Події

Дуб – цар серед дерев, як лев серед звірів. Це дерево у багатьох народів із давнини вважалось наділеним сакральним, містичним сенсом. Дуби, особливо старі, вікові, оточувалися переказами і легендами, біля них влаштовували капища, збиралися віча. Кельтські жерці-друїди в дубових гаях проводили обряди на честь весняного рівнодення, а наші пращури ототожнювали дуб із Світовим Деревом, яке, як вважали, існувало ще «до початку віків». У козаків дуб став символом міцного здоров’я, чоловічої сили, мудрості, довголіття. Дубове листя і плоди-жолуді зображували, як обереги, на українських вишиванках, рушниках та писанках. І сьогодні люди, які досліджують біоенергетику, вважають дуби акумуляторами чистої природної енергії, а місцини, де вони ростуть – особливими «місцями сили».

Територія, на якій колись виникла Полтава, була здебільшого зарослою дібровами, залишки яких подекуди і досі можемо спостерігати навколо міста і навіть на його вулицях.

21 02 09 duby01

У колекційній збірці зброї Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігаються предмети, що презентують різні регіони світу. Цікавими зразками представлений Кавказ – історичний регіон, що пов’язував Європу та Близький Схід, через нього також проходила частина Великого шовкового шляху.

Протягом століть Кавказ потерпав від нашестя зовнішніх ворогів і війн місцевих правителів. З ІХ ст. до н. е. народи Кавказу постійно перебували в епіцентрі військових дій. На зміну ассирійцям і персам прийшли війська Олександра Македонського, які, в свою чергу, поступилися місцем римським легіонам. У Середні віки через Кавказ проходили армії Візантії, Ірану, Арабського халіфату, а також сельджуків і монголів. Далі суперництво Туреччини та Ірану змінилося кровопролитною Кавказькою війною (1817 – 1864) та входженням до складу Російської імперії.

21 02 08 thur

15 лютого 2021 року згадаємо зиму 1989. Тоді підрозділи 40-ї армії СРСР полишали територію республіки Афганістан. Нині ту війну називають по - різному: «вторгнення», «спеціальна операція», «інтернаціональна місія». Автор документального проекту "Відгомін Афганістану", науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Андрій Барабаш не береться оцінювати дії радянської армії у далекій гірській країні. Він запрошує до розмови учасника боїв, нашого земляка, бойового офіцера, командира підрозділу Юрія Цомартова. Ви, як кажуть, з перших вуст почуєте всю правду про бойові операції, стосунки з тамтешнім населенням, відносини з польовими командирами. І це, сподівається автор, допоможе з’ясувати, чи могла 40-а армія протистояти тим, хто воює з невірними до перемоги.

В експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлені кримські гончарні баклаги VIII – початку X ст. Одна зі знахідок О. К. Тахтая з розвідок 1926 р. в околицях с. Новоселівки на Орчику та випадково виявлена 1960 р. під час будівельних робіт на залізниці у с. Зінці на Ворсклі.

Баклага (різновид фляги, від тат. баклак – «посуд для води») — це порівняно невелика пласка дорожня посудина з вузькою короткою горловиною, ручками, інколи вушками для продівання мотузки чи ременя з метою транспортування чи носіння на поясі.

21 02 06 baklaga01

Наприкінці серпня 1903 року Полтава святкувала урочисте відкриття пам’ятника Івану Петровичу Котляревському. У ці дні місто відвідали світочі української культури: М. Коцюбинський і В. Стефаник, О. Пчілка і Л. Українка, П. Мирний і О. Олесь та багато інших діячів. Усі милувалися і пишалися шедевром монументального мистецтва, що постав у Полтаві, на батьківщині поета. Погруддя Котляревського та горельєфи зі сценами з творів першого класика української літератури виліпив скульптор Леонід Позен, уродженець Полтавщини, юрист за освітою, митець за покликанням. Проте, сама скульптура не перетворилася б на прекрасний пам’ятник на полтавському бульварі без участі архітектора.
Архітектор монументу, Олександр Іванович Ширшов, окрім згаданого пам’ятника І. П. Котляревському, залишив по собі унікальний творчий спадок у Полтаві. Його витвори до сьогодні є знаковими об’єктами міського середовища і оцінені належним чином як пам’ятки архітектури, що перебувають під охороною держави.

21 02 05 shyrshow01

До Всесвітнього дня водно-болотних угідь нумізматична колекція музею збагатилася цікавим предметом – 2-гривневою пам’ятною монетою «Марена дніпровська», що належить до серії «Флора і фауна України».

На реверсі монети у кольорі зображено марену дніпровську на фоні водоростей і гальки та вміщено написи: «МАРЕНА ДНІПРОВСЬКА» та «BARBUS BORYSTHENICUS».

Випуск монети присвячений прісноводній донній рибі родини коропових – марені дніпровській, зникаючому виду, ендеміку басейнів Дніпра та Південного Бугу, занесеній до Червоної книги України та Європейського червоного списку.

Монета передана до музейної збірки Володимиром Чурсіним, художником-реставратором музею.

21 02 04 moneta01

Бібліотечні фонди Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилися двома ґрунтовними працями, присвяченими духовній святині України – Мгарському Спасо-Преображенському монастирю: Филипп (Осадченко), митрополит Полтавский и Миргородский. Мгарский Спасо-Преображенский монастырь. Обзор истории и миссионерства, жизнеописание выдающихся деятелей, связанных с обителью. – Полтава: 2013; (Осадченко) Филипп. Мгарский Спасо-Преображенский мужской монастырь. Страницы истории. – К.: 2018.

21 02 04 knigi01

 Третього лютого 2021 р. килимарниці з Решетилівки, заслуженому майстру народної творчості України (з 1982) – Домні Федосіївні Єфремовій (1936 р. н.) виповнюється 85 років. Вона працювала на Решетилівській фабриці імені К. Цеткін з 1951 по 1998 роки. Майстриня 47 років ткала килими і гобелени за ескізами професійних художників, зокрема Л. Жоголь, І. та М. Литовченків, О. Саєнка, Л. Товстухи, С. та Л. Джусів, В. Федька, В. Прядки, Г. Мороза, С. Кириченка, О. Ротару. Окрім досконалого володіння технікою ткання (за восьмигодинний робочий день професійний майстер виготовляє 8-10 см полотна), килимарниця осмислювала тему майбутнього твору, проникалася його ідеями та образами. Адже створення виробу вимагає поєднання таланту художника і виконавця.

Невтомними і вправними руками Домни Федосіївни на художній фабриці виготовлено десятки робіт, більшість з них зберігаються у музеях України. Це - гобелени – «Сестри» (1970), «Троянди Криму», «Місто Херсонес під водою» (обидва – 1977), «Квіти Полтавщини» (1977; 1986), «Пісня щастя» (1979), «Свято врожаю» (1980), «Києву – 1500 літ» (1982), «Україна», «Крим», «Тиха українська ніч» (усі – 1983), «Весняні квіти», «На землі Черкаській» (обидва – 1984), «Київ – місто-герой» (1985), «Повчання Володимира Мономаха», «Думи мої, думи», «Київ – місто-сад» (усі – 1987), «Алупка», «Свято Івана Купала» (обидва – 1988), диптих «Т. Шевченко», триптих «Весна», «Літо», «Осінь», «Алушта» (усі – 1989), «Купальська ніч» (1990), «Щасливе дитинство» (1992), «Ластівки», «Ялта» (обидва – 1996), «У Кримському заповіднику» (1998). Твори, виконані килимарницею за ескізами художників, неодноразово були представлені і нагороджені на вітчизняних і закордонних виставках.

21 02 03 eframova02

 

Наші далекі пращури, життя яких набагато більше залежало від природних умов, ніж у нас, завжди з нетерпінням чекали весну. Для них раннє чи пізнє повернення тепла, пробудження природи часто означало життя або смерть. Тому і всі ознаки, за якими можна було передбачити, коли чекати рятівницю-весну, відстежувалися дуже уважно.

Одним із вісників весни було пробудження від зимового сну степового сурка – байбака.

У США і Канаді День байбака відзначають 2 лютого. В Україні — на свято Явдохи, 14 березня. За спостереженнями, це найбільш імовірна дата, коли байбак виглядає з нори, свистить, а потім повертається досипати. Почути голос байбака в середи березня означало впевненість – весна вже близько.

21 02 02 babak01