Ні в творчості, ні в любові
Я тиші не визнаю
На іншу не проміняю
Натуру круту свою
Хоча від ударів падав
Одначе щасливий тим
Що не удалось нікому
Примусить мене повзти

Становлення Михайла Казидуба як громадянина і патріота відбувалось дуже повільно. Від початку 60-х, коли письменник тільки починав свою творчу діяльність, і до останніх років життя відбулася величезна еволюція його громадянської позиції і національної свідомості.
На початку його творчого шляху були вірші «Ленін у мене один»,  «Трибуна революції», а в кінці – поеми «Солониця», «Диканський банкет Мазепи». Через історичне минуле він вдивляється у проблеми сьогодення.
Народився Михайло Васильович Казидуб 29 листопада 1942 року в с. Вереміївці Градизького району Полтавської області (нині Чорнобаївський район на Черкащині) в сім’ї колгоспників. Через кілька років село було затоплене новоствореним Кременчуцьким водосховищем, на березі якого і досі є купка глини від хати і старенька яблуня, більш схожа на дичку. За кільк кілометрів на височині збудували нове село, де пройшло дитинство і юність письменника. Він любив свою землю, свою велику і малу батьківщину, її людей. Він знав, любив і цінував кожне стебельце, кожну гілочку дерева, та дворище батьківської хати, яке опинилося якраз на березі. Свого батька він ніколи не бачив, та й сам батько зміг потримати на руках свого первістка лише один день – наступного дня його мобілізували на фронт. З війни батько не повернувся, згорів у  підбитому танку на території Угорщини. Утім це не заважало сусідській малечі дражнити хлопчину байстрюком. Тож довелося хлопцю відчути «щасливе» життя в умовах повоєнної розрухи, тяжкої праці зранку до вечора за шматок черствого хліба, голодомору 1947-1948 років. Для поета хліб назавжди залишився священним, світлим і солонуватим від сліз, якими голод душив не одну малу дитину.
У 1959 році Михайло закінчує середню школу. Протягом кількох років ще залишається в рідному селі, де працює будівельником, трактористом. Саме в цей час він здійснює свої перші творчі кроки. Його одразу помічають односельці і Михайло Казидуб стає культмасовиком місцевого клубу. Для цього він закінчив режисерські курси при Полтавському музично-драматичному театрі ім.  М.В.Гоголя.
Вступом на агропедагогічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту у 1962 році починається його період життя, пов'язаний з Полтавою. Уже наступного року з’являються його перші публікації в газетах «Зоря Полтавщини», «Ленінська зміна», часописі «Прапор». Навчаючись на четвертому курсі, молодий поет видає свою першу збірку віршів із досить символічною назвою «Екзамен». У ній звучить молодецький запал, прагнення творити та дивувати весь світ.
Свій перший екзамен юнак склав на «відмінно». Критика висловила своє схвалення. І одразу ж поет відчуває усі переваги життя творчої людини. Він стає керівником інститутської літературної студії «Веселка» та отримує роботу завідуючого відділом пропаганди і агітації в газеті «Комсомолець Полтавщини».
Далі робота в ДАУ Полтавського облвиконкому. У 1977 році Михайло Казидуб приймає остаточне рішення про те, що має стати професійним поетом, звільняється з ДАУ і протягом наступних років перебуває на творчій письменницькій роботі. У цей же час очолює обласне літературне об’єднання «Полтавські джерела». Ще два роки був слухачем на Вищих літературних курсах Літературного інституту ім. М.Горького у Москві (1979-1981 рр.).  Тривалий час М.Казидуб працює директором Полтавського клубу письменників, згодом методистом обласного центру культури і дозвілля. Невдовзі отримує запрошення на посаду заступника редактора газети «Трудова Полтава», далі працює в газеті «Край», а трохи пізніше в газеті «Полтавщина».
Багатим на події видався рік 1992-й. Письменник переходить на нову роботу і обіймає посаду головного редактора радіо обласної державної телерадіокомпанії «Лтава» на якій працював до кінця життя. Цього року виходить одразу дві збірки: «Дощі серед пустелі» та «Восьмилисники», які підбили підсумки попереднього періоду творчості. Автор дуже пишався оригінальним задумом, оскільки кожен вірш, маючи всього вісім рядків є цілком завершеною поетичною думкою. «Восьмилисники» стали справжнім літературним явищем. Книга справді вдалася і є дуже актуальною – подібні висновки рецензентів друкувалися тоді в багатьох газетах.
Але творчі успіхи були затьмарені хворобою. М.Казидуб переживає дві тяжкі операції. Після цього письменник переглядає свої життєві позиції та цінності. На перший план виходить сім’я та творча робота. Все частіше залишається поет над вічними темами про місце людини в житті, сенс життя взагалі. З-під його пера виходять наступні рядки:

« Не дай господь до висновку дійти
Що нічогісінько опісля себе
Весні майбутній не лишаєш ти
(«Наприкінці дороги», «Восьмилисники»)

Поет наполегливо працює над своїми віршами: переробляє і доробляє старі, активно пише нові. Кожного дня, яким би стомленим не був, а новий вірш був написаний. Результатом цього став буквально шквал нових книжок автора. З’являються збірки «Любов веде крізь хуртовини», «Полудневі автографи», «10 поем», «Любив, люблю, любитиму», «Все моє крім ненависті», «Я родом з Веремії», сатиричний роман «Начальник пожежно-сторожової охорони». Всі перелічені збірки поета знайшли місце в зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, передані в дар дружиною поета Вірою Кулик.
Нервове перенапруження позначилося на загальному стані здоров’я, довелося звернутися в лікарню, звідки М.Казидуб вже не вийшов. В останні перед смертю дні в лікарні, пересилюючи нестерпні болі, він закінчив редагувати свою останню книгу «Під журавлиними хрестами». Але видати її за життя поета не вдалося. Дуже він хотів завершити другу частину свого улюбленого «Начальника ПСО», але не встиг. Першого травня 1998 року М.Казидуб помер.
Письменник Михайло Казидуб є автором п’ятдесяти пісень, написаних у співавторстві з композиторами В.Тиликом, О.Білашем, Г.Непорадою, О.Чухраєм. Він – автор багатьох нарисів про визначних людей Полтавщини, а також радіопередач серед яких «Спадщина», «Нові імена», «Живе на землі людина», «Ми – українці».
Ось таким був наш земляк, полтавець Михайло Казидуб. Його життя було сповнене злетів і падінь, радостей і печалей, успіхів та невдач. Не життя, а суцільна веремія – так любив жартувати письменник, коли доля підносила йому черговий сюрприз і саме так він назвав одну з своїх поетичних збірок. Життєва круговерть завжди тримала його в поетичній напрузі, але саме ця «веремія» зробила з нього велику людину.
Науковці музею шанують пам'ять поета-земляка Михайла Казидуба. Матеріали, пов’язані з літературною та громадською діяльністю Михайла Васильовича використовувались у тематичних експозиційних розділах, виставках та екскурсіях.

Підготувала Наталія Шумейко – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.