325 років Дніпровському походу 1695 року

У серпні 2020 р. виповнилося 325 років Першого Азово-Дніпровського походу та здобуття українськими козаками спільно з московським військом чотирьох турецьких фортець в пониззі Дніпра. Події 1695 р. стали часом найвищого піднесення України за все століття після пережитих потрясінь доби Руїни і часом сходження зірки гетьмана Івана Мазепи.

Дніпровський похід, організований як самостійна військова акція, став початком великих кампаній на Чорному морі. Українське козацтво внесло вагомий внесок у перемогу під час проведення Азово-Дніпровської кампанії. Російською історіографією традиційно військові походи кінця XVII століття розглядалися крізь призму реформ царя Петра І, у яких українським союзникам та їх перемогам відводилася другорядна роль. На сьогоднішній день історія Дніпровського походу 1695 року привертає увагу великого кола дослідників.

Кінець XVII ст. позначився черговим загостренням стосунків у відносинах між Гетьманщиною та Туреччиною. Ідея здійснити похід проти Дніпровських фортець належала козацькій старшині та особисто гетьману Івану Мазепі. На переконання деяких істориків, українська старшина довгий час виношувала ідею організації масштабної військової кампанії на протидію наступу Османської Порти. Гетьман Іван Мазепа намагався врахувати недоліки та невдачі двох попередніх Кримських походів, і тому відмовився від військових дій на Кримському півострові, зосередившись на флангах – чотирьох турецьких фортецях, що контролювали гирло річки Дніпро.

На протязі тривалого часу Османська імперія була небезпечним сусідом для європейських держав, проте в XVII ст. турецький уряд зіткнувся з необхідністю захисту своїх великих володінь. Кримське ханство, залежне від політики Османів, відправляло війська для участі в турецьких військових кампаніях та для охорони кордонів імперії. Міста і фортеці Кримського півострова нарівні з іншими турецькими прикордонними фортецями Силістрийсько-Очаківського ейялету використовувались для розміщення турецьких гарнізонів, розташування військових складів, як опорні пункти для подальшого наступу в Північному Причорномор’ї. Саме тут на прикордонних землях на місці ранніх татарських укріплень у 1660-х роках для контролю за стратегічною Таванською переправою через Дніпро і була збудована фортеця Кизи-Кермен («Гази-Кермен», «Казикермен») (в перекладі з тур. мови – «фортеця воїнів за віру»). У другій половині XVII ст. кизикерменські укріплення підсилили ще трьома фортецями: Мустриткермен, Іслам-Кермен та Шагин-Кермен (Мубереккермен). Таким чином, була створена система укріплень, що давала можливість контролювати нижню течію Дніпра та закрити запорожцям вихід до Чорного моря.

Укріплення Кизи-Кермена мали три лінії оборони: посад, кам’яні стіни внутрішнього міста і найбільш захищену частину фортеці – цитадель (мале місто). Цитадель знаходилася на підвищеному кам’янистому плато і у 1695 р. мала вигляд кам’яної чотирикутної фортеці, викладеної з вапнякових плит, з круглими баштами по кутах. Документи засвідчують присутність великого гарнізону та наявність артилерії (до 30 гармат) в укріпленні. Таким чином, до кінця XVII ст. Кизикерменська фортеця являла собою складний вузол оборони.

У 1690 р. козаки зробили попередню, досить успішну, спробу знищити передмістя Кизи-Кермена у відповідь на спустошення українських земель. У виправі взяли участь козаки компанійських полків Новицького, Пашковського, Кузьмовича, сердюки полків Кожуховського, Андрієвича, Яворського, Палія (загалом 4 тисяч), 2 тисячі козаків з Лубенського (1000) і Переяславського (1000) полків.

План нового походу, з дотриманням секретності, затвердили на військовій раді у Москві 5 лютого 1695 р. Крім основного – Азовського напрямку – був затверджений похід на пониззя Дніпра з метою забезпечити захист правого флангу основних об’єднаних сил та відтягнути значні сили татарського війська.

Похід розпочався в середині травня 1695 р. 10 травня (за ст. стилем) із Білгорода у напрямку на Коломак виступило військо воєводи Б. Шереметьєва, 17 травня з козацькими військами із Батурина вийшов гетьман І. Мазепа. Безпосередніми керівниками походу були призначені воєвода Б. Шереметьєв (московське військо) та гетьман І. Мазепа (командував козаками). За сучасними підрахунками, об’єднане військо налічувало близько 60 тис. чоловік (московські війська – 1 копійний, 4 рейтарських, 7 жилих солдатських, 2 новоприборних солдатських полки, 6 слобідських козацьких полків, всього 20 полків, близько 25 тис. чол.; козацькі війська – 10 полків Гетьманщини (серед іншого – Полтавський, Переяславський, Миргородський, Прилуцький, Гадяцький, Лубенський полки), компанійці та сердюки: кінний полк Іллі Новицького, Григорія Пашковського, Михайла Кузьменка, Ростковського, піший полк Лук’яна Шульги, Івана Фальковского, Дмитра Чечеля, всього 17 полків, близько 35 тис. чол.). Окрім того, до участі у кампанії були залучені запорозькі козаки. Документи засвідчують про «значні сили, які у човнах рушили із Січі під ті бусурманські фортеці» (близько 2 тис. запорожців).

11 липня війська розпочали стрімкий рух до фортеці Кизи-Кермен. Детальний опис подій 1695 р. міститься у «Літописі» Самійла Величка, що ставить питання про його можливу участь у даному поході на посаді військового канцеляриста. Після з’єднання війська рушили до фортеці по кизикерменській стороні – вздовж правого берега Дніпра. Після 12-денного переходу на вечір 23/25 липня підійшли до укріплень Кизи-Кермена. З цього дня розпочалася його облога, що тривала до моменту падіння фортеці – 30 липня. Перший бій під стінами фортеці відбувся першої ж ночі після приходу основних сил – з 24 на 25 липня. У цьому бою взяли участь і козаки Лубенського полку. Згідно «Літопису» Самійла Величка, війська «осадили накрепко» фортецю і розпочали будівництво шанців, не дивлячись на обстріли турецького гарнізону. Наступного дня почався обстріл фортеці з гармат та мортир, який вівся майже без перерв упродовж наступних 6 днів – до 30 липня («зо всех сторон з пушок, мортиров и оружя дробного», «з пушок и дробного оружия бито, бомбы з мортиров кидано» – писав С. Величко).

Ключову роль у блокаді фортеці відіграли запорожці, які несподіваним маневром впродовж доби спустилися на човнах по Дніпру і блокували її з води. Цей маневр був повторений 1696 р. під Азовом і забезпечив успіх усієї кампанії.

У результаті тривалого шестиденного обстрілу вдалося збити «верхні бої і тури, що були на міській стіні». За період облоги найбільше постраждали козаки Київського, Гадяцького, Лубенського і Миргородського полків, які розміщувалися в облогових шанцях у безпосередній близькості до фортечних укріплень – напроти найбільш небезпечних місць – веж і ронделів.

Величко описав ще один фактор, що призвів до вдалого завершення справи: за задумом гетьмана І. Мазепи, 29 липня перед укріпленнями середнього міста був насипаний високий вал врівень зі стінами фортеці, що дозволило вести обстріли її внутрішньої частини. Ще одним вдалим тактичним маневром стало риття підкопу та закладання мін. На основі писемних джерел про характер та місце отримання поранень стає відомо, що під час виконання цих робіт загинули та зазнали поранень сердюки і козаки Полтавського і Миргородського полків.

На шостий день, 30 липня, війська завершили будівництво підкопу і заклали міну, в результаті чого була успішно підірвана вежа з південного боку (від Очаківської фортеці). Сила вибуху була настільки потужною, що вибухова хвиля викидала за межі міських укріплень людей. Після цього крізь пролом у башті був здійснений генеральний штурм фортеці. На місці вежі зав’язався рукопашний бій, який тривав близько 5 годин і завершився повною капітуляцією турецького гарнізону. Після падіння Кизи-Кермена 30 липня гарнізони інших фортець здалися практично без бою.

У 1695 р. під час Азово-Дніпровського походу об’єднані українсько-російські війська під керівництвом гетьмана Івана Мазепи та боярина і воєводи Бориса Петровича Шереметьєва в результаті облоги та штурму нижньодніпровських укріплень отримали блискучу перемогу над турками.

Протилежні оцінки історичних подій та їх далекосяжних наслідків українськими та російськими істориками, в основі яких лежить різний погляд на своє історичне минуле, є тим більш важливим з огляду на існуючий конфлікт між Росією та Україною. Вкотре, як і три століття тому, інтереси багатьох країн перетнулися у Північному Причорномор’ї, на українській землі. Однак зараз доводиться протистояти не наступу Османської імперії, а російській агресії.

Про укріплення колись величної турецької твердині в пониззі Дніпра нагадують лише фрагменти окремих бастіонів, що існували у XVIII ст., на околиці м. Берислав Херсонської області.

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського експонується дзвін Кизи-Кермен, відлитий з турецьких трофейних гармат козаками Полтавського полку для Успенської церкви м. Полтави 1695 року.

20 08 20 pohid01

20 08 20 pohid01

20 08 20 pohid01