Час роботи: 9.00-17.00, 10.00-17.00 (понеділок), середа - вихідний
Вартість квитків на відвідування музею: для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн., для дорослих – 25 грн., екскурсія по відділу – 50 грн., тематична – 75 грн., оглядова по музею – 250 грн. екскурсійна група – 15 чол. Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 30 грн.
Незабаром Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського відзначатиме ювілей – 130-річчя з часу заснування. До пам’ятної дати разом із другом музею, полтавським фотомайстром Володимиром Коротковим ми підготували фотогалерею «Музей − яким його бачиш ти». Щомісяця відвідувачі сайту можуть знайомитися з роботами Володимира Сергійовича, присвяченими музею. А це і репортажні знімки, і поетичні замальовки, і фіксація окремих деталей архітектурного обличчя нашого закладу у різні пори року.
На думку Володимира Короткова, своєю зображувальною мовою фотографії не лише привертають увагу до пам’яток історії та культури, запрошують помилуватися ними, але й змушують замислитися над тим, яку безцінну спадщину передали нам предки, спонукають до збереження і вивчення надбань минулого.
Ще в дитинстві, чула від бабусі: «Цілий день по господарству вертілася, як на ґорді!». Незвичне дзвінке слово привернуло увагу. Але пояснення бабусі було ще загадковішим, аніж сам термін – «то страшна річ!». Звісно, що мою цікавість це не задовільнило, і через деякий час мені все ж вдалося дізнатися, що ґорда – то своєрідна карусель на льоду. Такий собі народний екстрим.
Маловідома зараз, але широко розповсюджена у Наддніпрянщині початку-середини ХХ століття зимова розвага, має кілька народних назв – «крутілка», «фургало». Ґорда серед них є найменш уживана, зустрічала її лише подекуди на Зіньківщині.
На початку грудня 2020 р. у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулася презентація повного видання «Літопису» Самійла Величка, підготовленого до 300-річчя з часу написання основної частини пам’ятки. Історики одразу ж оцінили подію як визначальний етап у дослідженні «Літопису». Адже попередні видання подавали унікальну працю козацького літописця у скороченому вигляді.
Які думки з цього приводу звучали на презентації? Й чи допоможе нове видання більш ґрунтовному вивченню біографії літописця й історії козацької доби, сучасником якої він був? На цих темах зосереджується київський журналіст Олександр Данилець в матеріалі «Літописець Самійло Величко був людиною Мазепи», вміщеному у газеті Урядовий кур’єр №242 за 12 грудня 2020 р. Пропонуємо ознайомитися з цією публікацією.
Навесні 2012 р. полтавський краєзнавець і житель с. Глинського М. О. Радченко натрапив на предмет, що видав сріблястий блиск. Знахідка трапилася на селищі скіфського часу в урочищі Кутул в межах Великого Більського городища, в околицях с. Глинське Зінківського району на Полтавщині.
Дана знахідка – це накладна декоративна бляшка до ременя, вірогідно – деталь вузди, має форму круглої восьмипелюсткової розетки. Акуратно вирізана з тонкого бронзового листа. "Пелюстки" дещо нерівномірні за шириною, проте однакові за висотою, їх краї підточені абразивом. У центральній частині міститься напівкулястий карбований виступ, нанесений зі звороту ударом округлого завершення пуансона. Чотири "пелюстки" розетки, розташовані навхрест, прикрашає густе карбоване зиґзаґоподібне обрамлення, що відділяє ще чотири, також подібно розміщені, майже без прикрас, котрі декоровані трьома прокресленими "промінцями – жилками" розведеними у зовнішній бік від центрального виступу під однаковим гострим кутом. Зі зворотного у круглій центральній заглибині збереглася частина напаяної вузької петельки (швидше, її основи), призначеної для кріплення до ременя. Саме через пошкодження цієї петельки бляшка й була загублена. На поверхні прикраси зберігся шар суцільного посріблення, витертий до металу основи лише в центрі рельєфного виступу.
Мироненко Василь Федорович (1911- 1964) — український графік, професор, народний художник України. Народився9 січня 1911 р. у с. Оріхівці, тепер Лубенського району Полтавської області. По закінченні школи вступив до Харківського художнього інституту (1931). Навчався у художника-графіка Василя Касіяна. Брав участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках з 1932 р. Його персональні виставки відбулися у Харкові (1940, 1944, 1954,1975), Москві (1946), Сумах (1953), Києві (1958).
Видатний український актор Степан Йосипович Шкурат народився 8 січня 1886 р. у Кобеляках. Сім’я Шкуратів, де росло четверо дітей, не відзначалася заможністю та ще й втратила батька-годувальника, коли Степанові було дванадцять. Раннє наймитування, тяжка праця за невелику платню спонукали хлопця шукати відраду у мистецтві. Юнаком Степан Йосипович почав грати на сцені Народного дому. Першою великою роллю став Микола у «Наталці Полтавці», згодом були Іван Карась, Солопій Черевик, Хома Брут, Гнат Голий, Сила Ларівон − ціла низка народних образів зібрав у сценічний доробок молодий кобеляцький пічник.
У 1910 р. сім’я Шкуратів переїхала до Ромен, тоді – Полтавської губернії. На сцені місцевого театру Степана швидко помітили, а місцева поміщиця навіть запропонувала фінансувати його навчання професійному співу. Але не склалося. Нелегке життя, десятки театральних та кінематографічних образів, прагнення досягти майстерності стали відмінною школою у кар’єрі актора.
8 січня виповнюється 100 років від дня смерті талановитого українського скульптора, члена Товариства пересувних художніх виставок, дійсного члена Петербурзької академії мистецтв Леоніда Володимировича Позена. Майбутній митець народився 26 лютого 1849 р. у родовому маєтку Позенів, у селі Оболонь Хорольського повіту (нині Семенівський район Полтавської області). Серед мальовничої природи батьківської садиби минали дитячі роки майбутнього творця. Найбільше він любив гуляти в парку чи сидіти на березі річки, спостерігаючи за природою. Ще тоді в нього була пристрасть до ліплення. До наших днів у центрі села зберігся будинок, у якому закладалися основи світосприйняття молодого скульптора. Освіту Леонід Позен здобував у Першій полтавській гімназії, згодом закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. У 1876-1891 рр. мешкав у Полтаві, де працював товаришем прокурора Полтавського окружного суду. Потім переїхав до Петербургу. Служив у прокуратурі Санкт-Петербурзького окружного суду. У 1912 р. став сенатором.
Сьогодні світле свято Різдва Христового! Традиційно цього дня діти працівників Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського вітають полтавців зі святом.
До вашої уваги – відеоролик, що розповідає про цю подію «Бажані гості на Різдво». І наші найщиріші привітання з Різдвом − усім, хто шанує народження Христа, його прихід задля спасіння людей від гріха.
6 січня 2021 р., напередодні світлого Різдва Христового до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського завітали вихованці зразкової групи народного співу дитячої вокально-хорової студії «Домінус» (художній керівник – Людмила Портна).
Юні артисти привітали співробітників закладу з прийдешнім святом, розважили виконанням народних колядок і щедрівок. Кожен піснеспів перетворювався на театралізоване дійство за участю традиційних різдвяних персонажів.
