Судочинці на значній частині території сучасної України послуговуалися трьома Литовськими Статутами (кодексами писаних прав для населення Великого князівства Литовського) протягом трьох століть (середина XVI ст. - середина ХІХ ст.). Мешканці Полтавського полку, які претендували на високий статус в соціальній їєрархії, також наполягали на тому, щоб їх судили за артикулами Литовських Статутів. Таким чином щодо козаків застосовували ті ж самі законодавчі норми, по яких судили шляхтичів. Чим шляхетне походження так приваблювало представників ранньомодерного суспільства? Невже вони керувалися просто марнославством?
Річ у тім, що за шляхтичем Литовський Статут закріпив низку конкретних прав, які кожній сучасній людині видаються безумовними. Що входило до переліку цих привілеїв? З’ясувати ці питання нам допоможе Другий Литовський Статут, який вступив в силу за короля Сигізмунда ІІ Августа 1566 р. (див. зображення 1). Третій розділ цього кодексу регулював права шляхти. Зупинимося на основних з них. Шляхтич міг вільно розпорядитися своїм маєтком: продати, подарувати, заставити в борг, поміняти (артикул 33). Шляхтич, на противагу решті населення, користувався презумпцією невинуватості (артикул 7). Тобто він в очах суду законослухняна особа, доки не буде доведено його вину. Шляхтич мав свободу виїхати за кордон для наук, навчання, лікування і взагалі «ліпшого щастя», за винятком держав, з якими точилася війна (артикул 13).
За шляхтичами Литовський Статут закріпив право займати будь-які посади (артикул 15). У людини привілейованого походження не можна було забрати посаду по заочному звинуваченню (артикул 11). При цьому спеціально обумовлювалося, що «простих людей» на жодну посаду призначати не можна, за винятком тих випадків, коли рішення прийняв сам Господар, тобто Великий князь Литовський (артикул 21). Жінка нешляхетного походження, яка вийшла заміж за шляхтича, набувала усіх прав і привілеїв стану свого чоловіка. Їхні діти теж ставали шляхтичами. Потрібно зауважити, що у разі овдовіння та укладення нового шлюбу з простолюдином така пані поверталася до свого низького суспільного становища (артикул 16). Чоловік, який народився шляхтичем, теж міг втратити свій привілейований статус, якщо займався ремеслом або «міряв локтем» (торгував). Однак синам горе-шляхтича, які не повторили за батьком його низьких занять, дозволялося поверталися до свого привілейованого стану.
Честь людини благородного походження від наклепів простолюду захищав 18 артикул Литовського Статуту 1566 р.: нешляхтича, який наважився обмовити представника привілейованого стану, карали відрізанням язика. Шляхтич, який вчинив такий самий злочин проти рівного собі, відбувався вибаченням в суді (артикул 19). Між шляхтичами і представниками усіх інших станів пролягала глибока правова прірва. Привілеї, якими закон наділяв осіб благородного походження, видавалися надзвичайно привабливими. Вони цілком обґрунтовано цінувалися дорожче грошей.
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.
