Події

3 грудня 2020 р. в залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відбулася презентація нового повного видання Літопису Самійла Величка. До участі були запрошені: полтавські краєзнавці, історики, працівники музейних установ, бібліотек, представники духовенства і ЗМІ.

Директор музею, заслужений працівник культури України Олександр Супруненко привітав присутніх з виходом у світ першої повної версії Літопису Самійла Величка – унікальної історичної праці нашого земляка, розповів про значення цієї події для подальшого вивчення вітчизняної історії. За допомогою зумзв’язку до презентації долучилися – ініціатори підготовки видання відомий петербурзький історик, доктор історичних наук Тетяна Таірова-Яковлєва та її київський колега, кандидат історичних наук Андрій Бовгиря.

20 12 03 litopys13 

Щороку 3 грудня у світі відзначається Міжнародний день інвалідів, який проголошено Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році. Відзначення цієї дати спрямоване на посилення уваги до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей з особливими потребами. У світі налічується понад один мільярд людей з інвалідністю, що приблизно становить 15% населення усього світу.
До пільгових категорій відвідувачів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського належать і люди з інвалідністю. В стінах музею вони завжди користуються особливою увагою співробітників, які слідкують за дотриманням їх прав: наші гості обслуговуються першочергово та безкоштовно.

20 12 03 invalidy01

Під такими гаслами екологи всього світу проводять акції 3 грудня — у «Міжнародний день без пестицидів». Цей день оголошений Міжнародною коаліцією боротьби з пестицидами (Pesticide Action Network (PAN) International) у 1998 році в пам’ять найстрашнішої хімічної і промислової катастрофи, яка сталася 1984 року в Індії. Завод пестицидів компанії Union Carbide у м. Бопалі вибухнув та викинув в атмосферу смертельний газ (метил ізоціанат), що викликало тисячі захворювань та смертей в наступні роки.

Нині в усьому світі продовжується виробництво та використання хімічних пестицидів, що несе руйнівні наслідки для людини і довкілля. Хімікати за ланцюговою реакцією отруюють рослини, отруєні рослини їдять комахи та гризуни, комах та гризунів їдять птахи, земноводні і звірі. Дощова вода змиває отруту у річки, а там ще один ланцюжок – водорості, личинки – риби – птахи… люди. Сильно страждає від використання гербіцидів, зокрема, галузь бджільництва, бо комахи-запилювачі, відвідуючи отруєні квіті, хворіють і гинуть.

20 12 03 pestycyd01

20 12 01 rabstvo00Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства. Саме цього дня у 1949 р. на 4-й сесії Генасамблеї ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 р.

Метою цього Дня є викорінення таких сучасних форм рабства, як торгівля людьми, сексуальна експлуатація, найгірші форми дитячої праці, примусові шлюби, продаж наречених, передання у спадщину вдів і насильницьке вербування дітей для подальшого використання у збройних конфліктах. Також до сучасних форм рабства відносять боргову кабалу.

У 1902 році в Полтаві оселився один із кращих випускників 1897 року Санкт-Петербурзького державного Інституту цивільних інженерів Тит Якович Гардасевич. Успішно завершивши навчання, молодий фахівець отримав звання цивільного інженера 1-го розряду з нагрудним знаком і у чині колезського секретаря прибув на службу до Полтавського губернського правління. Свою кар’єру Тит Гардасевич розпочав у будівельному відділенні виконуючим обов’язки молодшого архітектора. Фіналом стала викладацька і наукова діяльність у Полтавському інституті інженерів сільськогосподарського будівництва. Полтава стала йому другою домівкою, тут він осів, одружився, провів у місті усе життя і відійшов у засвіти.
Тит Якович Гардасевич народився 1 грудня 1870 року у місті Луцьку на Волині, був старшим сином у родині телеграфного механіка Південно-Західної залізниці. Вочевидь, батько походив з селян, про що вказує Тит Якович у відомих нам, власноруч написаних, радянських анкетах. Сам він отримав особисте дворянство, дослужившись у 1912 році до чину надвірного радника. Завдячуючи освітнім реформам, юнак не дворянського стану мав можливість вивчитися спочатку у Рівненському реальному училищі, потім продовжити освіту в Інституті. Як кажуть нині: спрацював соціальний ліфт.

20 12 01 gardasevich01

У перший день зими 1991 р. в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 р.

У референдумі взяли участь 31 мільйон 891 тисяча 742 особи – 84,18% населення України. Із них 28 мільйонів 804 тисячі 71 особа, або 90,32%, на питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» відповіли ствердно. Незалежність України було підтримано в усіх без винятку 27 адміністративних регіонах України (24 області, 1 автономна республіка та 2 міста зі спеціальним статусом). У Західному регіоні «за» проголосувало 97% виборців, у Центральному – 95%, у Південному – 84% і у Східному – 85%. На Полтавщині сказали “Так!” незалежності 94,9% виборців області, які взяли участь у голосуванні, або 1 206 801 особа. Відповіли “ні!” всього 44 308 виборців, або 3,7 %.

20 12 01 referendum01

Співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського впродовж багатьох десятиліть беруть участь у підготовці і виданні науково-популярних публікацій про історію рідного краю, особливості його природних умов. До загалу краєзнавчих матеріалів відноситься і книга Варвянської Т. В. та Супруненка О. Б. «Розрита могила». Видання побачило світ в серії «Пам’ятки археології Полтавщини» у 1996 р. Це перша з розповідей про найдавніші об’єкти давнього минулого нашої області. Книгу присвячено величним земляним надмогильним спорудам – курганам, які досить часто зустрічаються на Лівобережжі (зокрема, у Котелевському районі). В народі ці об’єкти називали могилами – похованнями, які «належали» татарам, литовцям тощо. Мовчазні свідки давнини завжди привертали увагу подорожніх і місцевого населення. У середині XIX ст. до курганів звернулися й дослідники. Про що вдалося довідатися вченим й розповідає книга «Розрита могила».

Автори сподіваються, що розміщення подібних видань допоможе широкому загалу громадськості збагнути значущість кожної пам’ятки, що представляє різні історичні епохи, замислитися над необхідністю берегти надбання культурної спадщини.

rozryta mogyla 1996 1
button

Сто двадцять років тому у Полтаві відбувалася значуща подія – освячували новозведений просвітницький будинок з театром.
Полтавське культурно-мистецьке життя розвивалося разом зі становленням міста як губернського центру, проте доступне було лише вищій аристократії та дворянству. Грандіозні містобудівні перетворення Полтави, що розпочалися 1802 року, змінили архітектурне обличчя міста і наблизили його за своїм образом до кращих столичних взірців. Вже до 1810 року були побудовані палаци губернаторів, розбита Кругла площа, прокладені широкі вулиці. Тобто для життя і дозвілля міської еліти досить швидко організовувалося прийнятне і комфортне середовище. З того ж року відомий перший полтавський театр розміщений у зведеній міським коштом мурованій триповерховій будівлі на Німецькій колонії. За 90 років ХІХ століття театр не один раз змінювався. Замість первісної, з часом застарілої і ветхої споруди, будували нові, але такі ж недовговічні   давалися взнаки неякісні будівельні матеріали, брак фінансів на утримання, пожежі, сезонність використання.

20 11 29 gogol01

17 (29) листопада 1823 р. народився майбутній письменник і фольклорист Матвій Симонов (Номис) на хуторі Терентія Симонова на Полтавщині (тепер с. Заріг Оржицького району).

До 1832 р. Матвій мешкав і навчався вдома, невдовзі – в Лубенському приходському училищі, потім – у Переяславському духовному училищі та Переяславській духовній семінарії (1835-1840). Після закінчення Київського університету учителював у Ніжинській та Немирівській гімназіях. З 1855 р. служив чиновником у Петербурзі, Пскові, Катеринославі, Житомирі. У той час одружився з Надією Михайлівною Білозерською-Забіло, рідною сестрою Олександри Білозерської (псевдо Ганна Барвінок), дружиною П. Куліша, сестрою братів Білозерських. У сім’ї народилося четверо донечок: Надія (вересень 1857 – 4 грудня 1918), Марія (1858 – ?), Олександра (1862 – 1928), Галина (1863 – 1922). 1869 р. Матвій Терентійович повернувся в Лубенський повіт, де жив до кінця життя: то у с. Заріг, то у м. Лубни. Він вів простий, аскетичний спосіб життя: носив селянський одяг, жив у звичайній сільській хаті, сам працював. Його освіта, авторитет, досвід посприяли призначенню на посаду директора новоутвореної Лубенської чоловічої гімназії (1872 – 1877), обранню головою Лубенської земської управи (літо 1877 – травень 1878), мировим суддею та головою з’їзду мирових суддів (1885 – 1890).

20 11 29 nomos01

Щорічно у кінці листопада українці відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Напередодні цієї дати у залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського розгорнуто експозицію виставки «Україна 1932-1933 років. Геноцид голодом». Вона створена спільними зусиллями Українського інституту національної пам’яті, Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», Міністерства закордонних справ України.

На стендах розміщено значну кількість інформаційних матеріалів, присвячених різним аспектам висвітленої теми, зокрема, питанню: чому голодомор був геноцидом.

Запрошуємо наших відвідувачів ознайомитися з виставкою безпосередньо в музеї або он-лайн на сайті Українського інституту національної пам’яті за адресою: https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/golodomor-1932-1933

Наталія Кузьменко

20 11 28 vystavka01