Збереження, освоєння і передавання мистецької спадщини майбутнім поколінням справедливо вважається необхідною передумовою розвитку будь-якої нації та її культури. Реставрація як одна з форм культурного наслідування завжди була покликана підтримувати давні пам’ятки у цілісності.
Наукові основи консервації та реставрації в Україні почали укладатися на початку ХІХ ст., що було викликано суспільним зацікавленням старожитностями та комплектуванням приватних і громадських колекцій пам'ятками викопної кераміки. Більшість теоретичних ідей, висловлених зарубіжними і вітчизняними діячами культури у 1920 − 1930-х рр., стали основою для розроблених протягом 1960 − 1980-х рр. засад сучасної реставрації.
Проте слід зазначити, що розвиток реставраційної справи в Україні впродовж ХІХ – ХХ ст. базувався не лише у великих центрах на кшалт Києва чи Львова. Окремі осередки виникали й у провінційних музейних закладах, де проблема відновлення та збереження рухомих пам'яток культури стояла не менш гостро.
Нині у Полтавській області художники-реставратори працюють у чотирьох музейних закладах – Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішні, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Історико-культурному заповіднику «Більськ» та Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка.
Знайомство з нашою експозицією починається з колекції Історико-культурного заповідника «Більськ», адже саме його директору Ігорю Івановичу Коросту належить ініціатива створення цього міжмузейного виставкового проєкту.
Сам заповідник створений у 2005 р., проте археологічні дослідження тут тривають вже понад 100 років. Більське городище ототожнюється більшістю сучасних дослідників з містом Гелон, згаданим давньогрецьким істориком Геродотом. Городище має площу близько 5 тис. га. Серед пам'яток округи Більського городища – найбільші майдани України – Розрита Могила та Скоробір. Саме з останньої локації походять два предмети, представлені на виставці – черпак та одна із амфор. Усі предмети датуються скіфським часом. Кутова інсталяція демонструє тісні торговельні зв'язки з античним світом, що існували у той час на наших теренах.
На території заповідника працюють археологічні експедиції провідних наукових установ України, серед яких варто назвати Інституту археології НАН України та Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. Долучаються до проведення досліджень і археологи з близького та далекого зарубіжжя.
Наразі у заповіднику працюють два художника-реставратори творів з кераміки – Анатолій Штанько та Анастасія Зубрєва. Їхні роботи представлені на виставці. Реставрація археологічної кераміки потребує цілого ряду специфічних навиків, адже усі предмети, що провели певний час у ґрунті, набувають особливих фізико-хімічних характеристик.
Наступний розділ експозиції присвячений Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка. Історія закладу тісно переплітається з діяльністю краєзнавчого музею, адже першопочатково художній музей був відділом нашої установи. У статусі «картинної галереї» він відчинив свої двері у 1919 р. Його першим завідувачем став відомий археолог і музеєзнавець Михайло Рудинський, що разом із представниками Комітету охорони культурної спадщини подорожував маєтками місцевої аристократії, намагаючись врятувати від знищення та розпорошення твори мистецтва, залишені колишніми господарями. До колекції музею потрапили не тільки предмети живопису, але й чимало виробів із тканин, меблів, зразків порцеляни та фаянсу.
Нині у закладі працюють два художника-реставратора – творами із тканин опікується Наталія Дмитренко, живописними полотнами – Тарас Коркішко. Їхні роботи ви можете бачити у нашій експозиції. Серед тканин представлена церковна тема – гобелен «Зняття з хреста», частини облачення священника – подол підризника та єпитрахиль, вишиті срібними нитками. Також експонуються два слуцькі пояси – елементи вбрання заможної шляхти, вельми популярні у XVIII ст. Ткали їх із тонких шовкових, золотих та срібних ниток. Пояс міг сягати завдовжки 4,5 м, завширшки 50 см. По краях прикрашали каймою та бахромою, традиційно зображали рослинні орнаменти. Цікавою особливістю слуцьких поясів було те, що обидві їх сторони були лицьовими. Зазвичай пояс носили складеним учетверо; у своєрідній кишені, яка утворюється складками, могли зберігати гроші або дрібні предмети.
Перлиною живописних робіт із зібрання художнього музею, представленою на виставці, є твір уродженця Полтавського краю Федора Стовбуненка (1864 – 1933). Як майстер народного традиційного живопису він малював козаків-бандуристів, статечних і заможних українців, краєвиди із хатою, річкою та лебедями, або ж ліричні, жартівливі чи гумористичні сценки, молодих закоханих тощо. Зі збережених творів помітне місце займає картина «Козак-бандурист», представлена в експозиції. Стовбуненко створив чималу кількість картин, де козак сидить на баскому коні, граючи на бандурі під-час руху. Деякі з цих картин знаходяться в музеях, деякі – в приватних колекціях. Сюжет є переосмисленням відомого козацького мотиву «козак Мамай».
Серед живописних робіт музею також представлений «Портрет М. П. Бордуги» роботи Івана Дряпаченка (1881 – 1936), уродженця Полтавщини, учня Іллі Рєпіна. Автор численних портретів, побутових та історичних полотен, декорацій до театральних вистав. Малярські композиції Дряпаченка позначені впливом академізму й реалізму.
Наступний розділ присвячений роботам художників-реставраторів із Національного заповідника українського гончарства в Опішні. Фахівці високого класу – Олена Трикоз, Катерина Гурин та Валентина Козовльова мають другу кваліфікаційну категорію в царині реставрації творів з кераміки. Сам заклад був заснований у 1986 р. як Музей гончарства та пройшов свій шлях становлення до статусу національного у 2016 р.
На виставці представлені зразки гончарних виробів від найдавніших часів до другої половини ХХ ст. Археологічна кераміка репрезентована посудиною трипільської культури, однієї з основних давніх землеробських культур доби енеоліту. Сучасний період ілюструють опішнянський декоративний таріль відомого майстра Михайла Китриша та три посудини львівських керамістів другої половини ХХ ст. Завдяки майстерності реставраторів усі ці предмети були відновленні після суттєвої втрати цілісності.
Найрізноманітніша за складом добірка речей представлена із зібрання Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, адже тут працюють п'ять художників-реставраторів різних профілів – твори з кераміки реставрують Тетяна Клименко, Наталія Кондратенко, пам'ятками з металу опікується Віталій Пряда, предмети з дерева та живопис відновлюють Тетяна Менчинська, Валерій Побоков.
Історія нашого закладу починається у 1891 р. За цей час музейна колекція поповнювалася найрізноманітнішими пам'ятками, стала основою для багатьох музеїв міста та області, пережила лихоліття Другої світової війни. Такий буремний шлях цілком природо залишив суттєвий відбиток на музейних предметах, тому для реставраторів тут завжди є цікаві і складні завдання, що постійно кидають виклик їх професійним вмінням.
Стіни прикрашені реконструкціями портретів відомих історичних діячів, виконані Заслуженим працівником культури України, знаним художником-експозиціонером Валерієм Побоковим. Центральне місце займає портрет гетьмана Івана Мазепи – постаті особливого значення для нашої держави. Також в експозиції представлено дві ікони на металі XVIII ст. із Мгарського монастиря – святі євангелісти Іван Богослов та Матвій. У перші роки радянської доби ікони були понівечені та розстріляні, сліди чого досі можна побачити на ликах святих. Кілька років тому В. Побоков виконав консерваційні заходи для їх збереження та безпечного експонування.
Роботи двох категорійних реставраторів творів з кераміки та скла Тетяни Клименко і Наталії Кондратенко представлені у кубі. Тут експонуються зразки порцеляни та фаянсу XVIII-XIX ст. Чільне місце займають вироби Києво-Межигірської фаянсової фабрики – першого українського підприємства галузі. Показані також зразки європейської порцеляни – молочник Севрської порцелянової мануфактури та блюдо для фруктів із Богемії.
У столику демонструється колекція писанок ХІХ ст., відреставрованих завідувачкою науково-дослідного відділу реставрації Тетяною Менчинською. Писанки були передані до музею у 1906 р. відомою меценаткою із Лубен Катериною Скаржинською. Поряд експонуються зразки народної кераміки – тарілки роботи опішнянських майстрів початку ХХ ст. Омелька Колпака та Івана Гладиревського, відреставровані Н. Кондратенко.
У наступному столику виставлено колекцію алебастрових відбитків камей другої половини XVIII – початку ХІХ ст. Подібні відбитки виготовляли за зразками дорогоцінних камей із відомих світових зібрань-дактиліотек. Вартість справжніх камей була надзвичайно високою. А їх більш бюджетні копії колекціонували менш заможні представники аристократії. У XVIII ст. ця мода набула значного розмаху в Європі. Поряд експонується ще одна перлина музейного зібрання – голівка статуї грецької богині Афродіти, знайдена поблизу с. Трипілля на Київщині у 1890-х рр. та придбана К. Болсуновським для музею К. Скаржинської, звідки вона й потрапила до нашої колекції.
Поруч демонструються чорнолакові античні посудини для парфумів – лекіфи, відреставровані Т. Клименко. Частина столика присвячена виробам із металу, відреставрованим Віталієм Прядою – демонструється хрест-мощовик, добірка мініатюрних скульптурок східного походження, археологічний монетний скарб римських динаріїв та інші знахідки із теренів Полтавщини.
Завершує експозицію куб із церковним посудом – потирами XVIII ст. із жовтого та білого металу, та інсталяція із габаритних античних посудин – амфор і триручної вази, знайдених на Шишаччині в ур. Дернова Долина та відреставрованих Т. Клименко.
Музеї області тісно співпрацюють із Національним науково-дослідним реставраційним центром України та його філією у Харкові, постійно підвищуючи кваліфікацію своїх фахівців-реставраторів, беруть участь у наукових конференціях та інших заходах реставраційно-консерваційного спрямування.
Для збереження культурної спадщини варто об’єднати зусилля музейної спільноти. Пригадаймо виголошені у 1921 р. пророчі слова видатного українського вченого Миколи Біляшівського: «Навкруги Вас розсипане золото, що дорожче від звичайного золота. Віками творив його наш народ, в ньому – наша сила, на нього в жорстокій сучасній боротьбі – єдина наша надія. Це золото – наслідки нашої культурної роботи».
Для збереження культурної спадщини варто об’єднати зусилля музейної спільноти. Пригадаймо виголошені у 1921 р. пророчі слова видатного українського вченого Миколи Біляшівського: «Навкруги Вас розсипане золото, що дорожче від звичайного золота. Віками творив його наш народ, в ньому – наша сила, на нього в жорстокій сучасній боротьбі – єдина наша надія. Це золото – наслідки нашої культурної роботи».