецько-промисловій школі, а через рік отримує можливість навчатися в Академії графічного мистецтва у Лейпцігу.
Про успіхи на учнівській ниві говорить той факт, що з двадцяти конкурсів, які проводила Академія протягом двох років, 3/4 усіх перших премій одержав М. Бутович.
Німецька мистецька школа сформувала Миколу Григоровича як професіонала високої технічної майстерності, надала його творам притаманних їй специфічних графічних особливостей, певних стильових ознак. Водночас, професори Академії вчасно акцентували увагу студента з України на прояв у його творчості національних уподобань, заохочували і підтримували цю схильність.
Щоб покращити знання про історію і культуру свого народу, художник бере курс лекцій в Берлінському Українському інституті. Пізніше, згадуючи навчання в інституті, М.Г.Бутович писав: «Я слухав лекції покійного історика Дмитра Дорошенка. Він дав мені список літератури, і в берлінських бібліотеках я знайшов досить праць про українські стародавні вірування»…… Таким чином, притаманна молодому українцю зачарованість містерією рідного казкового переказу, обрядовою піснею, священним дійством отримала тепер наукове усвідомлення.
Наступною професійною сходинкою став для Миколи Григоровича період перебування в Парижі (1928-1930рр.), де він був прийнятий до «Осіннього салону», працював у рекламній студії «Aloris», мав змогу ознайомитися із сучасними напрямами розвитку світового мистецтва. Саме в цей плідний творчий період його життя туга за Україною стає особливо відчутною і болісною. Митець починає докладати значних зусиль, щоб повернутися на Батьківщину. В 30-х роках він працює у видавництвах Львова, у 1942р. викладає графіку в місцевій Державній мистецько-промисловій школі, Вищій образотворчій студії. Але разом із наближенням воєнних дій обірвалася і мрія майстра повернутися додому. Знову мандри: В Австрії – табір для «переміщених осіб», потім знову − дорога на Захід, важка фізична праця, втрата доньки, бідність. Нарешті, у 1947р., родина Бутовичів оселяється поблизу Нью-Йорку.
В Америці Микола Григорович активно займався різноманітними видами художньої діяльності, а у своїх спогадах розповідав, що не міг повністю присвятити себе графічній роботі, тому що заради заробітку доводилося бути то «церковним маляром, то текстильним дизайнером». Брак часу, однак, не ставав на заваді стрімкому поширенню слави українського графіка. Свідченням тому була пропозиція від Української Академії наук у Нью-Йорку виготовити ілюстрації до «Енеїди» Котляревського у 1953р. Так, на схилі літ, М.Г. Бутович знову повернувся до теми, що супроводжувала його творчу долю протягом життя. 21 грудня 1961р. художника не стало.
Полтавському краєзнавчому музею імені Василя Кричевського пощастило придбати витвори українського графіка. На поч. ХХІ ст., від його родини і колекціонера В. Пилипенка надійшли малюнки, які особисто передав до музею О. Федорук - тогочасний голова Державної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. Серед робіт особливу увагу привертають три малюнки раннього періоду творчості (1922 р.): «Запорожець», «Гетьман», «Джура». Автор вводить глядача у світ романтичної стихії, героїки часів козацької республіки, використовуючи для цього традиції козацького портрету ХVI-XVIII ст., технічні засоби графіків минулих століть.
У станковій графіці і малярстві, за висловом О. Федорука, майстер виявив глибоке розуміння української міфології, фольклору, етнографії, виступив продовжувачем Г. Нарбута.
Пам'ять про видатного українського митця ХХ ст. увічнюють його витвори, які зберігає наш музей. Вони надають нам змогу розповідати відвідувачам про життя і творчість земляка, що до кінця життя сумував за Україною, мріяв повернутися на Полтавщину, а свою оселю в Америці називав «хутором».
Маємо надію на поповнення колекції творів майстра і завжди радо розглянемо пропозиції щодо популяризації інформації про Миколу Григоровича Бутовича.
Для підготовки публікації використані матеріали джерел:
Федорук О. Микола Бутович: Життя і творчість. – К.-Нью-Йорк, 2002. – С.351.
Бутович Микола Григорович http://esu.com.ua/search_articles.php?id=38305
Олена Устименко, старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
