В Україні вшановують пам’ять Героїв Крут – українських студентів, старшин, кавалеристів, учнів, козаків, які 29 січня 1918 року кілька годин намагались зупинити наступ чотирьохтисячного підрозділу Червоної гвардії на Київ. 27 відважників потрапили у полон до більшовиків і були розстріляні. Серед учасників бою було дванадцятеро звитяжців, чиє життя пов`язане з Полтавщиною. Згадаймо трьох із них.
Мала батьківщина Миколи Васильовича Божка-Божинського – село Калкаїв Хорольського повіту Полтавської губернії. Саме там, неподалік сучасного райцентру Семенівка, 23 жовтня 1895 року в дворянській родині народився син Микола. Закінчив Лубенську гімназію, невдовзі переїхав у Київ, навчався в університеті Святого Володимира, долучився до партії соціалістів-революціонерів, працював помічником діловода у міністерстві земельних справ УНР. Разом з однодумцями пішов добровольцем на фронт. У бою під Крутами потрапив у полон і був розстріляний російськими окупантами. 19 березня 1918 року Миколу Божка-Божинського з почестями поховали на Аскольдовій могилі у Києві.
Життя майбутнього світила хірургії Юрія Вороного сповнене трагізму, професійної відданості та любові до України. Народився у селі Журавка (Пирятинський повіт, Полтавська губернія). Дитинство минуло у Польщі, де його батько обіймав посаду професора Варшавського університету. 1913 року Юрій вступив на медичний факультет університету святого Володимира у Києві, але навчання перервала Перша світова війна.
Студента-медика мобілізували до царської армії, у фельдшерський взвод. Невдовзі він добровольцем вступив до перев`язувального загону Центральної ради й брав участь у сумнозвісному бою із більшовиками біля станції Крути. Вижив, продовжив навчання в університеті. Будучи аспірантом, Юрій Вороний потрапив до клініки професора Черняхівського і зацікавився трансплантологією. Відрадно, що обидва науковці відстоювали курс на українізацію медичної освіти, написали перші підручники українською мовою для студентів. У 20-х, 30-х роках працював хірургом у Харкові, Херсоні, здобув славу талановитого лікаря, а у квітні 1933 року вперше в світі пересадив жінці-пацієнтці нирку померлого чоловіка. Тобто, довів, що живій людині можна пересаджувати в клінічних умовах не лише фрагменти тканин, а й цілі трупні органи. І, хоча, хвора прожила лише два дні, проте, Юрій Вороний увійшов в історію як хірург-новатор. Це був унікальний клінічний експеримент.
Здавалося б, віднині слава і визнання стануть супутниками нашого співвітчизника. Однак, 1938 року Юрія заарештували за, начебто, контрреволюційну діяльність і вислали на північ Росії. Коли почалася Друга світова, він опинився у окупованому нацистами Харкові. Після війни – працював урологом у Житомирі. Далі Київ, Інститут експериментальної біології. Помер видатний хірург, професор 1961 року, похований на Байковому кладовищі.
На думку історика Юрія Юзича уродженкою Полтавщини була і Олена Мельничук, а дослідник Віктор Моринець, вивчивши її резюме, конкретизує – вона з Миргорода. Відомо, що в 1913-1916 роках дівчина вчилася у залізничній школі Фастова та Київській земській фельдшерській школі. Паралельно – на вечірніх курсах для дорослих столичної гімназії Стельмашенка, де долучилася до українофільських громадсько-політичних юнацьких середовищ. Вчителювала у школі села Острів на Київщині. Сестра-жалібниця Армії УНР Олена Мельничук була серед тих, хто надавав першу медичну допомогу воякам під Крутами. У лютому 1918 року була призначена старшою сестрою-жалібницею в перший запасний шпиталь і виїхала до Галичини. Була у польському полоні, інтернована до табора в місті Каліші. Звідти переїхала до Чехословаччини і була зарахована слухачем літературно-історичного відділу Українського високого педагогічного інституту Драгоманова. Проте, педагогом стати не судилося. Була одним із очільників Спілки українських лікарів, фахівцем у галузі внутрішніх хвороб. В еміграції й померла у 1973 році.
У залі № 17 Полтавського Краєзнавчого музею імені Василя Кричевського вміщено матеріали за темою: «Полтавщина в Українській революції. Національно-визвольні змагання 1920-1923 років». У вітрині представлені портрети полтавців – учасників бою. З нагоди сторіччя бою у музеї було відкрито виставку «Українська революція 1917-1921 роки: регіональний вимір» (сюжет телеканалу «Центральний» від 29.01.2021, автор – С. Блавацький), проведено низку виховних годин, тематичних екскурсій для школярів, студентів, курсантів, патріотичних, навчальних, наукових заходів. Зокрема, представник Українського інституту національної пам`яті Олег Пустовгар презентував збірку «Герої Крут і Полтавщина», видану за сприяння Полтавської обласної ради на замовлення Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій. До слова, 2019 року в український прокат вийшов художній фільм «Крути 1918». Роль одного із героїв картини, генерала Савицького, зіграв актор Полтавського обласного українського музично-драматичного театру імені Микола Гоголя Володимир Філатов.
«Бій під Крутами назавжди увійшов до історії, як символ жертовності й ідеалізму. Та, водночас, це ще й символ невмілого стратегічного планування» – зазначає кандидат історичних наук Михайло Ковальчук. А історик Ярослав Файзулін наголошує, що бій під Крутами надав час уряду УНР підписати 9 лютого Берестейський договір з країнами Четвертного союзу. Українська Народна Республіка була визнана як самостійна держава, а її армія отримала підтримку німецької та австро-угорської армій у боротьбі з більшовиками. Водночас, події Української революції засвідчили – державність без армії неможлива.
Сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому, Героїв Крут називають першими кіборгами. Ми ж маємо вивчати і шанувати власну історію аби ніколи не допустити будь-яких посягань на нашу землю.
