26 листопада виповнюється 140 років від дня народження Пилипа Йосиповича Капельгородського (1882-1938?) – поета, прозаїка, публіциста, громадського діяча.
Його родина у повній мірі відчула специфіку комуністичного тоталітарного режиму. Тому так влучно звучать слова зятя письменника скульптора Івана Кавалерідзе, одруженого з Надією Пилипівною: «1937 рік вирвав з наших лав десятки талановитих, залюблених у мистецтво людей». Реабілітували Пилипа Йосиповича посмертно у 1957 р., однак і досі про доробок поета згадують не часто.
«Людиною революційного духу і революційного гарту» назвав літератора письменник Михайло Стельмах. Із юнацьких літ Пилип Капельгородський брав участь у роботі нелегальних революційних гуртків, розповсюджував відозви, від пильного ока поліції подався на Кубань. Але й там не зміг довго триматись осторонь революційних подій…
У січні 1918 р. із Ставрополя прибув до Лубен, де вчителював, українізувавши місцеву гімназію. У 1924 р. очолив один із відділів газети «Більшовик Полтавщини» та оселився із сім’єю у Полтаві – дружиною Параскевою Іванівною, донькою Надією та синами Михайлом і Борисом. Лише за перших п’ять років роботи тут опублікував більше 600 фейлетонів і 200 сатиричних віршів.
Окрім того, активно долучався до громадського життя: належав до літературного об’єднання «Плуг», був учасником Астрономічного гуртка при Краєзнавчому музеї, очолював літературний гурток при Центральній Науковій Бібліотеці. Однак, раз у раз йому пригадували зв’язки з Центральною Радою та Симоном Петлюрою, з яким навчався у Полтавській духовній семінарії…
Самобутній майстер художнього слова Пилип Капельгородський – автор близько 200 поезій, кількох романів, двох пʼєс, низки публіцистичних статей та наукових розвідок. Він – літописець доби соціальних потрясінь бурхливого ХХ століття, основним лейтмотивом якого стало «Все це було! Зробімо ж із цього висновки!».
Підготувала Оксана Сулима – завідувачка сектору науково-дослідного відділу фондів

22 12 25 kapelgorodskiy