Події
Є події, пам'ять про які передається з покоління у покоління. Люди ділять час на «до» і «після». Саме так розділила війна долі тих, хто 22 червня 1941 р. слухав по радіо страшну звістку про напад нацистської Німеччини на нашу країну. «До» залишилося мирне життя і звичні сімейні клопоти. «Після» на кожного чекали суворі випробування, з яких далеко не всім судилося вийти живими та неушкодженими.
Цими днями минає чергова (сімдесят шоста) річниця від часу Перемоги над нацизмом. За традицією на Полтавському тепловозоремонтному заводі у ці травневі дні щоразу вшановували ветеранів Другої світової, розповідали про кожного з них чи то у багатотиражці, чи по заводському радіомовленню. І якось залишили поза увагою людину по-справжньому героїчну, з незвичайним минулим, яка вже кілька десятиліть як відійшла у вічність. Проте вважаємо справедливим згадати його нині.
7–9 травня 1945 р. усі країни світу облетіла довгоочікувана радісна звістка. 7 травня у м. Реймс (Франція) вище німецьке військове командування підписало Попередній протокол про капітуляцію нацистської Німеччини, в якому зобов’язалося віддати наказ армії і флоту припинити бойові дії 8 травня з 23:01 за центральноєвропейським часом. Цим документом регламентувалося закінчення в Європі Другої світової війни, найкривавішої війни в історії людства.
Антигітлерівська коаліція прийняла Протокол про капітуляцію 8 травня о 23:01 за берлінським часом, – у той час у Москві вже було 00:01 9 травня. Відтак, у числі перших європейських столиць, де ще 7 травня 1945 р. вітали закінчення Другої світової війни в Європі, були Париж і Лондон. Уже 8 травня багатолюдні урочистості з нагоди капітуляції нацистської Німеччини відбулися в багатьох містах Європи та США. 9 травня День Перемоги офіційно святкували мешканці міст і сіл України, яка тоді перебувала у складі СРСР. Дорогою ціною дісталася та перемога: загальні людські втрати народу України у цій війні склали близько 9 млн осіб. Але для живих навіть горе втрат не могло затьмарити радість миру.
7 травня 2021 р. у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського до Дня памʼяті та примирення та з нагоди 76-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні 1939-1945 рр., відбудулася зустріч з Олегом Скирдою, завідувачем сектору пам’яткознавчих досліджень Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, лауреатом літературно-мистецької премії ім. Володимира Малика, члена Національної Спілки краєзнавців України, автором науково-популярного видання «У вересні 41-го. Київське оточення. Спогади, свідчення, документи».
Пропонована книга є результатом комплексного, цілісного, і всебічного дослідження із залученням широкого кола архівних джерел, наукової літератури, свідчень учасників подій.
До неї увійшли спогади, свідчення, документи про бої та вихід з оточення на Полтавщині військ Південно-Західного фронту у вересні 1941 р. та прізвища воїнів, які загинули чи зникли безвісти у вересні − жовтні 1941 року на території, де відбувалися ці трагічні події. Книга розрахована на тих, хто цікавиться періодом Другої світової війни, поціновувачів мілітарної, історії а також на широке коло читачів.
За часів Київської Русі територія Полтавщини входила до складу Переяславської землі, яка пізніше стала князівством. Вона була заселена племенами сіверян і полянами. Під час правління Великого князя Володимира Святославовича (980 – 1015) почалося будівництво низки фортець, серед них і Полтавської, які склали Посульську оборонну лінію. У давньоруських літописах ХІ – ХІІ ст. уже згадуються Хорол, Лубни, Горошин, Пирятин, Лохвиця та інші укріплені міста. Від території Полтавщини на південь і захід кочували племена хозарів, печенігів, половців. 780 років тому в історії України і Полтавщини відбулися трагічні події – монголо-татарська навала, яка призупинила розвиток краю.
Ця сторінка нашої минувшини знайшла своє відображення в літературних творах українських письменників різних часів. Серед них чільне місце займає постать Володимира Кириловича Малика. Автор пригодницьких та історичних романів народився 21 лютого 1921 р. у селі Новосілки Макаріївського району, що на Київщині. З 1953 р. жив і творив у тисячолітніх Лубнах. З Полтавщиною були пов’язані найплідніші роки творчості Володимира Малика, спочатку вчительської, згодом письменницької. Лубенці називали Володимира Кириловича своїм земляком, бо, напевно, ніхто так старанно і ретельно не вивчав історичне минуле Посульського краю. Ще в давніх літописах про нього говорилося, як про одну з оборонних ліній давньоруської держави. Тут дружини князів Київських громили половців, вели бої з монголо-татарськими полчищами.
Афіша заходів до Дня пам'яті і примирення від Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Відеоролик присвячений заслуженому тренеру України, заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України Сергію Олексійовичу Калайді (1965 – 2017). Як директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів (у 1999 – 2017 роках) він зробив великий внесок у розвиток спортивного руху для людей з інвалідністю.
Продовжуємо публікацію архівних матеріалів з епістолярної спадщини Олеся Юренка
Листування з українською письменницею Іриною Вільде
Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон) – українська письменниця, внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей ХХ сторіччя і другого тисячоліття - народилася у Чернівцях 5 травня 1907 року у родині вчителя. Брати, дядьки, а потім і чоловік Євген Полотнюк були тісно пов’язані із українським націоналістичним рухом. Ще навчаючись у гімназії Дарина почала писати прозові твори, які активно публікувалися і мали незмінно схвальні відгуки, зокрема, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Михайла Рудницького. У 1936 році отримала найпрестижнішу на той час на західній Україні літературну премію імені Івана Франка. З приходом на Західну Україну Радянської влади оселилася у Львові, в 1940 вступила до Спілки письменників України, вчителювала, займалася журналістикою, писала і видавала прозові твори – від невеликих есе та новел до роману-саги «Сестри Річинські».
Детальніше:Листування з українською письменницею Іриною Вільде
2 травня 2021 р. відійшла в інший світ відома в Полтаві й області людина, одна з багаторічних керівників галузі культури області, викладач і музейник Ольга Василівна Белько.
Народилася в с. Селещина кол. Машівського району на Полтавщині 30 вересня 1949 р. Після школи закінчила Харківський державний інститут культури. Як клубний працівник вищої кваліфікації працювала в Обласних курсах із підготовки керівників художньої самодіяльності, музичних школах, обласному управлінні культури, пройшовши шлях від інспектора до заступника начальника управління. Тривалий час опікувалася переважною більшістю заходів, що відбувалися в області, охороною об’єктів культурної спадщини. З 2005 по 2015 рр. продовжувала працювати в Полтавському краєзнавчому імені Василя Кричевського завідувачем і старшим науковим співробітником науково-методичного відділу.
Більшість полтавців знають і запам’ятали Ольгу Василівну як чуйну, доброзичливу людину, вимогливого, а разом із тим уважного і тактовного керівника, готового завжди прийти на допомогу.
Світла пам'ять про Ольгу Василівну залишиться у серцях усіх, хто її знав, працював із нею.
Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського висловлює щирі співчуття рідним та близьким Ольги Василівни.
Здавна до Великодня, одного з найголовніших християнських свят, на Полтавщині готувалися ретельно і довго, дотримуючись при цьому одвічних обрядодій: з випікання пасок, приготування крашанок та писанок. І сьогодні, збираючись на святкову службу Божу з великоднім кошиком, повертаємося мимоволі до нашого коріння. Пропонуємо вирушити в мандри Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського аби поглибити розуміння давніх народних звичаїв, дізнатися про нові, відчути атмосферу минувшини...
Великдень (Великий День) – період у природі навесні, коли день стає довшим за ніч. У цей час наші далекі предки святкували новий рік: природа пробуджувалась після зимових холодів, Світло перемагало темряву, Життя перемагало смерть. Люди йшли в гаї, розвішували на деревах вишиті рушники (які, можливо, і стали прообразами ікон) і писанки (яйце здавна у багатьох народів вважалося символом Всесвіту, першопочатком всього сущого, а знаки, що наносились на нього, створювали цілу систему особливого погляду на Світ).
За християнських часів Великдень – величне свято Воскресіння Христового. Свято Всеперемагаючої Любові, Самопожертви заради Любові до ближнього: Син Божий возлюбив ближнього свого більше за себе самого.
