Вартість квитків на відвідування музею: для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн., для дорослих – 25 грн., екскурсія по відділу – 50 грн., тематична – 75 грн., оглядова по музею – 250 грн. екскурсійна група – 15 чол. Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 30 грн.
5 серпня 2021 р. свій 70-річний ювілей відзначає вчений-ботанік, доцент кафедри захист рослин Полтавського державного аграрного університету Віктор Миколайович Самородов. Довгі роки творчої, плідної, професійної співпраці поєднують відомого не тільки на Полтавщині, а й за її межами діяча, з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського. І це не дивно, адже така багатогранна особистість – науковець, краєзнавець із широким колом інтересів, не могла обминути своєю увагою один з найстаріших в Україні науково-дослідних і просвітницьких закладів. Вперше він відвідав наш музей студентом першого курсу аграрного факультету Полтавського державного сільськогосподарського інституту в 1969 р. З цього часу він постійний його відвідувач, консультант і поповнювач музейних колекцій.
Шлях до незалежної Української Держави був довгий та тернистий. Від козацьких часів і до початку ХХ століття час від часу поновлювались спроби відновлення власної держави. Період визвольних змагань українського народу 1917 – 1921 рр. – один з найбільш драматичних в історії України. Отримавши за доби Центральної Ради можливість вільного державного розвитку, український народ змушений був відстоювати її у тяжкій виснажливій боротьбі. На жаль, не зумівши об’єднати навколо ідеї самостійної Української держави широкий загал, порозумітися поміж собою, її поборники терпіли одну поразку за іншою. Відтак, спочатку загинула Українська Народна Республіка Центральної Ради, згодом – Українська держава гетьмана П. П. Скоропадського. Безрезультатними виявилися і спроби Директорії поновити УНР. В Україні встановлюється радянська влада, яка впродовж свого більш ніж семидесятилітнього існування доклала немало зусиль, щоб спотворити образ борців за самостійну незалежну Україну, понищити все, що нагадувало б про їх звитягу.
Харчування людини – невід'ємна частина її повсякденного життя. Приготування страв народної кухні часто пов'язане з певними звичаями та обрядами, їхні рецепти передаються у спадок прийдешнім поколінням, вони змінюються під впливом різних факторів, вдосконалюються. Тому постійна увага дослідників, прикута до теми автентичного харчування, його ґенези, є абсолютно закономірною.
Авторки третьої науково-популярної брошури із серії «Музейна корчма. Традиції полтавської страви» (виходять друком у харківському видавництві «Майдан») продовжують аналізувати анкети мешканців Полтавщини, що містять 144 питання про побутування і приготування страв традиційної української кухні в родинах респондентів.
До фондової колекції музею у 1981 році І. Л. Челебієм було передано столовий посуд ХІХ – початку ХХ ст. При цьому щодо єдиного предмету – чайної ложки – при заповненні фондово-облікової документації науковці зазначили, що він походив із маєтку Кочубеїв у Диканьці. На жаль, не вказані подробиці його появи у І. Челебія. Однак сумнівів у тому, що експонат мав знаменитих власників не виникало ні в час надходження предмету, ні в сучасний період. Адже на ложечці був вирізьблений вензель «СК».
І знову запрошуємо вас до затишного дворика Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, де розташований невеликий парк. Настала пора цвітіння літніх видів, а на тих, що квітували навесні, вже достигають плоди. Спекотні дні сприяють цьому. Вже вкрилися поволокою сині ягоди магонії падуболистої, незабаром можна буде поласувати кислуватими плодами сливи Піссарда. На квітниках буяють: ехінацея пурпурова, сортові чорнобривці, петунії, лілійники, хости.
Територія сучасної Полтавщини сформувалася під впливом великої кількості ендогенних та екзогенних процесів, серед яких: трансгресія та регресія давніх морів, діяльність льодовика, вивітрювання. Однією із найтепліших епох в історії нашої планети була еоценова, яка характеризувалася теплим, вологим, близьким до субтропічного кліматом.
Еоценова епоха [від гр. eos – вранішня зоря, світанок; kainos – новий + epoche – зупинка, визначений час] – друга епоха палеогенового періоду кайнозойської ери, що охоплює відрізок геологічного часу 55-34 млн рр. тому, протягом якого сформувалися відклади еоценового відділу палеогенової системи. У другій половині еоцену територія Полтавщини була затоплена морем. Морські акваторії заселялися форамініферами, колоніальними коралами, пелециподами, брахіоподами, вапнистим нанопланктоном та іншими типово тропічними формами. Формувалися товщі органогенних вапняків, берегові бар’єрні рифи. Наприкінці еоцену море відступило, утворюючі чисельні осади.
17 липня виповнюється 150 років від дня народження Філарета Михайловича Колесси – фольклориста, композитора, літературознавця, академіка ВУАН. Відомий етнограф Климент Квітка, за сприяння і підтримки якого, Ф. М. Колесса був обраний дійсним членом Академії писав: «За важливу дату для музичної етнографії в Українській Академії Наук треба вважати 29 червня 1929 року, коли на дійсного члена Академії обрано найбільшого дослідника української народної музики доктора Філарета Колессу». Тоді для нього у рамках Академії була відкрита кафедра української етнографіїї.
Перебираючи вдома столовий посуд, побачила блюдо, в якому мої батьки, Барський Михайло Петрович та Литвиненко Енгеліна Іванівна, подавали на стіл для гостей щось смачненьке. Вирішила передати блюдо до музею, бо на його денці – клеймо одного з найстаріших порцелянових заводів України – Баранівського.
Декілька слів з історії підприємства. У 1802 р. (1803-1804 рр.) у містечку Баранівка Волинської губернії (тепер Житомирської області) Михайлом Мезером була заснована порцелянова мануфактура. Деякі дослідники вказують навіть 1797 рік, як рік заснування підприємства. 10 листопада 1803 р. М. Мезер підписав контракт на його створення з магнатами Любомирськими-Валевськими, які на той час володіли Баранівкою. Вже у 1812 р. на фабриці працювали 100 чоловік, а в середині 1850-х рр. – до 200. Кількість працівників не була стабільною. У першій половині XIX ст. активно використовувалася праця кріпаків. Наприкінці XIX – на початку XX ст. кількість працівників дорівнювала 50, а в 1910 рр. – 400. У 1895 р. власником підприємства став М. Гріпарі.
16 липня 1990 року в українського народу з’явилася надія на власну державу. Сьогодні, говорячи про Декларацію від 16 липня 1990 року, мимоволі згадуються Універсали Української Центральної Ради, особливо останній -четвертий. Вони приймалися в різні історичні епохи і за різних умов, що звісно могло позначитися на змісті цих документів. Але об’єднує їх одне – прагнення українців мати власну державу, будувати добросусідські відносини з іншими країнами і народами.
Нам дуже пощастило, що саме Ви, як заступниця голови Полтавської ОДА з питань культури та туризму, опікуєтеся напрямком роботи та розвитку нашого музею! Ваша енергія, ідеї, працьовитість, професіоналізм, відкритість, креативність… (і тут нас складно зупинити) надають нашій команді поштовху до дії і ми безмежно цінуємо Вашу підтримку! Нехай всі Ваші плани, ідеї, амбіції втілюються на благо нашого регіону! Море натхнення, стійкості духу, перемог і все це тільки у поєднанні з Вашою чарівною посмішкою! З повагою та найщирішими привітаннями Ваш Краєзнавчий!
Багатьом в Україні та поза її межами відомо про знахідку у 1912 році одного із найбільших і найкоштовніших скарбів ХХ століття у Східній Європі - Малопоперещепинського "скарбу" - 75 кілограмів чистого золота та срібла.
Гарна традиція склалася у селі Мала Перещепина Новосанжарського району на Полтавщині: щороку у червні тут збираються представники болгарських культурно-національних організацій України для проведення свята «Кубрат об’єднує нащадків». Влаштовують свято одне для одного і, звичайно ж, для малоперещепинців. Святкування відбуваються на невеликому пагорбі серед соснового лісу, де височить скромна стела з написом «В єднанні сила. Великий Кубрат. От Бога поставлен Владетел на стара Велика България».
Фільм приурочено до 20-річчя від часу проведення на малоперещепинській землі I Всеукраїнського собору болгар України і відкриття пам’ятника на місці поховання кана Кубрата – засновника Старої Великої Булгарії.
