Анонсуємо — скоро відновлюємо роботу музейного флігеля.
Михайло Олександрович Олеховський (29 (16).04.1855 – 24(11).12.1909) – природознавець, краєзнавець, музеєзнавець, перший завідувач природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (1891 – 1909).
Народився у місті Кременчуці в сім’ї статського радника О. М. Олеховського. У 1879 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського Новоросійського університету в Одесі зі званням кандидата природничих наук. Був учнем видатного вченого-біолога, лауреата Нобелівської премії І. І. Мечникова.
Трудову діяльність у Полтаві М. О. Олеховський почав земським статистом у статистичному бюро губернського земства. Справжню свою справу та покликання він знайшов у музейній роботі. Саме тоді (1888–1894) на Полтавщині працювала експедиція з наукового комплексного природничо-історичного вивчення території губернії під керівництвом В. В. Докучаєва. Після закінчення досліджень В. В. Докучаєв звернувся до Полтавського губернського земства з пропозицією створення земського музею. З листопада 1890 р. М. О. Олеховському було доручено земством зберігання і впорядкування експедиційних колекцій, а в 1891 р. він був обраний за конкурсом завідувачем природничо-історичного музею Полтавського губернського земства. Музейній справі М. О. Олеховський віддав 19 років життя, а в перші роки роботи був його єдиним штатним працівником. Ним було розроблено план влаштування музею, згідно якого він складався з двох відділів: наукового та практичного. В основу музею лягли природничі колекції зібрані експедицією В. В. Докучаєва. З метою збору експонатів, проведення природничих обстежень, тощо М. О. Олеховський неодноразово здійснював виїзди в різі повіти губернії. Разом з В. І. Вернадським у 1897 р. – до Кременчука, де у земській каменоломні було знайдено куски червоного залізняка, та до села Гавронці Полтавського повіту, де було виявлено бобову руду. У цьому ж році здійснив екскурсію з німецьким ботаніком і мікологом, другом Чарльза Дарвіна і популяризатором його ідей Ернстом Х.Л. Краузе, який зацікавився степовою і солончаковою флорою. Знову з В. І. Вернадським: у 1901 р. виїздив на знамениту археологічну пам’ятку – Гінцівську пізньопалеолітичну стоянку на Лубенщині, у цьому ж році за завданням Полтавського губернського земства – на Висачківський пагорб неподалік села Висачки Лубенського повіту. Влітку 1902 р. разом з В. І. Вернадським обстежив місцевість у Хорольському повіті, де поблизу села Мелюшки була виявлена кварцова руда з часточками золота. У 1903 р. здійснив екскурсію із фольклористкою, оперною співачкою С. Е Линьовою, яка приїхала до Полтавської губернії для запису на фонограф місцевих народних пісень. Співпрацював він також із вченим-гідрологом Є. В. Оппоковим, геологічні профілі по буровим свердловинам, складені ним, експонувались у музеї. М. О. Олеховський науково опрацював колекції Докучаєвської експедиції, збори корисних копалин професора Харківського університету М. О. Гурова, інші надходження музею та підготував опис колекції, виданий у 1892 р.
Діяльність завідувача музею сприяла тому, що багато аматорів, державних установ передавали свої колекції в дар музею. У музей надходили не тільки місцеві збірки, а й експонати з різних куточків світу. Значні зібрання надійшли від полковника П. П. Бобровського. які поклали початок музейному відділу народознавства. Найважливішим надбанням музею стало пожертвування у 1906 р. лубенською поміщицею, меценатом, видавцем, громадською діячкою К. М. Скаржинською свого музею у Круглику. Це 20 тис. експонатів.
Завідувач музею брав участь у багатьох заходах, які проводило земство, зокрема у розробці практичних питань розвитку сільського господарства: складав проекти і плани участі земства у справі закріплення летючих (дюнних) пісків. Паралельно з цим була розроблена й система заходів боротьби з процесами утворення ярів. М. О. Олеховський сприяв розвитку шовківництва на Полтавщині, давав консультації у зв’язку з переоцінкою земель 1893 р., працював у комісії з побудови водогону в Полтаві. Був одним із авторів-укладачів посібників для навчальних закладів, зокрема сільськогосподарських шкіл. У 1908 р. став ініціатором проведення в рамках загальноосвітніх курсів для вчителів народних училищ Полтавської губернії «пояснювальних читань з природознавства, етнографії, сільського господарства.
Про різнобічну діяльність М. О. Олеховського свідчить його активна участь у роботі Полтавського сільськогосподарського товариства, дійсним членом якого був обраний у 1892 р., а у 1899 р. за бездоганну службу на посаді завідувача музею став членом правління Товариства. Від 1896 р. входив до складу редколегії журналу «Хуторянин».
Через тяжку хворобу у середині 1909 р. М. О. Олеховський залишає роботу, так і не здійснивши всіх своїх задумів. Помер 11 грудня 1909 р. на 55 році життя. Місце поховання М. О. Олеховського і його сина Олександра на Монастирському кладовищі в Полтаві на сьогодні втрачене, було зруйноване ще на початку 20-х рр. ХХ ст.
На виставці презентовано перші експонати музею (зразки грунтів докучаєвської колекції, мінералів фірми Ф. Кранца), предмети із зібрань відомих дарувальників К. М. Скаржинської, П. П. Бобровського, фотопортрети науковців-розбудовників музею, архівні матеріали про життєвий шлях та професійну діяльність очільника установи.
Продовженням виставки є експозиція під відкритим небом «Меморіальний куточок М. О. Олеховського» , створений з унікальних рослин: різних сортів бузку, магнолій, кольквіції чарівної, сніжноягідника округлого та інших, саджанці яких подаровані його нащадками – онукою Н. М. Литвиненко та праонукою Г. В. Скічко.