Події

Симон Петлюра – український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, журналіст, літературний та театральний критик. Організатор Українських Збройних Сил. Член Генерального  секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ. Головний отаман військ Української Народної Республіки. Голова Директорії УНР. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі…

22 травня 2020 р. Симону Петлюрі виповнилося 141 рік від дня народження…

 

20 05 22 petlura01

Документальні відомості про останні роки життя лідера Української революції 1917–1920 рр. Симона Васильовича Петлюри досить лаконічні. Йдеться про період його перебування на еміграції упродовж 1920–1926 рр. Окремого, змістовно глибокого наукового дослідження цього періоду його життя немає досі. Можливо, «незручність» цієї теми для науковців зумовлена саме кризовою ситуацією та виключно важкою моральною атмосферою, в якій опинився тоді С. Петлюра. Його покидали політичні соратники, які від’їжджали на еміграцію, залишали учорашні друзі, на довірчі відносини з якими він щиро покладався. Петлюру вистежували таємні більшовицькі агенти, тяжко гнітили глибока конспірація, сумніви щодо свого майбутнього та неспроможність забезпечувати добробут сім’ї. Очільник Української держави, який донедавна розпоряджався мільйонами, залишився вірним своїм моральним принципам і, як більшість його прибічників із числа рядового вояцтва Армії УНР, пішов на еміграцію злиденно бідним.

20 05 22 petlura k 01

Зараз, коли умови карантину пом’якшуються, з’являється бажання вийти на вулицю, залишивши вже трішки обридлі стіни. Пропонуємо Вам здійснити пішохідну прогулянки місцями, пов’язаними з полтавським періодом життя Симона Васильовича Петлюри.

Першу зупинку можна зробити на вулиці С. Петлюри, 7/22, де знаходиться пам’ятна дошка, присвячена нашому видатному земляку. Поруч, на перехресті з вулицею Зигіна, за кол. адресою Загородня, 20 знаходилася садиба родини Петлюр.

20 05 22 prog petlura01

Сучасні реалії викликають до життя призабуті традиції — усе більшої популярності набувають вишивані сорочки, що здавна в Україні слугували не лише захистом для тілесного, але й духовного виміру буття конкретної людини. В орнаментах давніх вишиванок майстрині закодовували визначені багатовіковою традицією символи-обереги, які мали як загальноукраїнський, так і локальний характер. Музеї зберігають безцінні скарби — колекції українського традиційного жіночого та чоловічого вбрання. У фокус уваги найчастіше потрапляють жіночі сорочки. Однак, не менш привабливими є чоловічі вишиванки. Музейна колекція чоловічих сорочок становить біля 60 одиниць зберігання. Це – вироби земських майстринь, вишиті у традиційних техніках сорочки 1930-40-х рр., продукція радянських фабрик, окремі зразки авторських вишиванок та ін. Кожен музейний предмет цікавий по-своєму.

20 05 21 vyshyvanka01

Головною метою відзначення Всесвітнього дня культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку ініціатори визначили наступне: дати людям можливість усвідомити, наскільки глибока і різноманітна національна культура, не тільки країни, але й інших народів світу; і зрозуміти, завдяки цьому важливість культурного обміну та збереження існуючих культурних звичаїв, традицій та спадщини. Поштові листівки, які вкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стали доступним та зручним способом підтримувати звʼязок на відстані чи не найкраще ілюструють можливості для культурного діалогу. По-перше, відкритий лист – засіб комунікації між представниками будь-яких культур, своєрідний місток, що єднає людей із будь-яких точок світу, носій памʼяті, що нагадує їм один про одного. По-друге, кожна національна поштова картка містить специфічні національні риси країни-виробника (наприклад, різноманітну символіку в оформленні бланку чи марки). По-третє, ілюстровані поштівки мають безмежні можливості для трансляції візуальних образів автентичної культури.

20 05 20 kulturn rizn01

Метою відзначення даного дня можна вважати усвідомлення людьми цінності і важливість культурного розмаїття і вміння розвивати співробітництво між народами світу, підвищення глобального рівня обізнаності про важливість міжкультурного діалогу, різноманітності та інтеграції.
Йде постійний культурний обмін між народами світу. Письменники, артисти, науковці обмінюються досвідом під час візитів, влаштовуються культурні виставки, найвідоміші твори держав виходять у перекладі. Культурне розмаїття виявляється через застосування різноманітних заходів, за допомогою яких культурна спадщина людства виражається, розширяється й передається завдяки розмаїттю форм культурного самовираження. Ми запрошуємо вас переглянути виставкові проєкти Полтавською краєзнавчого музею імені Василя Кричевського за останні роки, експозиційні образи яких допомагають зрозуміти іншу людину й іншу країну.

20 05 21 kul rizn01

Щорічно 21 травня в системі міжнародних днів Організації Об’єднаних Націй відзначається Всесвітній день культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку. Його головна мета – дати людям можливість усвідомити, наскільки глибока і різноманітна національна культура не тільки своєї країни, але й інших народів світу, і зрозуміти завдяки цьому важливість культурного обміну та збереження існуючих культурних звичаїв, традицій та спадщини.
Україна має надзвичайно багату, розмаїту та неповторну національну культуру. Вагомий внесок у її розвиток за кордоном зробили представники української діаспори. Чимало вихідців з України, що з різних причин проживають за її межами, домоглися значних успіхів у культурно-мистецькій діяльності, цим самим популяризуючи звичаї, традиції і культуру українського народу в інших країнах.

 20 05 21 korgun01

Святкуючи 21 травня День культурного різноманіття, що стверджує ідеали важливості, значущості та підвищення інтересу до культур народів світу, Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського звертається до власної історії та багатих колекцій. Традиції показу предметів різноманітних світових культур були закладені ще у 1894 р. двома великими ентузіастами – першим директором музею Михайлом Олеховським (1855 – 1909) та полтавцем, мандрівником і меценатом Павлом Бобровським (1860 – 1944).

20 05 21 riznomanit01

Тоцький Леонід Григорович (12 лютого 1932 р., с. Лехнівка Київської області, УРСР) – український митець, реставратор, художник-монументаліст, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Української академії архітектури. Саме він у 1991 – 1997 рр. займався відтворенням картин С. Васильківського та стінних розписів М. Самокиша в залі засідань Полтавського земства (нині зала №22 у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського).

До колекції музею було передано 11 (одинадцять) ескізів розпису стін для залу засідань Полтавського земства. Художник-реставратор відтворив ці розписи за фотографіями І. Хмелевського, які були зроблені ще в 1908 році.

20 05 21 tockiy01

Важливу роль у формуванні почуття самобутності будь-якого народу завжди відігравала повага до своєї культури, прагнення зберегти та примножити її надбання. На поч. ХХ ст. міжнародне співтовариство, на шляху реалізації ідеї сталого розвитку людства, дійшло висновку про важливість охорони нематеріальної культурної спадщини народів світу. Значення нематеріальної культурної спадщини було визнане ЮНЕСКО, яка в 2003 р. ухвалила Конвенцію про охорону цієї спадщини. У 2008 р. Україна приєдналась до Конвенції (Закон України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини» від 06.03.2008 № 132]) і повинна бути зацікавлена не тільки у збереженні елементів, що формують її самобутність, а й в поширенні інформації про них серед світового співтовариства. Саме тому, ми вважаємо за необхідне зосередити вашу увагу на значенні в історії української культури ХХ ст творчого доробку видатного українського хореографа, дослідника народного танцю, балетмейстера Ніни Миколаївни Уварової-Латинської.

20 05 20 uvarova