Події
7–9 травня 1945 р. усі країни світу облетіла довгоочікувана радісна звістка. 7 травня у м. Реймс (Франція) вище німецьке військове командування підписало Попередній протокол про капітуляцію нацистської Німеччини, в якому зобов’язалося віддати наказ армії і флоту припинити бойові дії 8 травня з 23:01 за центральноєвропейським часом. Цим документом регламентувалося закінчення в Європі Другої світової війни, найкривавішої війни в історії людства.
Антигітлерівська коаліція прийняла Протокол про капітуляцію 8 травня о 23:01 за берлінським часом, – у той час у Москві вже було 00:01 9 травня. Відтак, у числі перших європейських столиць, де ще 7 травня 1945 р. вітали закінчення Другої світової війни в Європі, були Париж і Лондон. Уже 8 травня багатолюдні урочистості з нагоди капітуляції нацистської Німеччини відбулися в багатьох містах Європи та США. 9 травня День Перемоги офіційно святкували мешканці міст і сіл України, яка тоді перебувала у складі СРСР. Дорогою ціною дісталася та перемога: загальні людські втрати народу України у цій війні склали близько 9 млн осіб. Але для живих навіть горе втрат не могло затьмарити радість миру.
7 травня 2021 р. у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського до Дня памʼяті та примирення та з нагоди 76-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні 1939-1945 рр., відбудулася зустріч з Олегом Скирдою, завідувачем сектору пам’яткознавчих досліджень Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, лауреатом літературно-мистецької премії ім. Володимира Малика, члена Національної Спілки краєзнавців України, автором науково-популярного видання «У вересні 41-го. Київське оточення. Спогади, свідчення, документи».
Пропонована книга є результатом комплексного, цілісного, і всебічного дослідження із залученням широкого кола архівних джерел, наукової літератури, свідчень учасників подій.
До неї увійшли спогади, свідчення, документи про бої та вихід з оточення на Полтавщині військ Південно-Західного фронту у вересні 1941 р. та прізвища воїнів, які загинули чи зникли безвісти у вересні − жовтні 1941 року на території, де відбувалися ці трагічні події. Книга розрахована на тих, хто цікавиться періодом Другої світової війни, поціновувачів мілітарної, історії а також на широке коло читачів.
За часів Київської Русі територія Полтавщини входила до складу Переяславської землі, яка пізніше стала князівством. Вона була заселена племенами сіверян і полянами. Під час правління Великого князя Володимира Святославовича (980 – 1015) почалося будівництво низки фортець, серед них і Полтавської, які склали Посульську оборонну лінію. У давньоруських літописах ХІ – ХІІ ст. уже згадуються Хорол, Лубни, Горошин, Пирятин, Лохвиця та інші укріплені міста. Від території Полтавщини на південь і захід кочували племена хозарів, печенігів, половців. 780 років тому в історії України і Полтавщини відбулися трагічні події – монголо-татарська навала, яка призупинила розвиток краю.
Ця сторінка нашої минувшини знайшла своє відображення в літературних творах українських письменників різних часів. Серед них чільне місце займає постать Володимира Кириловича Малика. Автор пригодницьких та історичних романів народився 21 лютого 1921 р. у селі Новосілки Макаріївського району, що на Київщині. З 1953 р. жив і творив у тисячолітніх Лубнах. З Полтавщиною були пов’язані найплідніші роки творчості Володимира Малика, спочатку вчительської, згодом письменницької. Лубенці називали Володимира Кириловича своїм земляком, бо, напевно, ніхто так старанно і ретельно не вивчав історичне минуле Посульського краю. Ще в давніх літописах про нього говорилося, як про одну з оборонних ліній давньоруської держави. Тут дружини князів Київських громили половців, вели бої з монголо-татарськими полчищами.
Афіша заходів до Дня пам'яті і примирення від Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Відеоролик присвячений заслуженому тренеру України, заслуженому працівнику фізичної культури і спорту України Сергію Олексійовичу Калайді (1965 – 2017). Як директор Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів (у 1999 – 2017 роках) він зробив великий внесок у розвиток спортивного руху для людей з інвалідністю.
Продовжуємо публікацію архівних матеріалів з епістолярної спадщини Олеся Юренка
Листування з українською письменницею Іриною Вільде
Ірина Вільде (Дарина Дмитрівна Макогон) – українська письменниця, внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей ХХ сторіччя і другого тисячоліття - народилася у Чернівцях 5 травня 1907 року у родині вчителя. Брати, дядьки, а потім і чоловік Євген Полотнюк були тісно пов’язані із українським націоналістичним рухом. Ще навчаючись у гімназії Дарина почала писати прозові твори, які активно публікувалися і мали незмінно схвальні відгуки, зокрема, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Михайла Рудницького. У 1936 році отримала найпрестижнішу на той час на західній Україні літературну премію імені Івана Франка. З приходом на Західну Україну Радянської влади оселилася у Львові, в 1940 вступила до Спілки письменників України, вчителювала, займалася журналістикою, писала і видавала прозові твори – від невеликих есе та новел до роману-саги «Сестри Річинські».
Детальніше:Листування з українською письменницею Іриною Вільде
2 травня 2021 р. відійшла в інший світ відома в Полтаві й області людина, одна з багаторічних керівників галузі культури області, викладач і музейник Ольга Василівна Белько.
Народилася в с. Селещина кол. Машівського району на Полтавщині 30 вересня 1949 р. Після школи закінчила Харківський державний інститут культури. Як клубний працівник вищої кваліфікації працювала в Обласних курсах із підготовки керівників художньої самодіяльності, музичних школах, обласному управлінні культури, пройшовши шлях від інспектора до заступника начальника управління. Тривалий час опікувалася переважною більшістю заходів, що відбувалися в області, охороною об’єктів культурної спадщини. З 2005 по 2015 рр. продовжувала працювати в Полтавському краєзнавчому імені Василя Кричевського завідувачем і старшим науковим співробітником науково-методичного відділу.
Більшість полтавців знають і запам’ятали Ольгу Василівну як чуйну, доброзичливу людину, вимогливого, а разом із тим уважного і тактовного керівника, готового завжди прийти на допомогу.
Світла пам'ять про Ольгу Василівну залишиться у серцях усіх, хто її знав, працював із нею.
Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського висловлює щирі співчуття рідним та близьким Ольги Василівни.
Здавна до Великодня, одного з найголовніших християнських свят, на Полтавщині готувалися ретельно і довго, дотримуючись при цьому одвічних обрядодій: з випікання пасок, приготування крашанок та писанок. І сьогодні, збираючись на святкову службу Божу з великоднім кошиком, повертаємося мимоволі до нашого коріння. Пропонуємо вирушити в мандри Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського аби поглибити розуміння давніх народних звичаїв, дізнатися про нові, відчути атмосферу минувшини...
Великдень (Великий День) – період у природі навесні, коли день стає довшим за ніч. У цей час наші далекі предки святкували новий рік: природа пробуджувалась після зимових холодів, Світло перемагало темряву, Життя перемагало смерть. Люди йшли в гаї, розвішували на деревах вишиті рушники (які, можливо, і стали прообразами ікон) і писанки (яйце здавна у багатьох народів вважалося символом Всесвіту, першопочатком всього сущого, а знаки, що наносились на нього, створювали цілу систему особливого погляду на Світ).
За християнських часів Великдень – величне свято Воскресіння Христового. Свято Всеперемагаючої Любові, Самопожертви заради Любові до ближнього: Син Божий возлюбив ближнього свого більше за себе самого.
Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені М. В. Гоголя розпочав роботу 1 травня 1936 року виставою «Сорочинський ярмарок» до Дня міжнародної солідарності трудящих. Першим директором закладу був В. М. Скляренко. Театр тоді знаходився в колишньому просвітницькому будинку імені М. В. Гоголя (1901 р., архітектор О. Трамбицький) по вулиці Гоголя, 22.
Театр створили на базі Харківського комсомольського музичного театру. Тоді він називався Державним театром музичної драми, а з 1937 р. став обласним. На сцені йшли драматичні вистави та опери. При театрі працювала студія. У воєнні роки колектив виступав у м. Зиряновську в Казахстані, а 1944 р. повернувся до рідного міста. Під час нацистської окупації (1941-1943 рр.) частина акторів залишилась в Полтаві і грала в різних виставах. У 1958 р. завершили будівництво нового приміщення для театру на 800 місць (архітектори О. Крилов, О. Малишенко) на Театральній площі по вулиці Соборності (тоді вул. Жовтнева), 23.
Обрядове поклоніння яйцю з давніх-давен було характерним для багатьох народів світу і являло собою крилатий символ життя, радості і весняного сонця, що пробуджує природу.
Єгиптяни, китайці, індуси, перси, фінікійці, греки та інші народи возвеличували яйце, тримали металеві зображення в храмах, лишили чимало міфічних уявлень і легенд. Вірування та пошанування яйця були характерні і для слов’ян, які вважали, що світ походить саме з нього. Керамічні яйця-торохкальця були знайдені на терені Центральної України. Зокрема, на Полтавщині археологами В. Хвойкою та С. Мазаракі (1903 р.) під час розкопок могильника східно-слов’янського поселення.
Детальніше:Каталог віртуальної виставки «Великодня писанка» майстрів народного мистецтва Полтавщини.