Події
Минулої п’ятниці ще всі віталися з ним за руку, говорили про погоду і чемпіонат світу з футболу… А вже сьогодні, - між нами постала Вічність: помер наш колега Віктор Іванович Бірюков – раптово, несподівано, неочікувано…
Кадровий військовий, він майже чверть століття віддав службі у Збройних Силах. Остання посада Віктора Івановича на військовій службі – перший заступник облвійськома – начальник відділу Полтавського обласного військового комісаріату. Та де б він не служив і які б обов’язки не виконував, завжди залишався вірним військовій присязі і завжди (навіть в мирний час) - на передовій. Був і серед тих, хто приборкував «мирний атом» Чорнобильської катастрофи.
Знявши військову форму, ще більше двох десятиліть працював на «гражданці»: різні посади, різні обов’язки, різні штатні і нештатні ситуації. Але скрізь і всюди був високопрофесійним, принциповим, надійним і спокійним.
Сьогодні Віктор Іванович Бірюков іде дорогою Вічності… А ми, його колеги і друзі, все ще не сприймаємо його смерть, сумуємо і щиро кажемо: «Світла пам’ять Світлій Людині!»
До фондів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського надійшов унікальний експонат – опудало орлана-білохвоста, відомого також під назвою сіруватень. Птах, молодий самець, загинув від зіткнення з лінією електропередачі, про що свідчать сліди опіків на його лапах. Трапилось це у червні 2020 р. поблизу села Броварки Гадяцького району Полтавської області.
Орлан-білохвіст – один з найбільших хижих птахів України. Так, розмах крил нашого орлана складає майже 130 см, довжина потужного дзьоба – близько 8 см. Хвіст плямистий, на відміну від дорослого птаха, що має білий хвіст. За короткий білий хвіст клиноподібної форми і прозвали птаха. Доросле оперення молоді орлани набувають тільки на шостий рік життя. На Полтавщині цей вид досить рідкісний на гніздуванні, трапляється в основному під час кочівель. Відомий дослідник орнітофауни Полтавщини Микола Гавриленко у своїй праці «Птицы Полтавщини» (1928 р.) повідомляє про свою знахідку гнізда білохвоста в 1917 р. на старій скирді сіна у Струківському степу (Костянтиноградський повіт Полтавської губернії, нині Харківська область) і зазначає: «У гнізді було двоє майже дорослих пташенят. Біля скирди знаходилось багато залишків ховрахів, частина зайця, шкурка їжака і залишки чібіса». За свідченням вченого орланів він спостерігав у великій кількості у 1919-1921 роках навіть на околицях Полтави.
Детальніше:Орнітологічна колекція музею поповнилась новим експонатом
У листопаді 1942 року мій батько, Володимир Клочко, уродженець села Кованьківка Полтавського району був вивезений на каторжні роботи до нацистської Німеччини. Перебував у таборі міста Швабах (земля Баварія). Звільнений 14травня 1945року. Опісля, пройшовши фільтрацію, до 1949року служив у РККА. Пропонуємо Вашій увазі табірну та армійські світлини.
Нещодавно колекційне зібрання Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилося скарбами монет XVII ст. Передав знахідки до музею В. В. Шерстюк, директор Центру охорони та досліджень пам’яток археології. Загальна кількість монет налічує 216 одиниць. Серед отриманих знахідок представлено і нумізматичну частину з монетно-речового скарбу, виявленого у Віньковецькому районі Хмельницької області на початку ХХІ ст. Окрім монет до нього належав комплекс речей для винокуріння, що складався із винокурних казанів з «шоломами» та ємностей для зберігання напоїв. Віднедавна набір цих унікальних предметів для ведення одного із найдавніших українських народних промислів представлено в оновленій експозиції музею: «Полтавщина у XIV – другій половині XVII століття».
Монети – це унікальні та цінні за своєю інформативністю джерела. Вони можуть більш точно вказати вік знахідки, час її побутування, розповісти про стан тодішньої грошової системи, економічні зв’язки та переміщення товарів, рівень інфляції, фінансову та політичну нестабільність, конфлікти, війни, вказати на обставини, за яких був захований скарб тощо.
Детальніше:З нових надходжень. Монетні скарби XVII ст. з Хмельниччини та Полтавщини
"Трійця: зелене гіллячко у Святу неділечку» є продовженням розробки проєкту «Етнографічні замальовки «І оживає світ традицій» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського (за підтримки Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ПОДА). У відео звучать народні пісні Рівненської та Полтавської областей у виконанні Зразкового колективу народного співу вокально-хорової студії «Домінус» (директор – Л. Портна, керівник – А. Зінченко, художній керівник – О. Писаренко).
Автори: К. Штепа, О. Васецька, А. Даценко
#Наша_незалежність #Марафон_30
Своєрідність архітектурного обличчя українських міст протягом багатьох сторіч визначалася культовими будівлями, які були не тільки культурно-духовними центрами, носіями ментальності нації, найвищих надбань її культури і традицій, а й містобудівними та композиційними домінантами. Храмові комплекси ставали головними вузлами містобудівної структури. Собори та церкви, костьоли та кірхи, синагоги та мечеті увінчували собою міські площі, замикали вулиці, які зазвичай називалися їх іменами, надавали міським панорамам довершеного вигляду і величі, ліричності і художньої виразності.
У Полтаві перші культові будівлі – дерев’яні православні церкви – згадуються з XVII ст., а перший кам’яний храм був побудований в середині XVIII ст. На початку ХХ століття в Полтаві налічувалося 18 православних храмів і 12 домових церков [1, 16]. Діяли також католицький костьол, лютеранська кірха та близько десятка синагог. За роки радянської влади кількість культових споруд різко скоротилася. Переважну більшість храмів різних конфесій було знищено в 1930-ті роки. Релігійні громади, втративши свої приміщення, саморозпустилися або пішли в глибоке підпілля. В напівзруйнованому вигляді, пристосованими під різні господарські потреби, пережили важкі безбожні роки будівлі Хрестовоздвиженського монастиря, Сампсоніївська, Миколаївська церкви, дзвіниця Свято-Успенського Собору, Воскресенська церква у с. Пушкарівці, капличка на вул. Зінківській. Діючими ж за радянських часів лишалися всього три православні храми: Свято-Макаріївський собор, Спаська (з перервою між 1934-1945рр.) та Петро-Павлівська церкви.
17 червня 1994 р. в Парижі було прийнято Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням та посухами. В 2002 р. до неї приєдналася і Україна. У нас, як і в багатьох інших країнах, з кожним роком питання деградації земель лише все більше загострюється. Мабуть, через те, що дуже мало людей, які бачать і розуміють загрозливі зміни, що відбуваються з кліматом і природою, і ще менше тих, хто намагається щось зробити для уповільнення цих процесів.
Деградація земель відбувається в різних напрямках. Основні з них: вивітрювання, виснаження, забруднення, вимивання поживних речовин, пересихання, підтоплення.
Грунти Полтавської області на 70 відсотків – унікальні родючі чорноземи. Але їхня родючість зараз на більшості сільськогосподарських угідь з кожним роком безжально знищується. Сильно виснажуються грунти в результаті недотримання сівозмін (коли сіють підряд на одному полі зернові, соняшник, кукурудзу, в грунті не встигають поновлюватися запаси поживних речовин). Через відсутність внесення органічних добрив. Негативно впливає також масове застосування мінеральних добрив і пестицидів, внесення яких дозволяє отримати одноразовий вищий урожай, і після його збирання залишає в грунті «балласт» із шкідливих речових. Наступного року повторюється те саме… Родючість наших грунтів справді дивовижна, раз вони після понад століття такої жорстокої експлуатації ще спроможні давати сільськогосподарським культурам необхідні поживні речовини. Уявіть, якими були б врожаї, якби господарство було не тільки «забиральницьким», а ще й відновлюючим!
В Україні діє Національна спілкафотохудожників України (НСФХУ). Вона булазаснована ще в грудні 1989 року в м. Києві. Зараз НСФХУ перетворилась у великуорганізацію фотомитців, що має свої творчіосередки в усіх обласних центрах України та АР Крим. Полтавський осередок утворився у 2004 році.
На виставці, присвяченій 30-ти річчюНезалежності України, роботи київських, полтавських і харківських фотохудожників, голови Національної спілки фотохудожниківУкраїни – Едуарда Странадка. Репрезентованісвітлини українського кінооператора, оператора-постановника близько 30-ти художніхфільмів, члена Правління Гільдіїкінооператорів, члена Спілки кінематографістівУкраїни, члена Європейської асоціаціїкінооператорів I.M.A.G.O, заслуженого діячамистецтв України – Юрія Гармаша. Харківськийосередок представлений світлинами АрсеніяГлинського. Полтавський осередокпредставляють – Олена Біляк, Артур Ароян, Віталій Васильківський, Юрій Зілінський, ЮркоПошивайло, Сергій Говоров, Сергій Назаркін, Ілля Назаркін та багато інших.
Детальніше:ВИСТАВКА «З ЛЮБОВ'Ю ДО УКРАЇНИ» НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ФОТОХУДОЖНИКІВ УКРАЇНИ
Видатний український актор, сценарист, режисер українського національного кіно. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Сьогодні йому б виповнилося 80 років.
Режисер Сергій Параджанов про нього сказав: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».
Народився Іван Васильович Миколайчук 15 червня 1941 року, в с. Чортория Чернівецької області в багатодітній родині. 22 червня, по дорозі додому з пологового будинку, дивом вижили батьки з сином під обстрілами німецьких винищувачів.
Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.
В експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, знаходиться дуже цікавий археологічний артефакт– котушка скіфського часу або блокоподібний виріб ( др. пол. VII – V ст. до н.е.). Вона є деталлю ткацького верстату і виготовлена з глини світло – коричневого кольору.
Розміри котушки: висота 1,4 см; діаметр: мінімальний 4,6 см, максимальний 5,2 см.
Має двосторонню прокреслену орнаментацію з календарною символікою.
Лицева сторона: спіралевидна кільцева прокреслена лінія у чотири витки; в центрі – прямий хрест (солярний знак) з двома, позначеними посередині рисочками, кінцями. Ця орнаментація може трактуватися як символічне зображення сонячного року, з зазначенням чотирьох пір року та двох рівнодень.
# НАША НЕЗАЛЕЖНІСТЬ #
День Незалежності України – це не лише державне свято. 24 серпня - не тільки дата створення нашої держави в сучасному вигляді, її день народження.
Незалежність потрібно повсякчас – щодня, щогодини, щохвилини відстоювати, підтримувати і захищати: словом, ділом, зброєю…
Серед тих, хто відіграв знакову роль не лише у становленні, а й у захисті української незалежності полтавець ВАЛЕРІЙ БОНЯКІВСЬКИЙ.
Війна та мистецтво. Валерій Боняківський (1970 – 2014 рр.)
Художник. Реставратор. Приватний підприємець. Військовий льотчик. Учасник АТО. Це все – він, Боняківський Валерій Євгенович. Народився 14 січня 1970 року у місті Полтава в будинку, що неподалік від військового аеродрому – і, мабуть, саме тому з дитинства марив авіацією, мріяв підкорювати небо. Другою пристрастю був живопис.