Події
15 листопада на 86-му році життя відлетів у засвіти полтавський художник-графік, член Національної спілки художників України, лауреат Премії Полтавської обласної ради імені Панаса Мирного, лауреат Полтавських міських премій імені Миколи Ярошенка і Самійла Величка Євген Васильович Путря. У пам’яті полтавських музейників він назавше лишиться великим другом Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. У 1980-их роках Євген Путря у складі творчої групи художників працював над створенням музейних експозицій. Євген Путря разом із Анатолієм Щербаком, Віктором Батуріним та Борисом Головком оновлював експозиційні зали Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського, Музею-садиби Панаса Мирного, Музею-садиби Володимира Короленка, які в той час були відділами Полтавського краєзнавчого музею. Бригада художників загалом оформила 12 музеїв.
13 листопада відзначаємо Міжнародний день незрячих. Цього дня 1745 року народився французький тифлопедагог Валентин Гаюї, який вперше розробив метод навчання сліпих за допомогою рельєфно-лінійного шрифту («унціалу»). Він заснував першу в світі спеціалізовану школу і надрукував навчальні книги, створив ноти, географічні карти, методику оволодіння практичними ремеслами. День народження Валентина Гаюї, за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, відзначається як Міжнародний день незрячих.
За даними ВООЗ, близько 300 млн людей у світі страждає від порушень зору, з них майже 40 млн втратили зір. Щорічно кількість сліпих зростає на 1-2 млн осіб.
Учора команда Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського разом із представниками Полтавської ОДА показали журналістам хід робіт у будівлі Музею.
Ремонтно-реставраційні роботи в будівлі Полтавського губернського земстсва тривають! Команда фахівців-реставраторів, художників, будівельників щодня працює над тим, щоб зберегти будівлю Музею, і щоб він вже незабаром відчинив свої двері для відвідувачів.
Дякуємо Катерині Рижеченко, заступниці голови Полтавської ОДА, за щиру увагу та підтримку!
Одним із найбільш відомих директорів (завідувачів) Полтавського краєзнавчого музею на поч. 20-х рр. ХХ ст. був М. Я. Рудинський (1887-1958).
Саме з його ім’ям пов’язане влаштування в Будинку Полтавського губернського земства повноцінної музейної експозиції.
Михайло Якович – уродженець м. Охтирки на Слобожанщині. І дуже приємно, що науковці Охтирського міського краєзнавчого музею та місцевий громадський діяч М. Д. Гринєвський домоглися виготовлення і встановлення на будинку, де народився вчений у Охтирці, відповідної меморіальної дошки.
Урочисте відкриття цієї дошки відбудеться після закінчення карантинних обмежень.
Щиро вітаємо наших охтирських колег з цим досягненням і від усіх полтавців вдячні за турботу про пам’ять М. Я. Рудинського.
Найчисельнішою групою монументальних пам'яток, залишених нам кочівниками, є половецькі «кам’яні баби». Взагалі «кам’яні баби» – це узагальнена назва кам’яної пластики від IV тис. до н.е. і до ХІІІ ст. н.е. Це пам’ятки сакрального мистецтва, які мали висоту від 1 до 4 метрів. Кам’яні стели, або «баби», були поширені у степовій смузі Європи й Азії – від Монголії до Німеччини.
Епоху наполеонівських воєн (1796 – 1815) справедливо називають однією із визначних подій в історії Європи кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., коли молода французька буржуазія, очолена Наполеоном І Бонапартом (1769 – 1821), почала боротьбу за переділ світу. Чи не наймогутнішим супротивником «імператору усіх французів» вбачалась Російська імперія, до складу якої входили значні європейські території, у тому числі й Україна.
До наших днів збереглися як визначні зразки зброї та військових обладунків цієї епохи, що були виготовлені відомими майстрами або належали відомим військовим діячам, так і традиційна армійська зброя, яка також являє значний інтерес для дослідників.
Детальніше:Цікаві зброярські артефакти наполеонівської епохи
Свята Параскева П’ятниця набуває поширення на наших землях ще за часів Давньої Русі. Важливий аспект її шанування пов’язаний з іменем, що по-грецьки означає день тижня – п’ятницю. Згідно з легендою, свята народилась у п’ятницю, тому і названа так батьками, які довго були бездітні. Її ім’я асоціюється зі Страсною п’ятницею і хресною жертвою Ісуса Христа, водночас вона шанується і як мучениця, адже перенесла страждання за християнську віру. У народі св. Параскеву вважають покровителькою прядіння і ткацтва, полів і худоби. Їй моляться за благополуччя, домашнє щастя, позбавлення від різних недуг.
У музейній колекції культової металопластики знаходяться два рідкісні варіанти образу святої Параскеви, датовані кінцем ХVІІ – початком ХVІІІ ст., з поясними фігурами святих Антонія і Тихона по кутах на одному з них. Великомучениця зображена на тонкій мідній пластині трохи нижче пояса, з сувоєм у лівій руці і восьмираменним хрестом – у правій. Вірогідніше за все ікони походять з мідниці Виговського монастиря (Помор’я), де розповсюджувалося старообрядництво і відроджувались традиції мідного лиття Київської Лаврської майстерні.
Детальніше:10 листопада – день святої великомучениці Параскеви П’ятниці
Сьогодні – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – скарбниця української національної культури, оаза науки та мистецтва Полтавщини – приймає вітання від наших щирих симпатиків. Це представники різних сфер: освітяни, науковці, журналісти, правоохоронці, урядовці, громадські діячі. Десять автографів славних полтавців, десять сердечних одкровень, десять декларацій лідерів думок полтавського краю, які певні, що Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – наша твердиня. Цьогоріч Музею – 130 літ. Поважна дата, велична історія. Тому вельми символічно, що приязних слів наших друзів у сукупності – 130! Певна річ, вітальних телеграм сьогодні буде чимало і слів буде більше за 130! Але гідний зачин святкового марафону здійснено, за що ми складаємо подяку всім, хто долучився до музейного проєкту «130 літ – 130 слів». Зі святом, дорогі колеги!
В експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлена яскрава та унікальна річ – модель поховального човна. Виготовлений із глини світло-коричневого кольору, висота −8 см, довжина – 33 см і ширина – 10.5 см. У човні, який має кінцівки у вигляді розкритих квітів лотоса, сидять три гребці-нубійці. Квіти лотоса, що прикрашають човен, були символом відродження людини. Сюжет досить типовий для моделей поховальних човнів Стародавнього Єгипту. Адже єгиптяни вважали, що душа померлого повинна була відправитися в човні в Абідос для поклоніння богу країни мертвих − Осірісу, аби отримати прощення і направитися в кращі світи. І от саме цей човен повинен був відвезти на суд божий, повернутися назад і залишитися з мумією поряд. Модель поховального човна − надзвичайно рідкісна річ, і відноситься до доби Середнього царства.
Детальніше:Зі скарбниці Музею. Модель поховального човна. Середнє царство. ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е.
Від старшого наукового співробітника до заступника директора та головного зберігача фондів пройшов трудовий шлях у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського Микола Степанович Васевич.
Він народився 1 квітня 1940 р. в с. Доросині Рожищенського району Волинської області в сільській родині. Після закінчення середньої школи працював обліковцем в колгоспі імені Енгельса. З 1959 р. по 1963 р. служив у лавах Радянської армії. Закінчив Калінінградське військове училище, отримав звання молодшого лейтенанта, згодом був направлений на місце служби в Середню Азію. У 1962 р. був демобілізований і почав працювати вчителем фізичної культури у Ясенівській середній школі Рожищенського району.
Детальніше:Васевич Микола Степанович (01.04.1940 – 09.07.1996)
28 жовтня відійшов у засвіти наш земляк, співак, поет, актор, визначний діяч культури Віктор Васильович Женченко…
Народився в 1936 році на благодатній Полтавщині, в селі Оболонь Семенівського району в родині сільського вчителя . Багато чого довелося пережити і багато чого побачити пану Віктору, Вітькові, як його любив називати дід Яків.
Під час німецько-радянської війни втратив батьків, виховувався в Хорольському дитячому будинку. Та це не завадило хлопчині поставити перед собою ціль і йти до неї.
