Події
#ексклюзив_від_фондів
У 2008 році у залах Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара» розгорнулася виставка «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу». Для її створення провідні музеї України надали унікальні предмети зі світу дитини. Як зразки витонченого та класичного для Полтавщини виробу на цій виставці експонувалися три дитячі сорочки з музейної колекції.
Одна із них має довжину 60 сантиметрів і призначалася для дитини (дівчинки) одно- чи дворічного віку. Цей факт наклав певний вплив на характер оформлення виробу. Елементами вишивки слугують лише прямі та скісні хрести в обрамленні меандру та безкінечника, що розташовані по уставці та подолі, елементи вишивки рукавів розміщені в шаховій системі.
На початку ХХ століття вулиця Пушкіна (до 1909 року – Кузнецька) була забудована в основному двоповерховими будинками, що використовувались як доходні будинки з приміщеннями для офісів та магазинів.
Двоповерховий будинок, наразі розташований на вулиці Пушкіна, 16, раніше розміщувався на розі вулиць Ново-Петровської та Кузнецької, пізніше – Пушкінської (зараз ці вулиці називаються Гагаріна та Пушкіна).
13 вересня з нагоди 80-ї річниці оборони міста Кременчука відбулося урочисте відкриття пам`ятного знаку на місці загибелі екіпажу бомбардувальника СБ-2 поблизу колишнього села Гринівка (територіально ця ділянка знаходиться у квадраті між Калинівкою, Лукашівкою, Пузирями та Рокитами). Саме цього дня в далекому 1941 р. тут розбився радянський бомбардувальник, підбитий німцями.
Цьогоріч, день фізичної культури і спорту є особливим, адже він відзначається у 30-й рік Незалежності країни. Позитивний імідж України на міжнародній арені у великій мірі формується зусиллями наших спортсменів. Не виключенням були виступи українських атлетів на ХХХІІ Олімпійських і ХVІ Паралімпійських іграх у Токіо, що стали справжнім подарунком до свят. Головні Ігри сучасності, з одного боку, підсумували розвиток олімпійських і паралімпійських видів спорту в Україні, з іншого – визначили проблеми і майбутні перспективи.
Полтавську область на Олімпіаді представляли 9 спортсменів у 4-х видах спорту: веслуванні на байдарках і каное, боксі, дзюдо, греко-римській боротьбі. Завдяки «золотому» виступу борця Жана Беленюка, «срібному» – боксера Олександра Хижняка і «срібному» й «бронзовому» каноїстки Людмили Лузан Полтавщина випередила усі збірні України (вперше за роки незалежності) і зайняла 1 місце в медальному заліку. Приємно відзначити, що згадані спортсмени та їхні тренери співпрацюють з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського і вже передали нові експонати до його спортивної колекції.
Протягом останнього п’ятиріччя науковцями музею і полтавським видавництвом ТОВ «АСМІ» (директор Олексій Петренко) були підготовлені й тиражовані три книги, дві з яких вийшли за підтримки Катерини Кричевської-Росандіч (Розповіді про мистецьку родину Кричевських - про життєдіяльність відомого мистецького роду Кричевських, їх твори, меморії та зв’язки з Полтавщиною та путівник Народний побут. Народне мистецтво – про етномистецьку експозицію Полтавського краєзнавчого музею).
З цікавістю любителі епістолярного жанру познайомилися з Листами з Америки Катерини Кричевської-Росандіч. В них відома киянки з Каліфорнії і американська художниця звертається до художників, музейників, мистецтвознавців та науковців з середини 1960-х рр. по сьогодні.
Серед її дописувачів – полтавці: музеологи Любов Гейштор та Галина Галян, колекціонер і видавець Олексій Петренко, вчений-біолог, художник-аматор Леонід Колесніков, будівельник і журналіст-аматор Наталія Буцька, родини художників-графіків Малакових з Києва, майстри декоративного мистецтва Бабенки з Решетилівки та мистецтвознавець Георгій Шибанов з Чорнух.
З листів-нарисів К. Кричевська-Росандіч предстає як ерудований співбесідник, турботлива мати, критична порадниця, людина, якій не байдужа доля України, Америки, світу.
Хрещений батько класика
(пам’яті Івана Петровича Котляревського присвячується)
Частина ІІІ
Хрещений батько, якого запросили для немовляти Іванка, займав високе становище серед міських посадовців. Традиційно кум розглядався як людина, яка має допомагати своєму похресникові у подальшому житті. Нам невідомо, чи виконував цю функцію Павло Маркевич стосовно Івана Котляревського.
Можна припустити, що згаданий духовний зв’язок був корисним для Петра Котляревського, який у статусі підканцеляриста магістрату безпосередньо співпрацював з бурмистром Павлом Маркевичем. Таким чином, теза про специфічну функцію кума в суспільстві Гетьманщини [3, c. 200-201] знайшла підкріплення на прикладі родини Котляревських .
Детальніше:Хрещений батько класика (пам’яті Івана Петровича Котляревського присвячується)
У дворику Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відбулася презентація біографічного нарису «Лабіринти долі полтавського "предводителя дворянства"» за участю авторів видання – краєзнавців Сергія Петровича Черних та Олександра Борисовича Христенка.
Праця має на меті повернути із забуття ім'я Павла Петровича Ганька (1870 – після 1932), передового вченого-аграрія, редактора, відомого філателіста. До слова, П.П. Ганько був пов’язаний із діяльністю Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства, приятелював з меценатом музею П. П. Бобровський. Проте за радянських часів він був незаконно репресований, і сучасники згадують його хіба що як спекулянта філателістичними матеріалами і прототипа образу Іполита Матвійовича Вороб'янінова, персонажа класичного роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців». Саме тому нарис двомовний – щоб реабілітувати ім'я відомого полтавця у колі російськомовних краєзнавців та колекціонерів.
Про кілька кам'яних стел у зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського
На початку літа 2017 року, під час ремонтних робіт шосе Р – 22 "Олександрія – Полтава, поблизу села Бутенки Кобеляцького району Полтавської області було виявлено кам'яну стелоподібну брилу вагою близько 60 кг. Її знайшли та вигорнули шляхо-будівельники.
Плитчаста брила підовальних, швидше, "стоподібних" обрисів відноситься до стел архаїчної форми. Вона виготовлена з пласкої плити сірого граніту, близької до овальної форми. Заокруглений край надає їй певних антропоморфних ознак, але не має завершеності. Розміри: висота 63,5; максимальна ширина 39,2; товщина 9,0–11,5. У верхній частині лицевого боку плити є чотири неглибокі заглибини видовжених обрисів, розширені в один бік, що нагадують зображення стоп, можливо, це стопи бога Вішну. Три з них зверху розташовані напівколом, більша нижче — в протилежному напрямку. Стела датується періодом бронзового віку, кінцем ІІІ – початком ІІ тис. до н.е.
Литвиненко Енгеліна Іванівна
(11.02.1935 – 30. 08.2017)
Служіння музейній справі як покликання душі – це шлях багаторічної самовідданої праці Литвиненко Е. І., більша частина життя якої була пов'язана з Полтавським краєзнавчим музеєм.
Енгеліна Іванівна народилася в м. Шостка Сумської області в родині службовця. Батько, Литвиненко Іван Іванович (родом з с. Івонченці на Полтавщині), отримав призначення на роботу у м. Шостка, де пройшли її довоєнні роки життя. Після війни дівчина повернулася до Полтави, де закінчила зі срібною медаллю середню школу №10.
У 1952-1956 рр. навчалася на історико-філологічному факультеті Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка (зараз Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка). Після закінчення вузу короткий час працювала вчителем історії полтавської школи №4, в Державному музеї історії Полтавської битви на посадах наукового, старшого наукового працівника, екскурсовода.
Наймудрішій з родини Кричевських, добрій помічниці в музейній роботі Катерині Росандіч виповнюється 95 років. За плечима – 16 років у Києві, близько шести в Європі й решта, понад 70 літ і зим – Сполучені Штати Америки. Та, не дивлячись на суворі життєві шляхи, вона стала відомою українською і американською художницею, активною діячкою у культурній царині, зберегла знання мови, відмінну пам’ять і є найбільшим у світі кричевськознавцем.
Музейники Полтавського краєзнавчого імені Василя Кричевського свято бережуть золотий фонд мистецької родини Кричевських (живописні та графічні оригінали, світлини, каталоги, меморії, книги, спогади, листівки). Щасти Вам, дорога пані Катерино!
Ми живемо в унікальному архітектурному середовищі, що створювалося не одним поколінням зодчих упродовж більше двох сотень років. Знаємо про Амвросимова і Захарова, захоплюємося Ширшовим і Кричевським, шануємо пам’ять і титанічну працю Вайнгорта, але неприпустимо мало згадуємо про тих архітекторів, хто створював Полтаву після 1943 року протягом наступних 30 років. Якби не було їх, тих, хто обстоював ідею відродження історичної Полтави, тих, хто працював у проєктних майстернях, тих, хто гуртував міських провідних архітекторів, тих, хто передав свій практичний досвід студентам, то Полтава була би геть іншою – типовим радянським містом без історії та свого індивідуального образу.
Плеяда наших полтавських зодчих чималенька, вона формувалася навколо провідних архітекторів, які своїми творами і авторитетом ставали стрижнем нашому архітектурному бомонду.
1 вересня 2021 року з вдячністю і пошаною згадуємо полтавського архітектора В’ячеслава В’ячеславовича Крачмера. Він народився рівно 100 років тому, 1 вересня 1921 року, у «звичайній полтавській родині, яких на той час в Полтаві було багато зі схожими долями», – так написав про своїх предків син архітектора Крачмера, Олександр, до речі, теж архітектор.
Детальніше:На згадку про полтавського архітектора В’ячеслава В’ячеславовича Крачмера