Події
Епоху наполеонівських воєн (1796 – 1815) справедливо називають однією із визначних подій в історії Європи кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., коли молода французька буржуазія, очолена Наполеоном І Бонапартом (1769 – 1821), почала боротьбу за переділ світу. Чи не наймогутнішим супротивником «імператору усіх французів» вбачалась Російська імперія, до складу якої входили значні європейські території, у тому числі й Україна.
До наших днів збереглися як визначні зразки зброї та військових обладунків цієї епохи, що були виготовлені відомими майстрами або належали відомим військовим діячам, так і традиційна армійська зброя, яка також являє значний інтерес для дослідників.
Детальніше:Цікаві зброярські артефакти наполеонівської епохи
Свята Параскева П’ятниця набуває поширення на наших землях ще за часів Давньої Русі. Важливий аспект її шанування пов’язаний з іменем, що по-грецьки означає день тижня – п’ятницю. Згідно з легендою, свята народилась у п’ятницю, тому і названа так батьками, які довго були бездітні. Її ім’я асоціюється зі Страсною п’ятницею і хресною жертвою Ісуса Христа, водночас вона шанується і як мучениця, адже перенесла страждання за християнську віру. У народі св. Параскеву вважають покровителькою прядіння і ткацтва, полів і худоби. Їй моляться за благополуччя, домашнє щастя, позбавлення від різних недуг.
У музейній колекції культової металопластики знаходяться два рідкісні варіанти образу святої Параскеви, датовані кінцем ХVІІ – початком ХVІІІ ст., з поясними фігурами святих Антонія і Тихона по кутах на одному з них. Великомучениця зображена на тонкій мідній пластині трохи нижче пояса, з сувоєм у лівій руці і восьмираменним хрестом – у правій. Вірогідніше за все ікони походять з мідниці Виговського монастиря (Помор’я), де розповсюджувалося старообрядництво і відроджувались традиції мідного лиття Київської Лаврської майстерні.
Детальніше:10 листопада – день святої великомучениці Параскеви П’ятниці
Сьогодні – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – скарбниця української національної культури, оаза науки та мистецтва Полтавщини – приймає вітання від наших щирих симпатиків. Це представники різних сфер: освітяни, науковці, журналісти, правоохоронці, урядовці, громадські діячі. Десять автографів славних полтавців, десять сердечних одкровень, десять декларацій лідерів думок полтавського краю, які певні, що Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – наша твердиня. Цьогоріч Музею – 130 літ. Поважна дата, велична історія. Тому вельми символічно, що приязних слів наших друзів у сукупності – 130! Певна річ, вітальних телеграм сьогодні буде чимало і слів буде більше за 130! Але гідний зачин святкового марафону здійснено, за що ми складаємо подяку всім, хто долучився до музейного проєкту «130 літ – 130 слів». Зі святом, дорогі колеги!
В експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлена яскрава та унікальна річ – модель поховального човна. Виготовлений із глини світло-коричневого кольору, висота −8 см, довжина – 33 см і ширина – 10.5 см. У човні, який має кінцівки у вигляді розкритих квітів лотоса, сидять три гребці-нубійці. Квіти лотоса, що прикрашають човен, були символом відродження людини. Сюжет досить типовий для моделей поховальних човнів Стародавнього Єгипту. Адже єгиптяни вважали, що душа померлого повинна була відправитися в човні в Абідос для поклоніння богу країни мертвих − Осірісу, аби отримати прощення і направитися в кращі світи. І от саме цей човен повинен був відвезти на суд божий, повернутися назад і залишитися з мумією поряд. Модель поховального човна − надзвичайно рідкісна річ, і відноситься до доби Середнього царства.
Детальніше:Зі скарбниці Музею. Модель поховального човна. Середнє царство. ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е.
Від старшого наукового співробітника до заступника директора та головного зберігача фондів пройшов трудовий шлях у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського Микола Степанович Васевич.
Він народився 1 квітня 1940 р. в с. Доросині Рожищенського району Волинської області в сільській родині. Після закінчення середньої школи працював обліковцем в колгоспі імені Енгельса. З 1959 р. по 1963 р. служив у лавах Радянської армії. Закінчив Калінінградське військове училище, отримав звання молодшого лейтенанта, згодом був направлений на місце служби в Середню Азію. У 1962 р. був демобілізований і почав працювати вчителем фізичної культури у Ясенівській середній школі Рожищенського району.
Детальніше:Васевич Микола Степанович (01.04.1940 – 09.07.1996)
28 жовтня відійшов у засвіти наш земляк, співак, поет, актор, визначний діяч культури Віктор Васильович Женченко…
Народився в 1936 році на благодатній Полтавщині, в селі Оболонь Семенівського району в родині сільського вчителя . Багато чого довелося пережити і багато чого побачити пану Віктору, Вітькові, як його любив називати дід Яків.
Під час німецько-радянської війни втратив батьків, виховувався в Хорольському дитячому будинку. Та це не завадило хлопчині поставити перед собою ціль і йти до неї.
Не стало американської киянки Катерини Кричевської-Росандіч (2 вересня 1926 – 3 листопада 2021) – представниці третього покоління художників відомої мистецької родини.
Із ранньої юності розлучена з Україною, сформована цілком у чужоземних умовах, вона пройшла тернистими шляхами мистецького вдосконалення. У творчості часто зверталася до України з замилуванням і серпанком легкої печалі, мала друзів на всіх континентах, була щирою і щедрою, передала сотні оригінальних творів музеям України та Америки.
Прибутковий будинок Сатановського – пам’ятка архітектури Полтави. Розташований по вулиці Пушкіна, 6 – у районі Березового скверу. На момент побудови вулиця мала назву Харчова. Побудований у 1912 р. за проєктом архітектора Вітольда Львовича Веселлі для купця Якова Сатановського.
Детальніше:Прибутковий будинок Сатановського – пам’ятка архітектури Полтави
На перший погляд, ця світлина нічим не вирізняється – звичайна стара стіна. Але, як ви вже зрозуміли, тут не все так просто ? Насправді, це тинькування: наче кола на стовбурі дерева, і в цих шарах – скам'яніла історія Полтавського краєзнавчого музею.
Зверніть увагу на рожевий шар тиньку: як запевняють наші реставратори, він має такий колір через те, що «запікся» під час пожежі, що сталася у Музеї в роки Другої світової війни. Про це свідчить і чорна «кірка» на поверхні шару. Наступні шари, світліші, – 1950-60-их років, коли проводилась реконструкція Музею. Далі, згори, нанесений вже пізніший тиньк – востаннє Музей ремонтували на початку 2000-их. Ще ви можете помітити шматки кераміки в стіні – бо залишками будматеріалів сто років тому укріплювали стіни.
Сьогодні відзначають професійне свято працівники залізничного транспорту України. До 2002 року свято відзначали в першу неділю серпня. Згідно з Указом Президента України від 11 грудня 2002 р., у нашій державі відійшли від царсько-радянської традиції та почали відзначати День залізничника 4 листопада – у день, коли 1861 року з Відня через Перемишль до залізничного вокзалу Львова прибув перший поїзд на територію сучасної України. Цей день вважається початком історії українських залізниць. Головним органом управління залізничним транспортом в Україні є національний перевізник вантажів і пасажирів «Укрзалізниця», до складу якої входять шість залізниць, а також підприємства та організації єдиного виробничо-технологічного комплексу.
Детальніше:4 листопада – День залізничника. Вітаємо працівників сталевих магістралей України!
Музейне зібрання народної кераміки численне і багатопланове. Значна його частина була зібрана співробітниками Музею ще на початку його діяльності, проте буремні роки Другої світової війни стерли більшість імен дарувальників і комплектаторів нашої колекції. Трапляються, однак, і винятки. Так, зі збережених документів дізнаємося, що на початку вже збіглого ХХ століття О. Колісником з Опішні до музею було передано чудові парні вази у новому тоді стилі українського модерну, який тільки розправляв крила у нових для себе напрямах декоративно-ужиткового мистецтва.
