Олесь Терентійович Гончар — журналіст, письменник, фронтовик, державний і громадський діяч.

Народився 3 квітня 1918 року в с. Ломівка на Дніпропетровщині. Однак обставини склалися так, що письменник усе життя як місце народження вказував с. Суха на Полтавщині (тепер с. Суха Кобеляцького р-ну). Саме до цього населеного пункту 3-річного хлопчика-сироту забрали дідусь із бабусею після смерті його матері.

У 1927 р., зі вступом малого Сашка до школи, у сільській раді виписали нове свідоцтво про народження. З того часу Олександр Біличенко став Олесем Гончаром (дівоче прізвище матері) уродженцем с. Суха. Бабуся замінила майбутньому письменнику матір і прищепила йому любов до рідного слова.

У 1934 р. за путівкою комсомолу Олесь вступає до Харківського технікуму журналістики, блискуче його закінчує.

У вересні 1938 р. вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Через багато років письменник згадував: «Коли я переступив поріг університету, у всьому місті, гадаю, не було людини, щасливішої за мене, здійснилася заповітна мрія: з радісним завмиранням серця ступив я в цей сонячний храм науки…» Цього ж року з’явилися перші новели та оповідання.

Перебуваючи на фронтах Другої світової, друкував у армійській газеті вірші, що народжувалися в перервах між боями, згодом сам письменник назве їх «конспектами почуттів», «поетичними чернетками» для майбутніх творів. Ліричний герой «Атаки», «Думи про Батьківщину», «Братів» та інших фронтових поезій Гончара духовно, емоційно близький до героїв повоєнних його романів і новел.

Та справжнє визнання йому принесли роман-трилогія «Прапороносці» (1946–1948 рр.), повість «Земля гуде» (1947 р.), роман «Собор» (1968 р.) та інші прозові твори. Літературні твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними і зарубіжними майстрами слова.

Епістолярна спадщина Олеся Гончара, що зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського — яскрава, експресивна, унікальна ілюстрація до кожного етапу життєвого шляху видатного письменника.

Починав формуватися фонд письменника в 1980–1990 рр. Науковці відділу радянського суспільства (нині науково-дослідний відділ новітньої історії) зібрали комплекс документів Олеся Гончара, що висвітлюють його літературну, державну та громадську діяльність. Також у фондах закладу зберігається добірка художніх творів митця. Це, «Людина і зброя», «Прапороносці», «Земля гуде», «Таврія», «Циклон», «Щоб світився вогник», «Тронка», «Собор», «Берег любові», «Бригантина», «Твоя зоря» з дарчими написами музею.

У 2002 році музейне зібрання збагатилося 83-ма листами Олеся Терентійовича Гончара, адресованими полтавському письменнику Олександру Степановичу Юренку (1912–1990 рр.), яким був давнім і вірним другом Олеся Гончара. Хронологічно листи охоплюють від 1934 р. (харківський період навчання) і до 1980-х років (останній лист із Києва датований 1987 роком). Географічний діапазон також різноманітний: Харків, Суха, Мануйлівка, Піски, Дніпропетровськ, Курськ, Краснодарський край, Кисловодськ, Ялта, Київ. Крім того Юрій Юренко (син Олександра Юренка) передав музею художні твори Олеся Терентійовича з дарчими написами другу.

Науковці музею вшановують пам’ять славетного полтавця, який неодноразово бував у прекрасній будівлі Василя Кричевського. Пам’ятним для музейників був візит Олеся Гончара у вересні 1981 року, який в час створення заповідника М. В. Гоголю в с. Василівка Шишацького району подорожував Полтавщиною й написав статтю «Гоголівськими шляхами». Наукова співробітниця музею Галина Галян (нині ст. наукова співробітниця відділу етнографії) ознайомила письменника з трьома експозиційними поверхами музею. Супроводжували його Дмитро Кальний — заступник начальника управління культури, Іван Бокий — головний редактор газети «Комсомолець Полтавщини», Олександр Юренко — вірний друг і товариш митця. Зустрічав гостей директор музею Максим Оніпко (1971–1988 рр.).

До ювілейних дат Олеся Гончара в музеї відкривались тематичні виставки: «І буде він собором височіти» (до 95-річчя від дня народження), 2013 р., «Світло його зорі» (до 100-річчя від дня народження великого українця), 2018 р. Присвячені вони життєвому і творчому шляху письменника, проводились тематичні екскурсії, які розкривають перипетії буття та непересічність його таланту.

У с. Суха на Кобеляччині 28 серпня 2000 року, у хаті бабусі Прісі, був відкритий літературно-меморіальний музей-садиба Олеся Гончара. На урочистості завітали ініціатори його створення — вдова Валентина Гончар і академік Петро Тронько, також рідна сестра митця Олександра Сова з дітьми, двоюрідні і троюрідні брати і сестри, письменники Іван Драч і Дмитро Павличко.

Глибоке духовне надбання уславленого письменника й громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара вічно живитиме українське суспільство. А маленьке село Суха набуло всеукраїнської слави, як місце, де починався великий поборник правди, захисник народу, совість української нації Олесь Терентійович Гончар.

Наталія Шумейко — старша наукова співробітниця відділу фондів