Час роботи: 9.00-17.00, 10.00-17.00 (понеділок), середа - вихідний
Вартість квитків на відвідування музею: для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн., для дорослих – 25 грн., екскурсія по відділу – 50 грн., тематична – 75 грн., оглядова по музею – 250 грн. екскурсійна група – 15 чол. Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 30 грн.
12 квітня 2021 р. співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського взяли участь у прибиранні території музейного дендропарку. Працівники закладу підмели доріжки у парковій зоні, обкопали дерева та кущі, зробили санітарну обрізку гілля. Особливу увагу було приділено ділянці біля колишньої художньої школи. Плодовий садок поблизу неї розчищено від сухостою та бур’яну. Гілковий масив буде подрібнено задля подальшого використання.
В музеї утворено робочу групу, яка працює над цілісним плануванням прилеглої території. Найближчими тижнями відбудуться меценатські висадки дерев і кущів різних порід.
Сувенірну банкноту «Леонід Каденюк - перший космонавт незалежної України» подарував фондам Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського заслужений працівник культури України Олександр Супруненко. Банкноту випустив Національний банк України 26 листопада 2020 року. Вона присвячена Герою України, першому космонавту незалежної України Леоніду Каденюку, який у 1997 році здійснив політ на американському космічному шатлі «Колумбія» (місія STS-87) у складі міжнародного екіпажу.
Нещодавно Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського отримав від Українського інституту національної пам’яті комплект видрукуваних мап з історії України. Мапи виготовлено у двох форматах (А1 та А2) для зручності використання під час проведення виставок, лекторіїв або презентацій.
Сьогодні відзначаємо Всесвітній День авіації і космонавтики. Оскільки саме 12 квітня 1961 року було відкрито еру пілотованих космічних польотів. Серед тих, чиє ім`я у сузір`ї безсмертних і українець, космонавт № 4, двічі Герой Радянського Союзу, почесний громадянин Полтави Павло Попович. Дитинство, друзі, польоти на фанерних літаках і реактивних винищувачах, золотий загін радянських космонавтів і дві космічні експедиції.
11 квітня Організація Об’єднаних Націй оголосила Міжнародним днем визволення в’язнів нацистських концтаборів. Це – пам’ятна дата, що відзначається громадськими організаціями та окремими органами влади в Україні в пам'ять про 11 квітня 1945 р., коли в’язні концтабору Бухенвальд почали інтернаціональне повстання проти гітлерівців.
Жертвами Другої світової війни стали мільйони людей. Далеко не всі вони загинули під час військових дій. Багато з них були позбавлені життя у неволі.
Цікаві й незвичайні для Полтавського регіону експонати поповнили фондову збірку Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Чотири спідниці-літники, тканий пояс-крайка та плетений пояс були передані до музею полтавцем Володимиром Миколайовичем Можарівським. Належали вони його бабусі, Ганні Трохимівні Можарівській (1892-1970 рр.), яка мешкала, у с. Можари Овручівського району Житомирської області.
Літник – характерний для Полісся вид стегнового (поясного) одягу у вигляді спідниці, який у деяких мікрорегіонах Житомирщини мав назву «андарак». Шили його з 4-6 полотнищ (пілок) домотканої вовняної тканини у смужку чи клітинку, переважно, червоного, синього, білого, чорного, зеленого і жовтого кольорів. Між передніми пілками, з метою економії, часто вставляли полотнище з відмінної за структурою і малюнком тканини, його у користуванні прикривали обов’язковим елементом костюма – фартухом-попередницею.
Інституту геофізики імені С.І. Субботіна НАН України відзначає своє 95-річчя
Обсерваторія була створена у 1926 р. у системі Української Головної палати мір і ваги, і на перших етапах організації носила назву Магніто-гравітаційна станція. Із січня 1936 р. установа почала функціонувати як академічний підрозділ, а з 1963 р. була підпорядкована Інституту геофізики АН УРСР (нині Інститут геофізики імені С.І. Субботіна НАН України).
Засновником Полтавської гравіметричної обсерваторії був видатний астроном і геофізик Олександр Якович Орлов. Обираючи місце для установи, він передбачав комплексне дослідження Землі як планети методами геофізики та астрономії: вивчення змін сили тяжіння припливного характеру (земні припливи, які виникають завдяки гравітаційному впливу Місяця і Сонця), проведення спостережень за змінами широт і рухом земних полюсів. О.Я. Орлов писав: «…На Україні придатним місцем для таких спостережень виявилась Полтава. Тут наявні глибокі льохи, будівництво яких відносять до XVIII століття. Було вигідно саме в них встановити горизонтальні маятники….Було й інше міркування…Полтава дуже зручна для широтних спостережень, так як на її широті в зеніті кульмінують дві яскраві зенітні зірки альфа Персея і ета Великої Ведмедиці, доступні для спостереження вдень і вночі. Таким чином, у Полтаві було легко і зручно об’єднати два види спостережень: широтні і гравіметричні…». Обсерваторію облаштували на місці садиби відомого художника-передвижника Григорія Мясоєдова на околиці Полтави (куток Павленки). На її території (площа близько 7 га), що потопала у фруктовому саду, стояли старий одноповерховий будинок та нова споруда, побудована в 1913 р. в італізованому стилі сином господаря художником Іваном Мясоєдовим. Днем відкриття обсерваторії Орлов вважав 7 квітня 1926 р., коли в Полтаві було закладено вихідний пункт для виконання гравіметричної зйомки України та здійснення зв’язків з іншими опорними пунктами СРСР й з Потсдамом як центром Європейської гравіметричної мережі. Колективом обсерваторії протягом 1926 – 1936 рр. була виконана велика робота з гравіметричного картографування всієї території України, яка завершилась складанням гравіметричної карти, необхідної при пошуках корисних копалин.
25 березня (6 квітня) 1836 р. на карантинному хуторі поблизу Дубосар Тираспольського повіту Херсонської губернії народився Микола Скліфосовський – майбутній видатний вчений, лікар, гуманіст.
У родині було 12 дітей, коштів на утримання всіх не вистачало. Тому Миколу віддали до притулку в Одесі. Згодом хлопчик із срібною медаллю закінчив гімназію в цьому чарівному приморському місті. Виявив здібності з усіх предметів, але захотів присвятити себе медицині. У 1859 р. закінчив медичний факультет Московського університету, де став учнем хірурга Ф. І. Іноземцева. Потім здав екзамен на ступінь доктора медицини й отримав його у Харкові в 1863 р. за дисертацію «Про кров’яну приматочну пухлину». Працював у Одесі, Києві, Петербурзі, Москві. Стажувався у Великій Британії, Франції, Німеччині. Був військово-польовим хірургом під час воєн: австро-пруської (1866 р.), франко-пруської (1870-1871 рр.) та російсько-турецької (1877-1878 рр.). За самовідданість і мужність у боях під Плевною (Болгарія) у 1877 р. його нагородили орденом Св. Володимира 3-го ступеня з мечами.
За ініціативи М. В. Скліфосовського та під його керівництвом біля Новодівочого жіночого монастиря в Москві спорудили лікарню. Як завідувач хірургічною клінікою Микола Васильович багато зробив для її розбудови й перетворення у великий лікувальний комплекс (зараз Московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського).
Поблизу міста Прилук є невеличке мальовниче село Іржавець Ічнянського р-ну Чернігівської області, яке у минулому знаходилося в складі Полтавської губернії. Там, у чепурному біленькому будинку 5 квітня 1881 р. народився Дмитро Ревуцький, майбутній музиконавець, фольклорист, літературознавець, перекладач, один із основоположників українського музикознавства, зокрема, лисенкознавства. Менший брат Дмитра – Левко, славетний український композитор, народився 20 лютого 1889 р. Саме в Іржавці, серед привітної природи, сталося перше знайомство дітлахів з народною піснею. Її постійно чули вдома. В домашньому хорі співали й діти. Їхні дзвінкі голоси гармонійно впліталися в хор дорослих. Першою наукою братів була музика, а першою вчителькою – мати Олександра Дмитрівна Каневська. Дочка предводителя прилуцького дворянства, вона була прекрасною піаністкою. Батько – Микола Гаврилович – добре грав на скрипці, виконував народні пісні та популярні твори, гарно співав. Часто в домі лунали «Патетична соната» Бетховена, «Серенада» Шуберта – у виконанні, звичайно, не віртуозному, але виразному і повному безпосереднього чуття. Родина Ревуцьких відзначалася любов’ю до науки, літератури і мистецтва. Батьки багато читали. В їхніх літературних уподобаннях почесне місце займали твори Герцена, Чернишевського, Льва Толстого.
Сини Ревуцьких – Дмитро та Левко – зростали без розкошів, але мали все необхідне для серйозного заняття науками, музикою. У садибі була прекрасна бібліотека, гарна колекція різних українських музичних інструментів, зокрема, кілька унікальних кобз, у залі стояло два роялі (щоб можна було грати оркестрові переклади).
5 квітня виповнилося б 80 років від дня народження Олексія Михайловича Ландаря (1941–2019), заслуженого будівельника України, почесного громадянина м. Полтави, багатолітнього керівника ВАТ «Полтаватрансбуд», героя музейної експозиції «Полтавщина за роки незалежності (1991–2021 рр.)».
В його будинках – історія Полтави. Життєвим кредо О.М. Ландаря завжди були професійність, чесність, сумлінність. Наводимо кілька рядків із книги Олексія Михайловича «Поверхи щастя».
«Кожному інженерові дорогу треба починати з майстра – навчитися спілкуватися з людьми, помісити будівельну багнюку, приміряти свій характер до колективу…»
