Події
Серед плеяди видатних дослідників геологічної будови Полтавщини почесне місце займає Олександр Васильович Гуров (1843-1921).
У 1883-84 роках на запрошення Полтавського губернського земства магістр геології Олександр Гуров проводив оро- та гідрографічні дослідження нашого краю. Геологічне вивчення Полтавщини здійснював по басейнах річок: Орелі, Ворскли, Псла, Сули, Золотоноші, Супоя, Трубежа. До завдань науковця входило визначення площ залягання та поширення різноманітних корисних копалин (глин, будівельного каменю, вугілля, торфовищ та ін.) та перспектив їх промислового видобутку. У результаті експедиційних виїздів, обстеження окремих виходів гірських порід Олександр Васильович зробив цікаві висновки. Гуров вперше висловив припущення про існування Кременчуцької магнітної аномалії. Також геолог дійшов висновку, що саме діабаз є основної утворюючою породою Висачківського пагорбу, а не долерит, як вважалося до цього.
Детальніше:Олександр Гуров (1843-1921): полтавські шляхи видатного геолога
Відеоролик «Клімат Полтавщини» знайомить з історією метеорологічних спостережень нашого краю, основними чинниками кліматоутворення, елементами клімату, типовими явищами природи.
Музейне зібрання порцеляни і фаянсу почало формуватися практично від дня заснування закладу. Традиція поповнення цієї колекції продовжується і нині. Так, у 2009 році мешканка Полтави Л. І. Макаренко передала музею фаянсове блюдо із кобальтовим квітковим декором.
Блюдо виготовлене на фабриці «Товариства виробництва порцелянових, фаянсових виробів М. С. Кузнєцова» у 1890-1917 роках – одному з найбільших порцеляново-фаянсових виробництв Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Підприємство було засноване у 1889 році російським промисловцем із роду Кузнєцових – Матвієм Сидоровичем, – і проіснувало до 1917 року, коли більшість підприємств націоналізовали.
До дня вчителя ми розповідаємо про тих людей, які вплинули на наше життя та змінили його, а також ділимося теплими спогадами зі шкільних років. Це про представників різних поколінь – але всі вони вже стали частиною нашої історії.
? Олександр Супруненко, директор:
Учитель – це, перш за все, наставник, людина яка веде тебе по життю. Серед моїх учителів, зокрема, академік Петро Петрович Толочко, вчений зі світовим ім’ям. Я завжди міг розраховувати на його батьківську, дружню пораду, думку великого дослідника. Чимало завдань поставало перед нами – у тому числі ми разом працювали над проблемою визначення археологічного віку Полтави, як фахово визначити це суто науково.
Це, так би мовити, учитель від науки. А одним із тих, хто вів мене по життю, був шкільний педагог, Герой Радянського Союзу Іван Ілліч Бабак. Він був директором Полтавської середньої школи № 7, де я навчався, моїм викладачем, який завжди був не скільки директором і вчителем, а стільки старшим другом.
Детальніше:Працівники Полтавського краєзнавчого музею – про своїх вчителів
Текстологічне порівняння творів М. Титлевського та С. Величка дозволяє виділити оригінальні частини твору, авторські вставки та запозичення, взяті ним з інших джерел. У першу чергу мова йде про анонімне джерело – т. зв. «рукописний козацький літописець». С. Величко неодноразово згадує його в тексті («по свидітелству рукописного козацкого літописца» [3, с.104], «з того ж діаруша войни Хотінской мною Самойлом Величком винята и изчислена» [3, с.115]). Опис Хотинської війни у викладі С. Величка має ту ж структуру, що й записки М. Титлевського. Події розташовані у хронологічній послідовності, по дням. Те, чого не вистачало у М. Титлевського, автор доповнив відомостями з козацького літописця. Так, у записках М. Титлевського відсутнє повідомлення про прибуття козацького війська під Хотин та облаштування козацького табору. У величковому викладі ця частина розширена. Описи по деяких днях різняться. Так, у С. Величка є запис за 12 вересня про спробу поляків напасти вночі на турецький табір. Натомість М. Титлевський пише, що 12 вересня боїв не було, оскільки противники мертвих «погребали»:
#З_АРХЕОЛОГІЧНОЇ_КОЛЕКЦІЇ_МУЗЕЮ #ПКМВК_130_РОКІВ
В 2011 році збірка монументальної кам'яної пластики скансену Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилася новою знахідкою, кам'яною стелою із с. Петрашівка Кременчуцького району Полтавської області. Її виявила експедиція Центру охорони та дослідження пам'яток археології під керівництвом Супруненка О. Б.
Кам’яна стела невеликих розмірів (висота – 28 см, ширина – 39 см; товщина – 11 см). Виготовлена з порівняно тонкої плити сірого граніту. Має віддалено п’ятикутну форму, із загостреним виступом вгорі, що надає їй обриси, подібні до умовно антропоморфних. Обробку поверхні виконано шляхом оббивання зовнішніх відслонень обухом сокири, в нижній частині і наступного затирання граніту.
Стела є своєрідним надгробком інгульської катакомбної культури (однієї з найрозвинутіших у катакомбній культурно-історичній спільностей раннього бронзового віку), що встановлювався над входом до поховання в кінці І чи на початку ІІ чвертей. Населення цієї культури з правобережних теренів Дніпра поступово опанувало простори передстепів на берегах найбільшої української ріки, просунувшись навіть північніше Полтави.
Днями до нас завітала полтавка Базилюк Ніна Михайлівна з онуком Михайликом, які передали до музею сімейну реліквію – баян батька і дідуся Михайла Митрофановича Рудяка (02.10.1928 – 24.06.2021).
Михайло Митрофанович – уродженець села Нехвороща Полтавської області, учасник освоєння цілинних земель 1955-1965 років, що проводилось на теренах СРСР у Казахстані, Поволжі, Сибіру, Далекому Сході. У 1954 році юнак отримав комсомольську путівку і разом із десятками тисяч молодих ентузіастів поїхав до Казахстану. Йому доручили керівництво тракторною бригадою (300 тракторів), що знаходилась поблизу міста Акмолінськ.
Молодь відправлялась у далекі казахські степи залізничними ешелонами окрилена завзяттям, із піснями, які найчастіше співали під супровід баяну. Серед баяністів-аматорів був і Михайло Рудяк, якому товариші довірили зберігати інструмент-талісман із дарчою табличкою «Молодым патриотам Полтавщины, едущим на освоение залежных и целинных земель от комсомольцев и молодежи г. Полтавы».
Окрасою гончарного зібрання Музею є оригінальні зразки традиційного українського посуду. Серед них – куманець, виконаний Іваном Шияном, опішнянським майстром, який тривалий час працював на заводі «Художній керамік».
Виріб має кільцеподібну форму. Виготовлений на гончарному крузі з глини, розписаний ангобами, покритий поливою. Висота 45,5 см. М якими лініями рослинного орнаменту, поєднанням кольорів від чорно-коричневого і теракотового до ніжного бежевого та білого автор передав красу традиційного посуду Полтавщини. У куманці наливали різноманітні міцні напої. Є думка, що їхня специфічна форма і контакт напою з натуральною глиною сприяють стабільності температури і появі особливого присмаку напою. Зазвичай цей глиняний посуд використовували в шинках та на весіллях, його нанизували по кілька штук на руку, обходили святкові столи, частуючи кожного гостя. Наповнений напоєм куманець дарували на весіллі молодим – вважалося, що це принесе подружжю щастя. У 2017 році цей предмет до Музею з родинної збірки передала полтавка М.В. Гуламова.
У відновленні палеогеографічних умов минулих геологічних епох значну роль відіграє вивчення викопної фауни, чільне місце в якому займають палеонтологічні колекції музеїв. Особливу цікавість становлять залишки викопних організмів, що в різні геологічні часи заселяли морські акваторії. У колекції нашого Музею зберігається цікавий експонат − ребро вимерлого кита Zeuglodon cetoides Owen, довжиною 22,5 см. Палеонтологічний зразок був виявлений у 1974 році в мергелізованих відкладах на горі Пивисі тодішнього Градизького, а нині Кременчуцького району Полтавської області. Уламок ребра знайшов та передав до Музею А.К. Головко.
Цієї осені виповнюється сьома річниця з початку найзапекліших боїв російської гібридної війни проти України – боїв за Донецький аеропорт. Бої за летовище тривали впродовж вересня 2014 – січня 2015 років, і стали одним із символів непохитності духу українського воїнства на поприщі оборони нашої Вітчизни.
Крім підрозділів регулярного війська і силових структур до оборони аеропорту були залучені бійці Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Із другої половини вересня в числі добровольців у стінах Донецького аеропорту перебував юний полтавець, студент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Горбенко Святослав Сергійович. 3 жовтня він поліг смертю хоробрих, рятуючи пораненого побратима…
Осінні і зимові спостереження за птахами – це щорічні акції, до яких долучаються багато європейських країн. Зимова акція носить назву «Великий зимовий облік птахів» і проводиться в середині січня. Цього року науковці відділу природи Музею вже рахували птахів морозними січневими днями і тепер долучаються до всеєвропейських осінніх спостережень за пернатими. Об’єктом нашої цікавості цього разу були птахи, що живуть поблизу водойм. Отже, протягом дня спостережень на річці Ворскла ми побачили три окремі зграї крижнів, по 6-8 особин. Крижні – найбільша і найпоширеніша дика качка, предок качки домашньої. Про свої родинні зв’язки вони не забувають. Частенько в природі зустрічаються крижні з «нестандартним» забарвленням пір’я – це результат схрещування з різними породами домашніх качок, адже потомство від цих двох видів зберігає здатність до розмноження.
Детальніше:На Полтавських водоймах: до Міжнародних днів спостереження за птахами