Події
Це той випадок, коли не хочеш ні чути, ні вірити… Коли бракує слів і рука не здіймається, щоб написати – ПОМЕР АНАТОЛІЙ ЄВГЕНОВИЧ ЧОРНОЩОКОВ… Життєлюб. Патріот. Талант…
Відійшов у вічність наш земляк, перелік заслуг і регалій якого займе не одну сторінку: член Національної спілки художників України (1993), член Національної спілки архітекторів України (1994). За значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста Полтави, вагомі трудові здобутки удостоєний почесного звання «Заслужений художник України» (1999). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури за комплексну реконструкцію історичного центру міста Полтави (2000). За особливі заслуги перед українським народом нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України. Йому також, за значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста Полтави, вагомі трудові здобутки присвоєно почесне звання «Народний художник України» (2004).
Музейники області з повним правом можуть назвати Анатолія Євгеновича Чорнощокова своїм колегою. Адже він брав участь у створенні експозицій: Музею театру і кіно (Київ), Музею О.В. Суворова (Очаків), Музею-садиби І.П. Котляревського (Полтава). З 1982 по 1994 роки працював у Полтавському художньо-виробничому комбінаті Спілки художників України, зокрема, на посадах головного художника комбінату, керівника творчої групи художників - експозиціонерів. Здійснював керівництво над створенням музейних експозицій Державного музею-заповіднику М.В. Гоголя (Гоголеве), краєзнавчого музею с. Вовчик Лубенського району (1986), Державного музею-заповідника «Поле Полтавської битви» (Полтава), музею-заповідника А.С. Макаренка (Ковалівка), Краєзнавчого музею (Лубни), експозиції виставки «Експо-93» (Штутгарт). Він був автором проекту розпису, іконостасу та храму «Віри, Надії, Любові та матері їх Софії» (Полтава), проекту інтер’єру палацу дозвілля «Листопад» (Полтава), проекту реконструкції центральної історичної частини міста Полтави, брав участь у відновленні Свято-Успенського собору…
Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського щиро сумує і висловлює співчуття рідним та близьким померлого. СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ І ВІЧНИЙ СПОКІЙ !
Полтавщина здавна славиться своїми природними багатствами. Лісостепові ландшафти нашого краю – найтиповіша картина української природи. На Полтавщині гармонійно поєднані степові ділянки, лісові масиви, лучні території, безкраї поля та стрункі лісосмуги. Ключову роль у збереженні природних ландшафтів краю відіграють об’єкти та території природно-заповідного фонду.
Історія розвитку заповідної справи на Полтавщині бере початок з ХХ ст. У 1920 р. створений перший заповідний об’єкт Полтавщини – Лип′янківський степ (нині «Академія» – комплексна пам’ятка природи місцевого значення, Карлівщина), у 1923 ‒ як заповідник другого рангу, взято під охорону ділянку широколистяного лісу ‒ Парасоцьке урочище (нині ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення, Диканьщина). Основні процеси формування заповідної мережі області, як і України в цілому, проходили в 60-80 рр. ХХ ст.
За період біля 200 тисяч років (від появи людини розумної) чисельність людей на планеті Земля досягла близько одного мільярду. А за останні 200 років нас стало вже майже 8 мільярдів! Співвідношення цифр вражає. Адже пропорційно до збільшення чисельності населення збільшилася кількість ресурсів, які витрачає це населення.
Ще більш запаморочливими стануть цифри, якщо згадати, що близько 200 років тому люди навчилися використовувати нові для себе ресурси – підземні джерела енергії. Використовувати – навчилися, а економити ресурси, розуміючи наслідки їх надмірного використання – ще тільки вчимося. Тим часом результати попередніх помилок з кожним роком стають все більш відчутними.
#Наша_незалежність #Марафон_30
Значну кількість творчих зусиль співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського витрачають на підготовку різнопланових проектів з метою поширення серед юних відвідувачів наукових знань про історію нашої країни. Під час презентацій літературних видань, виставок, конференцій, інтерактивних заходів відбувається діалог між науковцями та гостями музею, формується уявлення молоді про Батьківщину на основі джерел музейного фонду та сучасних наукових досягнень.
Незалежність потрібно повсякчас – щодня, щогодини, щохвилини відстоювати, підтримувати і захищати: словом, ділом, зброєю…
З перших днів подій на сході України у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського проводиться збір інформації про полтавців – учасників АТО/ООС. Формуються бази даних, картотеки, наукові довідки, проводиться збір експонатів, а також виготовлені інформаційні банери «Загинули захищаючи територіальну цілісність та незалежність України». На них представлена інформація про 213 наших земляків, які загинули з 2014 р. по липень 2021 року. Вони розроблені за хронологічним принципом та за датою загибелі воїна.
До 175-річчя написання праці М. І. Арандаренка (1798–1867) «Записки о Полтавской губернии».
З-поміж дослідників Більського городища кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. вирізняється автор однієї з перших і загальновідомих історико-краєзнавчих праць про Полтавщину — «Записок о Полтавской губернии» — відомий історик, статистик, етнограф М. І. Арандаренко (1798–1865). У 2021 р. виповнюється 175 років від часу її написання, отже варто нагадати загалу про людину, офіцера, фахівця-управлінця чи не найвищого рангу, нашого земляка, який серед усього іншого мав інтерес до найдавнішого минулого краю й до об’єктів його історико-культурної спадщини.
Детальніше:Микола Арандаренко та його опис Більського городища
Саме так і слід трактувати монумент, що постав у Полтаві восени 1994 року та був урочисто відкрий 9 вересня. З того часу полтавці незмінно вшановують пам’ять загиблих українських козаків у День незалежності України та у День українського козацтва, сприймаючи пам’ятник і урочистості побіля нього як непорушну даність. Проте, так було не завжди.
Колись, на світанку Незалежності, Полтава була, тоді ще здавалося, що навічно, спаяна з імперською історією як місто «слави російської зброї». Полтавці, у масі своїй, не замислювалися про те, що Північна війна 1700–1721 років і зокрема облога Полтавської фортеці та Полтавська битва 1709 року забрали життя сотень українських козаків, потім забутих і зганьблених імперською історією на майже 300 років. Їх, полеглих українських козаків, завжди згадували побіжно і зневажливо, як найманців, що воювали з обох боків – російської армії Петра І та шведської армії Карла ХІІ. До російської армії зарахували усіх, без винятку та розбору за станом і національністю, прирівнявши до героїв. Натомість козаків гетьмана Івана Мазепи і Костя Гордієнка, що воювали за волю України разом зі шведами, охрестили зрадниками і маргіналізували, знищивши ціннісні україноцентричні орієнтири для українського суспільства і полтавської громади зокрема.
Детальніше:ПАМ’ЯТНИК УКРАЇНСЬКИМ ЗАГИБЛИМ КОЗАКАМ – ПЕРШИЙ КРОК ПОВЕРНЕННЯ ПАМ’ЯТІ ПРО СВОЇХ
Восени Полтавський краєзнавчий музей буде відзначати 130 років від дня заснування. До цієї дати ми підготували рубрику «Музей пам’ятає». В рамках означеної теми пригадаємо наукових співробітників, які формували першу післявоєнну експозицію, збирали і зберігали наукові матеріали, що використовуються сьогодні для наукових опрацювань та освітніх заходів. Пригадаємо прізвище людини, що віддала музейній справі значну частину свого життя, чиє ім’я назавжди залишиться в скарбниці музейної пам'яті.
Більше ніж піввіку доля Раїси Федорівни Гузій була пов’язана з Полтавським краєзнавчим музеєм. За цей час вона пройшла шлях від наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи, увійшла в історію музею як автор концепцій експозиційних планів другої половини ХХ ст., методичних розробок, наукових статей.
#ПКМВК_130_РОКІВ#МУЗЕЙ_ПАМЯТАЄ
Восени Полтавський краєзнавчий музей буде відзначати 130 років від дня заснування. До цієї дати ми підготували рубрику «Музей пам’ятає». В рамках означеної теми пригадаємо наукових співробітників, які формували першу післявоєнну експозицію, збирали і зберігали наукові матеріали, що використовуються сьогодні для наукових опрацювань та освітніх заходів. Пригадаємо прізвище людини, що віддала музейній справі значну частину свого життя, чиє ім’я назавжди залишиться в скарбниці музейної пам'яті.
Більше ніж піввіку доля Раїси Федорівни Гузій була пов’язана з Полтавським краєзнавчим музеєм. За цей час вона пройшла шлях від наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи, увійшла в історію музею як автор концепцій експозиційних планів другої половини ХХ ст., методичних розробок, наукових статей.
Вона народилася 20.01.1922 р. в с. Балясне Диканського району Полтавської області. У 1934 р. її батько – Гузій Федір Іванович перевіз родину до м. Харків, де він отримав нове місце роботи на тракторному заводі. Після смерті Федора Івановича (серпень 1938 р.) сім’я вимушена була повернутися до Полтави і оселилася в будинку родичів на розі вулиць Рози Люксембург і Шевченка. У Полтаві Раїса Федорівна закінчила школу №3 і вступила на річні педагогічні курси історичного відділу Полтавського обл. В.Н.О.
Восени 1941 року, разом з рідними, колишня студентка евакуювалася у м. Сердобськ Пензенської області. Через райком комсомолу була влаштована на роботу секретаря евакуаційного бюро. У березні 1942 р. почалася мобілізація до лав Радянської Армії. Раїса Федорівна була призвана до 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту у 57-му спеціальну авіасанітарну ескадрилью на посаду старшого писаря секретного відділу. Через півроку ескадрилья влилася у склад 4-го особливого авіасанітарного полку де і продовжувала працювати на цій посаді до вересня 1943 р.
Невдовзі Раїса Федорівна захворіла, була демобілізована і повернулася до Полтави. Спочатку працює вчителем історії у Диканському районі, а після демобілізації чоловіка повертається у Полтаву, де вчителює у школах №1 та №8.
У жовтні 1950 р. життя полтавської вчительки зазнає кардинальних змін. Дізнавшись від знайомих про вакансію у Полтавському краєзнавчому музеї вона приймає рішення змінити місце роботи. Того ж року Гузій Р.Ф. була зарахована старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею, пізніше стає завідуючою відділу історії радянського періоду. З 1960 р. працює заступником директора з наукової роботи, з 1982 по 2002 рік - вченим секретарем музею.
Раїса Федорівна брала активну участь у побудові постійно діючої експозиції ІІ-пол. ХХ ст. Вона стала автором ряду методичних розробок, наукових довідок, тематично-експозиційних планів, наукових статей та путівників по музею, опублікованих у 1960 –1990 рр. За більш ніж п’ятдесят років роботи у Полтавському краєзнавчому музеї допомогла отримати професійну майстерність не одному поколінню музейних співробітників.
Після смерті Раїси Федорівни доля повернула до музею її доньку – Браїлко Таїсію Григорівну, яка довгий час працювала на посаді касира і, пригадуючи своє дитинство, відзначала велику самовідданість своєї матері музейній справі.
Гузій Р.Ф. померла у Полтаві 30 жовтня 2013 р. і похована у с. Малий Тростянець поруч із чоловіком, Тарасовим Григорієм Прокоповичем.
Сьогодні експозиція музею щороку поповнюється новими надходженнями, змінюються методи формування експозиції, використовуються сучасні наукові досягнення в освітній роботі, але напрацювання минулих поколінь не втрачає свого значення. Навпаки – з кожним роком предмети, що надійшли до нашої збірки в сер. ХХ ст. набувають більшої історичної цінності, стають унікальним вітчизняним надбанням. За це ми вдячні всім колишнім науковим співробітникам музею, зокрема – Гузій Раїсі Федорівні.
Археологічна діяльність Полтавського краєзнавчого музею має давні і багаті традиції. У 2012 р. виповнилося 100 років з часу створення археологічного відділу музею. Його заснування співпало зі становленням вітчизняної археології як науки, біля витоків якої стояли такі відомі вчені як І. А. Зарецький, В. М. Щербаківський, М. Я. Рудинський, О. К. Тахтай, які стали фундаторами у справі вивчення старожитностей Полтавщини, першими колекторами всесвітньознаної збірки Полтавського краєзнавчого музею (сучасний Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Впродовж століття заклад був і залишається провідним осередком по дослідженню та вивченню давнього минулого Полтавщини.
6 серпня на території музейного дворика проходили урочистості з нагоди вручення Премії Полтавської обласної ради імені О.М. Байрак.
На заході були присутні гості з Національного дендрологічного парку «Софіївка», Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка, Криворудського, Устимівського, Сирецького та Березоворудського дендропарків, Хорольського ботанічного саду. Премія Полтавської обласної ради імені О.М. Байрак по своєму змісту не має аналогів в Україні.
Доповненням до урочистостей стала виставка друкованих праць Олени Байрак з музейного іменного Фонду вченої.
Детальніше:Премія Полтавської обласної ради імені О.М. Байрак
Значення обрання хрещеного батька для дитини в Гетьманщині дослідив полтавський фахівець з історії дитинства Ігор Сердюк. Він наголосив, що через запрошення стати кумами можна було як встановити (чи закріпити) корисні соціальні зв’язки, так і обмежити їх. В останньому випадку, хрестити новонародженого могли рідні тітка, дядько, інший родич, тобто люди, які уже належали до родини [3, c. 201-202].
Котляревський обіграв прагнення зміцнити добрі взаємини в межах уже сформованої групи осіб через хрещення. У нього Венера не лише племінниця Нептуна, а але й похресниця. Саме наголошуючи на духовному зв’язку, вона звернулася до морського бога з проханням забезпечити для Енея попутний вітер:
