Дуб – цар серед дерев, як лев серед звірів. Це дерево у багатьох народів із давнини вважалось наділеним сакральним, містичним сенсом. Дуби, особливо старі, вікові, оточувалися переказами і легендами, біля них влаштовували капища, збиралися віча. Кельтські жерці-друїди в дубових гаях проводили обряди на честь весняного рівнодення, а наші пращури ототожнювали дуб із Світовим Деревом, яке, як вважали, існувало ще «до початку віків». У козаків дуб став символом міцного здоров’я, чоловічої сили, мудрості, довголіття. Дубове листя і плоди-жолуді зображували, як обереги, на українських вишиванках, рушниках та писанках. І сьогодні люди, які досліджують біоенергетику, вважають дуби акумуляторами чистої природної енергії, а місцини, де вони ростуть – особливими «місцями сили».
Територія, на якій колись виникла Полтава, була здебільшого зарослою дібровами, залишки яких подекуди і досі можемо спостерігати навколо міста і навіть на його вулицях.
Детальніше: Опис полтавських дубів - унікальна праця краєзнавця