Невід’ємною частиною сільського і міського інтер’єрів були мисники, стільці, лави, рами для фото та календарів, а також скрині, розпис яких відзначався багатством художніх прикрас та прийомів.
Найбільш поширеними були мальовані скрині, що прикрашалися переважно рослинним орнаментом — квіти різних форм та розмірів, стилізовані або наближені до натури, червоні й рожеві яблука, грона винограду, квіткові композиції у вигляді букетів з дрібними квітками або спіраллю. Квіти здебільшого в букетах або вазонах, зрідка були розміщені вільно по всій площі. Най¬більш старанно розписували передню стінку скрині, потім — бічні, зрідка — віко. Іноді передню стінку й віко розділяли на кілька „вікон" металевими смугами або спеціально намальованими рамками, в яких розміщували окремі букети. Про мальовану скриню в народі казали: „Аж очі вбирає".
Професія скринника передавалася з поко¬ління в покоління, що сприяло утворенню стійких традицій, своєрідних місцевих „шкіл" малювання, які взаємно збагачували й доповнювали одна одну. Розписували скрині частіше жінки (дружини або дочки майстрів-скринників). Як і багато інших видів народної художньої творчості, розписи скринь мають імпровізаційний характер: переваж¬ну більшість орнаментів малювали експромтом „з голови" і ніколи точно не повторювали. Починали малювати з найбільших і найяскравіших квітів, які розміщувалися в центрі, а потім оточували дрібні¬шими, менш яскравими з листочками.
На Полтавщині мальовані скрині виготов¬ляли чи не в кожному повіті. Осередками були села Вереміївка, Нові і Старі Санжари, Лохвиця, Грунь та інші. Робили їх переважно з липи, тополі, берези, вільхи чи верби — з весни і до середини літа, бо після Спасівки вже починалися весілля. За літо один майстер міг виготовити до 20 скринь. Шалівку з дошок скріплювали клеєм, оковували бляхою, викорис¬товуючи ковальські цвяхи, бляху фарбували в чорний колір і починали розписувати скриню.
Малювали переважно по темному тлу, яке на фоні вибілених стін, як образи та картини, виділялися м'якими темними плямами. Крім естетичних, тут, певно, спрацьовували й практичні чинники: якщо стіни та піч перебілюва¬лися щороку, то дерево малювалося раз на багато літ. Використовувалися також скрині з картинкою козака-бандуриста або Мамая.
Часто полтавські скрині мають форму трапеції з плоским віком, тому у невеликих хатах вони нерідко слугували й за стіл.
Скриня була атрибутом українського сільського весілля, куди складали одяг, рушники, полотно — увесь посаг молодої. А готувати його починали зав¬часно, невдовзі після народження дочки. Сорочки, спідниці, керсетки, пояси, рушники, намиста — все це мати спочатку зберігала у своїй скрині, а років з п'ятнадцяти — у скрині дочки.
Весільна скриня не лише зберігала майно нареченої — вона таїла в собі дівочі мрії про майбутню долю, про заміжжя, символізувала працьовитість молодої та її родини.
Підготувала Г. Галян