Події

Традиційно ножі в усьому їх різноманітті є частиною озброєння вояка будь-якої армії світу. У РСЧА після радянсько-фінської війни 1939-1940 років особливого поширення набули армійські ножі типу «фінки», у яких на обуху виконаний скіс-«щучка», що наближує вістря до лінії прикладання сили при уколі.

В експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» розміщено два ножі подібного типу. Перший – ніж армійський, десантний, що належав гвардії капітану Миколі Порфировичу Юрку, заступнику командира з політичної частини 25-го гвардійського повітряно-десантного полку 8-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 4-ї гвардійської армії. Полк у складі військ Воронезького фронту брав участь у звільненні території Полтавщини у 1943 році. Клинок однолезовий, обкладинка руків'я пластикова коричневого кольору, з накладкою біля перехрестя і округлою гайкою жовтого металу. Піхви жовтого металу, повторюють форму клинка, декоровані металевою кулькою на кінці. З одного боку піхов проглядається зображення парашутиста, над яким летить літак.

20 05 09 kyngal

Особливе місце у експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» займає шашка, що належала Олександру Архиповичу Полуюфті, підполковнику, начальнику штабу полку важкої артилерії, учаснику визволення м. Полтава. З цією шашкою Олександр Архипович проходив у парадному розрахунку на Параді перемоги по Червоній площі в м. Москві 24 червня 1945 року у складі зведеного батальйону 4-го Українського фронту, а у 1991 році особисто передав музею.

20 05 09 parad

 

У ході бойових дій до рук воїнів Червоної Армії потрапляла трофейна зброя, яку вони використовували на рівні з вітчизняними зразками. Насамперед, це – високоякісна холодна зброя, виготовлена у Німеччині, де здавна її виробництво було поставлене на високий промисловий рівень.

У колекції Полтавського краєзнавчого музею зберігаються декілька подібних експонатів. Зокрема, в експозиції «Полтавщина у роки Другої світової війни» знаходиться кинджал армійський німецький, взятий в якості трофею Борисом Анісімовичем Хавіним, розвідником штабу артилерії 5-ї гвардійської армії, учасником визволення Полтавщини.

20 05 09 trofey

У багатьох країнах світу вважають безсумнівним шанобливе ставлення до ветеранів і учасників бойових дій різних воєн. В Україні також існує традиція прояву уваги і поваги до тих, хто пройшов шляхами війни.

Скрізь війну 1941–1945 рр., практично від першого й до останнього її дня, пройшли наші колеги – музейники Шевченко Борис Миколайович, Самандрос Андрій Іванович, Кальний Дмитро Павлович, Черевань Григорій Прокопович та інші. Війна в Афганістані залишила свій відбиток у долі Бичкова Сергія Ярославовича.

Кожного року, у травні, ми прагнули їх вшанувати, привітати, підтримати. Травень для них завжди був і святковим, і сумним – сповненим спогадів про війну, які, як зізнавалися самі ветерани, не залишали їх протягом усього життя. Одного разу, почувши від когось з відвідувачів Полтавського музею авіації і космонавтики, що «знайомий учасник війни був на фронті всього декілька місяців», Андрій Іванович Самандрос із сумною впевненістю сказав: «На війні, друже, іноді й одна година може дорівнювати цілому життю…»

20 05 08 avia05

Полтавський орнітолог і краєзнавець М. І. Гавриленко в огляді історії археологічного відділу Полтавського музею назвав Микиту Антоновича Стана «талановитим і самовідданим молодим археологом.., цілком оформленим за своїми здібностями і вдачею, справжнім науковим робітником». Позитивні відгуки про діяльність М. А. Стана надавали й відомі вчені другої третини ХХ ст. — М. Л. Артамонов, І. І. Ляпушкін та П. М. Третяков. Надзвичайно тепло відзивалася про свого колегу старійшина полтавського археологічного краєзнавства Г. О. Сидоренко (1918–1983).

Микита Антонович Стан (1906–1943) народився у с. Калужине сучасного Кам’янського району Дніпропетровської обл. Походив із селянської сім'ї, де було шестеро дітей. Батько загинув ще за Першої світової війни, тому на матір — Агафію Стан ліг весь тягар виховання молоді.

 20 05 08 stan

Початок Другої світової війни ознаменувався для українців черговим етапом терору, поневірянь та рабства. Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 р. і тривало до 1945 р. За цей період до Німеччини вивезли 2,4 мільйона українців. 60% із них були жінки. На примусові роботи з Полтавщини до Німеччини було вивезено за дослідженнями М. Коваля 175000 тис. осіб.

Дана тема довгий час не досліджувалася у радянській історіографії. І це зрозуміло, адже трагічна доля мільйонів мобілізованих робітників до Німеччини, які не з власної волі працювали на ворога, не вписувалася в загальну концепцію «всенародної боротьби проти нацизму у Великій Вітчизняній війні». Більш того, у повоєнному суспільстві колишні примусові робітники вважалися мало не зрадниками. Дехто з них навіть відбував незаслужене покарання в ГУЛАГу, їм складно було отримати гарну освіту, престижну роботу тощо. Проте саме спогади остарбайтерів є неоціненним джерелом дослідження теми  злочинів проти людяності періоду Другої світової війни.

20 05 08 vilhovyk01

Раїса Федорівна Гузій (1922-2013) – загально шанований ветеран-науковець Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, яка віддала роботі в закладі 52 роки життя.

Народилася в с. Балясному Диканського району. У 1940 р. працювала в Полтавській середній школі № 1, водночас навчаючись на педагогічних курсах у Полтаві.

Учасник другої світової війни та безпосередньо бойових дій. На початку осені 1941 р. евакуйована до Пензенської області, де працювала секретарем евакуаційного бюро в м. Сердобськ. З 1942 по 1944 рр. брала участь у бойових діях у складі Першого Українського фронту. Проходила службу в Особливій авіаційній ескадрилії фронту та 4-му Особливому авіадесантному полку, виконувала обов’язки секретника штабу. Ескадрилія і полк вивозили поранених бійців з поля бою, а вночі відправляли медикаменти, продукти, одяг і зброю партизанам у тил ворога. Брала участь у бойових діях на території Воронезької, Сумської, Харківської областей. Учасник визволення Полтави 23 вересня 1943 р. в складі Першого Українського фронту. В 1944-1950 рр. – учитель Полтавської середньої школи № 3, пізніше – вихователь Полтавського ремісничого училища.

20 04 08 guziy01

Доля багатьох людей так чи інакше пов’язана з діяльністю Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Не виключенням стали і роки Другої світової війни: співробітники закладу не лише самовіддано оберігали музейні цінності, евакуювали їх у глиб Радянського Союзу, збирали на згарищі після пожежі 1943 р., згодом відновлювали будівлю та наповнювали її новими предметами, але й захищали Батьківщину на фронтах. Однак, не всі пережили непрості воєнні часи. Серед останніх – Микита Антонович Стан та Олександр Миколайович Ханко. Микита Антонович Стан (1903-1943) – художник, музейник, археолог.

20 05 08 hanko

Миколу Панасовича Сидоренка (1926 – 2018) знали без винятку всі музейники Полтавщини. Як працівник науково-методичного відділу, він об’їздив всю область, був знайомий з проблемами всіх музейних установ, опікувався їх діяльністю.

Серед колег по Полтавському краєзнавчому музею імені Василя Кричевського він був авторитетом у роботі і житті, до кого зверталися за консультацією і допомогою. Крім того, Микола Панасович багато років сумлінно виконував обов’язки голови музейної ветеранської організації.

20 05 08 sidorenko

До 75-річчя Великої Перемоги над нацистськими загарбниками хотілося б згадати про нашу сімейну реліквію. Мій дідусь, Барський Петро Михайлович, воював на Ленінградському фронті. Був сапером. Якось на привалі його бойовий товариш, який до війни працював художником, сказав дідусеві: " Петре, невідомо, хто з нас залишиться живим, але я хотів би, щоб була пам'ять про нашу фронтову дружбу." Потім він знайшов шматок фанери, олівець і намалював портрет дідуся. На жаль, не знаю, як склалася доля художника, а портрет, виконаний ним, залишився. Після війни портрет тривалий час зберігався в родині, а на початку двохтисячних років був переданий моїми батьками до Полтавського краєзнавчого музею, де експонується й донині.

20 05 08 barskiy01