Події

#Наша_незалежність  #Марафон_30

Значну кількість творчих зусиль співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського витрачають на підготовку різнопланових проектів з метою поширення серед юних відвідувачів наукових знань про історію нашої країни. Під час презентацій літературних видань, виставок, конференцій, інтерактивних заходів відбувається діалог між науковцями та гостями музею, формується уявлення молоді про Батьківщину на основі джерел музейного фонду та сучасних наукових досягнень.

21 08 16 molod

Незалежність потрібно повсякчас – щодня, щогодини, щохвилини відстоювати, підтримувати і захищати: словом, ділом, зброєю…

З перших днів подій на сході України у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського проводиться збір інформації про полтавців – учасників АТО/ООС. Формуються бази даних, картотеки, наукові довідки, проводиться збір експонатів, а також виготовлені інформаційні банери «Загинули захищаючи територіальну цілісність та незалежність України». На них представлена інформація про 213 наших земляків, які загинули з 2014 р. по липень 2021 року. Вони розроблені за хронологічним принципом та за датою загибелі воїна.

21 08 17 ato01

До 175-річчя написання праці М. І. Арандаренка (1798–1867) «Записки о Полтавской губернии».

З-поміж дослідників Більського городища кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. вирізняється автор однієї з перших і загальновідомих історико-краєзнавчих праць про Полтавщину — «Записок о Полтавской губернии» — відомий історик, статистик, етнограф М. І. Арандаренко (1798–1865). У 2021 р. виповнюється 175 років від часу її написання, отже варто нагадати загалу про людину, офіцера, фахівця-управлінця чи не найвищого рангу, нашого земляка, який серед усього іншого мав інтерес до найдавнішого минулого краю й до об’єктів його історико-культурної спадщини.

 21 08 13 arendarenko

Саме так і слід трактувати монумент, що постав у Полтаві восени 1994 року та був урочисто відкрий 9 вересня. З того часу полтавці незмінно вшановують пам’ять загиблих українських козаків у День незалежності України та у День українського козацтва, сприймаючи пам’ятник і урочистості побіля нього як непорушну даність. Проте, так було не завжди.
Колись, на світанку Незалежності, Полтава була, тоді ще здавалося, що навічно, спаяна з імперською історією як місто «слави російської зброї». Полтавці, у масі своїй, не замислювалися про те, що Північна війна 1700–1721 років і зокрема облога Полтавської фортеці та Полтавська битва 1709 року забрали життя сотень українських козаків, потім забутих і зганьблених імперською історією на майже 300 років. Їх, полеглих українських козаків, завжди згадували побіжно і зневажливо, як найманців, що воювали з обох боків – російської армії Петра І та шведської армії Карла ХІІ. До російської армії зарахували усіх, без винятку та розбору за станом і національністю, прирівнявши до героїв. Натомість козаків гетьмана Івана Мазепи і Костя Гордієнка, що воювали за волю України разом зі шведами, охрестили зрадниками і маргіналізували, знищивши ціннісні україноцентричні орієнтири для українського суспільства і полтавської громади зокрема.

21 08 11 kozaky

Восени Полтавський краєзнавчий музей буде відзначати 130 років від дня заснування. До цієї дати ми підготували рубрику «Музей пам’ятає». В рамках означеної теми пригадаємо наукових співробітників, які формували першу післявоєнну експозицію, збирали і зберігали наукові матеріали, що використовуються сьогодні для наукових опрацювань та освітніх заходів. Пригадаємо прізвище людини, що віддала музейній справі значну частину свого життя, чиє ім’я назавжди залишиться в скарбниці музейної пам'яті.
Більше ніж піввіку доля Раїси Федорівни Гузій була пов’язана з Полтавським краєзнавчим музеєм. За цей час вона пройшла шлях від наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи, увійшла в історію музею як автор концепцій експозиційних планів другої половини ХХ ст., методичних розробок, наукових статей.

21 08 09 guziy01

#ПКМВК_130_РОКІВ#МУЗЕЙ_ПАМЯТАЄ

Восени Полтавський краєзнавчий музей буде відзначати 130 років від дня заснування. До цієї дати ми підготували рубрику «Музей пам’ятає». В рамках означеної теми пригадаємо наукових співробітників, які формували першу післявоєнну експозицію, збирали і зберігали наукові матеріали, що використовуються сьогодні для наукових опрацювань та освітніх заходів. Пригадаємо прізвище людини, що віддала музейній справі значну частину свого життя, чиє ім’я назавжди залишиться в скарбниці музейної пам'яті.
Більше ніж піввіку доля Раїси Федорівни Гузій була пов’язана з Полтавським краєзнавчим музеєм. За цей час вона пройшла шлях від наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи, увійшла в історію музею як автор концепцій експозиційних планів другої половини ХХ ст., методичних розробок, наукових статей.
Вона народилася 20.01.1922 р. в с. Балясне Диканського району Полтавської області. У 1934 р. її батько – Гузій Федір Іванович перевіз родину до м. Харків, де він отримав нове місце роботи на тракторному заводі. Після смерті Федора Івановича (серпень 1938 р.) сім’я вимушена була повернутися до Полтави і оселилася в будинку родичів на розі вулиць Рози Люксембург і Шевченка. У Полтаві Раїса Федорівна закінчила школу №3 і вступила на річні педагогічні курси історичного відділу Полтавського обл. В.Н.О.
Восени 1941 року, разом з рідними, колишня студентка евакуювалася у м. Сердобськ Пензенської області. Через райком комсомолу була влаштована на роботу секретаря евакуаційного бюро. У березні 1942 р. почалася мобілізація до лав Радянської Армії. Раїса Федорівна була призвана до 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту у 57-му спеціальну авіасанітарну ескадрилью на посаду старшого писаря секретного відділу. Через півроку ескадрилья влилася у склад 4-го особливого авіасанітарного полку де і продовжувала працювати на цій посаді до вересня 1943 р.
Невдовзі Раїса Федорівна захворіла, була демобілізована і повернулася до Полтави. Спочатку працює вчителем історії у Диканському районі, а після демобілізації чоловіка повертається у Полтаву, де вчителює у школах  №1 та №8.
У жовтні 1950 р. життя полтавської вчительки зазнає кардинальних змін. Дізнавшись від знайомих про вакансію у Полтавському краєзнавчому музеї вона приймає рішення змінити місце роботи. Того ж року Гузій Р.Ф. була зарахована старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею, пізніше стає завідуючою відділу історії радянського періоду. З 1960 р. працює заступником  директора з наукової роботи, з 1982 по 2002 рік - вченим секретарем музею.
Раїса Федорівна брала активну участь у побудові постійно діючої експозиції ІІ-пол. ХХ ст. Вона стала автором ряду методичних розробок, наукових довідок, тематично-експозиційних планів, наукових статей та путівників по музею, опублікованих у 1960 –1990 рр. За більш ніж п’ятдесят років роботи у Полтавському краєзнавчому музеї допомогла отримати професійну майстерність не одному поколінню музейних співробітників.
Після смерті Раїси Федорівни доля повернула до музею її доньку – Браїлко Таїсію Григорівну, яка довгий час працювала на посаді касира і, пригадуючи своє дитинство, відзначала велику самовідданість своєї матері музейній справі.
Гузій Р.Ф. померла у Полтаві 30 жовтня 2013 р. і похована у с. Малий Тростянець поруч із чоловіком, Тарасовим Григорієм Прокоповичем.
Сьогодні експозиція музею щороку поповнюється новими надходженнями, змінюються методи формування експозиції, використовуються сучасні наукові досягнення в освітній роботі, але напрацювання минулих поколінь не втрачає свого значення. Навпаки – з кожним роком предмети, що надійшли до нашої збірки в сер. ХХ ст. набувають більшої історичної цінності, стають унікальним вітчизняним надбанням. За це ми вдячні всім колишнім науковим співробітникам музею, зокрема – Гузій Раїсі Федорівні.

21 08 09 guziy01

21 08 09 guziy01

21 08 09 guziy01

21 08 09 guziy01

​Археологічна діяльність Полтавського краєзнавчого музею має давні і багаті традиції. У 2012 р. виповнилося 100 років з часу створення археологічного відділу музею. Його заснування співпало зі становленням вітчизняної археології як науки, біля витоків якої стояли такі відомі вчені як І. А. Зарецький, В. М. Щербаківський, М. Я. Рудинський, О. К. Тахтай, які стали фундаторами у справі вивчення старожитностей Полтавщини, першими колекторами всесвітньознаної збірки Полтавського краєзнавчого музею (сучасний Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Впродовж століття заклад був і залишається провідним осередком по дослідженню та вивченню давнього минулого Полтавщини.

 21 08 08 arheo01

6 серпня на території музейного дворика проходили урочистості з нагоди вручення Премії Полтавської обласної ради імені О.М. Байрак.

На заході були присутні гості з Національного дендрологічного парку «Софіївка», Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка, Криворудського, Устимівського, Сирецького та Березоворудського  дендропарків, Хорольського ботанічного саду. Премія Полтавської обласної ради імені О.М. Байрак по своєму змісту не має аналогів в Україні.

Доповненням до урочистостей стала виставка друкованих праць Олени Байрак з музейного іменного Фонду вченої.

21 08 06 bayrak01

Значення обрання хрещеного батька для дитини в Гетьманщині дослідив полтавський фахівець з історії дитинства Ігор Сердюк. Він наголосив, що через запрошення стати кумами можна було як встановити (чи закріпити) корисні соціальні зв’язки, так і обмежити їх. В останньому випадку, хрестити новонародженого могли рідні тітка, дядько, інший родич,  тобто люди, які уже належали до родини [3, c. 201-202].
 Котляревський обіграв прагнення зміцнити добрі взаємини в межах уже сформованої групи осіб через хрещення. У нього Венера не лише племінниця Нептуна, а але й похресниця. Саме наголошуючи на духовному зв’язку, вона звернулася до морського бога з проханням забезпечити для Енея попутний вітер:

21 08 06 kotlarevskiy01

5 серпня 2021 р. свій 70-річний ювілей відзначає вчений-ботанік, доцент кафедри захист рослин Полтавського державного аграрного університету Віктор Миколайович Самородов. Довгі роки творчої, плідної, професійної співпраці поєднують відомого не тільки на Полтавщині, а й за її межами діяча, з Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського. І це не дивно, адже така багатогранна особистість – науковець, краєзнавець із широким колом інтересів, не могла обминути своєю увагою один з найстаріших в Україні науково-дослідних і просвітницьких закладів. Вперше він відвідав наш музей студентом першого курсу аграрного факультету Полтавського державного сільськогосподарського інституту в 1969 р. З цього часу він постійний його відвідувач, консультант і поповнювач музейних колекцій.

21 08 05 samorodov01

Шлях до незалежної Української Держави був довгий та тернистий. Від козацьких часів і до початку ХХ століття час від часу поновлювались спроби відновлення власної держави.
Період визвольних змагань українського народу 1917 – 1921 рр. – один з найбільш драматичних в історії України. Отримавши за доби Центральної Ради можливість вільного державного розвитку, український народ змушений був відстоювати її у тяжкій виснажливій боротьбі. На жаль, не зумівши об’єднати навколо ідеї самостійної Української держави широкий загал, порозумітися поміж собою, її поборники терпіли одну поразку за іншою. Відтак, спочатку загинула Українська Народна Республіка Центральної Ради, згодом – Українська держава гетьмана П. П. Скоропадського. Безрезультатними виявилися і спроби Директорії поновити УНР. В Україні встановлюється радянська влада, яка впродовж свого більш ніж семидесятилітнього існування доклала немало зусиль, щоб спотворити образ борців за самостійну незалежну Україну, понищити все, що нагадувало б про їх звитягу.

21 08 03 nezalegn01