Вперше у далеку подорож Антон вирушив ще у десятирічному віці, коли із старшим братом найнявся випасати худобу на Північному Кавказі. Саме там, у господарстві конезаводчика генерала Пеховського, хлопчик отримає перші професійні навички догляду за кіньми і зрозуміє - ця справа йому до душі. По смерті генерала молодий заробітчанин наймається до полковника М. Ведерникова (нащадка Пеховського) та їде з ним на Далекий Схід, куди останній отримав службове призначення. Але в дорозі сталася трагедія – полковник раптово помирає і двадцятирічний юнак залишається один. Це спонукало Антона до активних дій: він самотужки добирається до Владивостока і влаштовується жокеєм на місцевий іподром.
У 1909 р. Антон познайомився з експедитором, англійським лейтенантом Генрі Мірзом, на прохання якого підібрав 20 маньчжурських коней для майбутньої експедиції британського офіцера Роберта Скотта. Головною метою полярної експедиції британського дослідника було завдання першими у світі досягти Полярного полюсу.
Антон супроводжував скакунів до Ново Зеландії звідки повинен був відправитися корабель команди Р. Скотта «Терра Нова». На той час, за свідченням онука А. Омельченка (Віктора Омельченка), наш земляк чудово доглядав за кіньми, мав міцне здоров'я, вільно спілкувався англійською (Урядовий кур’єр №120 від 6 липня 2011 року // «Якщо не в Антарктиду – то в Лондон» с. 27). Тож, не дивно, що комплектуючи арктичну команду капітан Скотт включив до її складу й хлопця з далекої Полтавської губернії. До слова, у соціальних мережах є відео - Антон Омельченко танцює на палубі одного із кораблів.
29 листопада 1910 полярники вирушили у далеку експедицію. Завдання – три групи йдуть попереду, облаштовуючи вздовж маршруту склади. Досягнути ж фінальної точки, Південного полюса Землі, мала головна, четверта, на чолі із Скоттом.
Січень – пришвартувалися на острові Росса. Далі – дорога на шостий континент. Молодому коняреві, як й іншим учасникам походу, важко давався кожен метр засніженого маршруту, однак тримався стійко, куховарив, навіть у футбол грали між собою. Та неприступна Антарктида була безжально негостинною. Зокрема, втомлених коней, які мали бути ходячим запасом м`яса, довелося вбити і з`їсти. За кілька днів Антон повернувся на базу. А Роберт Скотт з напарниками таки дійде до Південного полюса, але, на своє розчарування, побачить, що програв «полярні перегони». Перед ним майорітиме прапор Норвегії встановлений іншим дослідником - Руалем Амундсеном 14 грудня 1911 року. Розчаровані й виснажені, хворі на цингу п'ятеро британців загинуть на зворотному шляху до узбережжя. Звістку про це наш земляк почує вже вдома.
А яке ж подальше життя Антона Омельченка?
Відомо мало. У Першу світову воював на фронті, повернувся у рідне село, одружився, працював листоношею. За свідченням очевидців, навіть побував одного разу у Лондоні на зустрічі полярників. Там, з рук королеви, отримав медаль «Терра Нова», його зарахували членом Королівського географічного товариства. Помер українець, першопроходець до берегів Антарктиди, 1932 року. Подейкують, що чоловіка у плече вдарила блискавка. Похований у рідному селі Батьки Полтавського району.
На честь Антона Омельченка названо бухту, скелю на острові Росса (Східна Антарктида). З 2019 р. портрет дослідника прикрашає приміщення бази української антарктичної станції «Академік Вернадський». Відрадно, що онук та правнук Омельченка також були учасниками українських антарктичних експедицій.
Нажаль, до цього часу, до складу музейної збірки не увійшли предмети, пов’язані з ім'ям нашого співвітчизника. Цей фактор окреслює векторний напрямок для майбутньої дослідницької роботи музейних науковців. Маємо надію, що Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського буде не тільки пишатися меморіальними речами Антона Омельченка, але і активно популяризувати знання про незвичну долю видатного земляка.
Фото взято з інтернет ресурсів у вільному доступі.
Підготували: Устименко О.В. – старший науковий співробітник науково-дослідного відділу культурно-освітньої роботи.
Дряпак В.В. - молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу культурно-освітньої роботи.
