Веснянки — не просто пісні, які співали наші далекі пращури, радіючи настанню весни. Це синкретична дівоча творчість, яка сягає глибокої давнини і включає у себе рух, пантоміму, слово, ритм, мелодію. Існує безліч видів і назв веснянок, по-різному класифікують їх етнографи, виділяючи у весняних обрядових дійствах чотири основні сенси: релігійний, землеробський, шлюбно-еротичний і поминальний. Звісно, з часом, коли змінювалися устої і звичаї життя українців, якісь із цих сенсів забувалися, незрозумілими ставали дії чи слова, вони замінювалися більш вживаними, а сакральне дійство поступово втрачало зв'язок зі своїм первинним корінням і перетворювалося на просту розвагу. Тому так важливо і цікаво знаходити найдавніші етнографічні записи, порівнювати і досліджувати їх.
У Науковому архіві Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського найдавнішими записами обрядової календарної поезії є матеріали, зібрані в 1895–1927 роках. Вони зберігаються в справі, складеній у 1949–50 рр. із фольклорних матеріалів з музейної колекції, що дивом вціліли під час Другої світової війни. Серед іншого у ній є 17 текстів веснянок, записаних від Параски Тищенкової з Петрівки. Документ являє собою машинописний передрук із рукопису, про що свідчать окремі пропуски, знаки питання на місці нерозбірливо написаних слів та олівцеві нотатки на полях. Нам не відомий збирач і редактор текстів і точна дата їх фіксації. Але знаємо, що у с. Петрівці Прилуцького повіту неодноразово працювали дослідники фольклору, зокрема й такі відомі, як Віктор Забіла у 1869–1873 рр. та Порфирій Мартинович у 1902-1919 рр. (і, до речі, саме серед респондентів П. Мартиновича, згадується Параска Тищенкова).
Тексти у збірці поділені на два розділи. У першому — «Гульні танки» або «Танкові пісні», які виконувалися дівчатами і хлопцями під час весняних гулянь у гаях, на луках чи лісових галявинах (їх ще називають «гаївки»). Серед них досить відомі і поширені ігри-танки: «Король», «Зайчик», «Тума», «Кропов’яне колесо», «Шум». Їх «гуляли», за словами респондентки, «після обід у марту», «тіки сніг ізійде». Вона ж розповіла, що у весняних обрядових дійствах «танки йдуть уперед», а за ними вже співаються «робочі веснянки».
Кожна із коротеньких пісень-примовок, включених до другого розділу — це магічна формула чаклування злих і добрих сил, яка має чітко визначену роль і призначення. «Весна, весна, весьняночка, / Де твоя дочка паняночка? / Сидить у куточку, / Шиє сорочку / Шовком та білью / Собі на неділю», — приспівувала, починаючи нову роботу, «Швачка». «Пряха» співалася на закінчення зимового сезону прядіння, «до пряжи, щобъ не ледачі»: «Ой ви хлопці бесштаньки, / Засьпівайте веснянки, / А ми зиму зимували, / Клоччя пряли, не співали». Виганяючи вперше худобу до стада, співали «Пастушку», «щоб не загубила телушки».
Ще у збірці є «Кухарочка-паняночка», «Свинопаска», «Козачка», навіть «Коробей». А найважливіша серед робочих — «сама перва веснянка, що сійба починається» — «Орловська пісня»: «Орел поле й ізорав, / Та ячменю насіяв, / А очима засіяв, / Крилочками зволочив, / Ніженьками назначив…» Ми знаємо, що орел є символом влади, сили, сміливості, свободи, козацької волі. Тож присутність цього образу у землеробському фольклорі може здивувати, але то лише на перший погляд. Насправді ж «цар птахів» здавна уособлював у праукраїнців головне солярне божество, вважався безсмертним, здатним до періодичного самовідродження, наче Фенікс, що прямо пов’язує його із символікою весняного оновлення природи. У таких легендах і казках, як «Котигорошко», «Яйце-райце», «Орлові діти» чи «Орел-беркут» Орел виступає ще й охоронцем «того» світу, він відокремлює і боронить живе від неживого, світле від темного, добро від лиха. У такому контексті видається цілком логічною його чільна роль в хліборобському весняному священнодійстві.
Підготувала наукова співробітниця наукової бібліотеки Світлана Капко
Ілюстрація — Марія Капко