До 300-річчя з дня народження Григорія Сковороди розпочинаємо серію публікацій про цього оригінального мислителя ХVIII ст. під хештеґом #300 років Григорію Сковороді.
Григорій Сковорода провадив життя холостяка, часто змінював місця проживання, конфліктував з більшістю своїх роботодавців (див.: «Григорій Савич Сковорода». Худ.Г.Бахмутов. 1956р. Серія «Портрети класиків української літератури». Світлина з відкритих джерел). За життя жоден його твір не було надруковано. Оригінального філософа проголошували єретиком, простолюдином, мізантропом, іконою сентименталізму. Усі ці суперечливі оцінки свідчать про те, що Сковорода був особистістю неординарною і залишається надзвичайно привабливим для дослідження навіть через 228 років після своєї смерті.
Сковорода не залишив автобіографії. Хто ж тоді створив образ безжурного відлюдька, який глузує над несправедливостю світу й легковажно мандрує стежками Слобожанщини у своїй єдиній парі взуття?
Завдяки його педагогічній діяльності навколо Сковороди ще за життя сформувалося коло шанувальників, яке складалося з учнів філософа (Михайло Ковалинський, Яків Правицький, Василь Томара, Петро Ковалівський) та членів їхніх родин (Андрій Ковалівський, Василь Каразін). Власне, письмова спадщина Сковороди збереглася зусиллями людей, які були причаровані особистістю філософа ще за його життя.
Основним джерелом інформації про Григорія Савича вже понад 200 років слугує славнозвісне «Житіє…», яке тривалий час циркулювало серед представників еліти колишньої Гетьманщини й Слобідської України в списках. Михайло Ковалинський сконструював образ Сковороди, натхненний англійським сентименталістом Едвардом Янгом (EdwardYoung) та його поемою «The Complain, or Night Thoughts of Life, Death and Immortality («Скарга або нічні роздуми про життя, смерть та безсмертя»).
Епістолярну спадщину Сковороди пошановувачі розмножили в списках. Василь Каразін згадував, що в юності переписував копію листа Григорія Савича, намагаючись наслідувати почерк автора. Через багато років зберігач письмової спадщини Сковороди єпископ Інокентій надав цей «оригінальний» лист філософа для публікації. Однак Каразін перечитав запропонований документ і упізнав власноручну копію.
Варто зазначити, що переважна частина збереженого листування Сковороди в оригіналі написана латиною. Таким чином маємо ще одне джерело непорозумінь та перекрученої інформації – перекладачів (про «труднощі перекладу» йтиметься нижче). Отож існує потужне підґрунтя для живлення легенд, нехай навіть мимовільно створених, про Григорія Сковороду.
Усе вище зазначене не слід вважати достатньою підставою для безперспективності досліджень епістолярної спадщини філософа. Особливе місце в ній посідає його переписка з учнями. З обꞌєктивнихпричинособливоінформативнимислідвизнатилисти латиною до Михайла Ковалинського, оскільки їх збереглося найбільше.
Дослідник минулого подібний до казкового людожера – він біжить туди, де смачно пахне людиною. Спробуємо розшукати людину за завісою рожевої ретроспекції.
(далі буде)
Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу пізнього середньовіччя та нової історії.
