Час роботи: 9.00-17.00, 10.00-17.00 (понеділок), середа - вихідний
Вартість квитків на відвідування музею: для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн., для дорослих – 25 грн., екскурсія по відділу – 50 грн., тематична – 75 грн., оглядова по музею – 250 грн. екскурсійна група – 15 чол. Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 30 грн.
26 травня 1896 р. побачив світ перший номер друкованого органу Полтавського сільськогосподарського товариства часопису «Хуторянин». Того року вийшло всього 29 його номерів. У 1896 – 1908 рр. «Хуторянин» видавався під назвою «Газета, еженедельное издание», у 1909 – 1917 рр. – «Еженедельный журнал». Цей ілюстрований часопис мав обсяг близько двох друкованих аркушів, наклад понад 10 тисяч примірників. Щорічно виходило 52 номери (винятки 1916 р. та 1917 р.). Передплачувався у 56 губернія та областях Російської імперії. З 1909 р. почали видаватись збірники сільськогосподарських статей під назвою «Календарь «Хуторянина». З початком Першої світової війни у вересні 1914 р. «Хуторянин» включав щотижневий додаток «Великая Европейская война» з ілюстраціями та картою військових дій, згодом цей додаток називався «Великая война» (1915 – 1917). Короткий час (з 9 квітня до 17 вересня 1917 р. виходив додаток «Неделя «Хуторянина», який був присвячений висвітленню поточних подій.
22 травня міжнародна спільнота відзначає День біорізноманіття. З кожним днем кількість видів рослин і тварин на планеті неухильно зменшується. Так бувало в природі споконвіку – коли один вид витісняє інші. І в даному випадку такий вид – людина. Зі збільшенням кількості населення зросли потреби людей в ресурсах, для задоволення яких людина відбирає у природи все більше територій. Тож рослини і тварини, які залишаються без місця проживання або кормової бази, зникають назавжди.
На щастя, людина не просто один із видів біорізноманіття на планеті. Ми усвідомлюємо важливість кожної рослини і тварини у природних екосистемах і необхідність їх збереження. Для цього створена і розширюється з кожним роком мережа об’єктів природно-заповідного фонду.
В умовах зростаючої глобалізації особливого значення для народів світу набуває розуміння необхідності збереження культурного розмаїття різних людських спільнот. 20 грудня 2002 року ООН, згідно резолюції 57/249 «Культура і розвиток», запропонувала всім державам-членам, міжурядовим органам, організаціям системи ООН інформувати громадськість про цінність і важливість розмаїття культур, і сприяти, за допомогою освіти та засобів масової інформації, усвідомленню позитивної ролі культурної різноманітності. Таким чином був започаткований Всесвітній день культурного різноманіття, який відзначають щорічно на світовому рівні 21 травня.
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського активно популяризує національні культурні особливості народів світу, розповідає про наукові відкриття та історичні реалії світових спільнот.
Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки.
Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VІ ст.
Споконвіку українці шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Саме в цьому елементі вбрання шитво знайшло своє найширше застосування. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг. Рясна вишивка на рукавах жіночих сорочок мала не тільки естетичне, а й оберегове значення – захищала вправні руки жінки-господарки від впливів різних злих сил; пишно вишита пазуха на чоловічих – охороняла від кулі чоловіка-воїна.
Сорочка – «дійова особа» багатьох свят і обрядів, де першість посідає весілля. З семи років, коли дівчині купляли скриню, вона починала збирати собі придане (на Полтавщині його називали «посаг»): ткала полотно, шила одяг, вишивала рушники і сорочки. До весілля у заможної молодої в скрині можна було нарахувати 50, а то й 100 сорочок. Також наречена дарувала власноруч вишиті сорочки майбутньому чоловікові та його батькам. А свою вишиванку жінка все життя зберігала на «смерть».
Це піший маршрут, що включає три локації: місце розташування садиби родини Петлюр, приміщення колишнього Полтавського духовного училища, приміщення колишньої Полтавської духовної семінарії.
Кожного разу ми шукаємо нові формати, які зацікавлять якомога більше людей та покличуть їх до музеїв. І в цьому році, напередодні Міжнародного дня музеїв, команда Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського започатковує челлендж #відкриваймузейнуУкраїну. Щоб показати всю красу культурних надбань, ми розповімо про свою установу та запросимо колег долучитися до ініціативи. Будемо раді побачити й нові обличчя, й наших давніх друзів! Великі зміни починаються з маленьких кроків!
Відео-презентація присвячена видатним олімпійським чемпіонам, які прославляли Полтавщину, Україну та СРСР на найвищих спортивних п’єдесталах у другій половині ХХ ст. У сюжеті використані матеріали Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
З кожним днем дендропарк Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського стає все гарніший, бо все нові й нові рослини приєднуються до хороводу цвітіння. Клумби зараз прикрашають багаторічні квіти: пізні сорти тюльпанів і нарцисів, гадюча цибулька, примули, гусимець альпійський.
Фондова збірка Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського нещодавно збагатилася новим цікавим експонатом – авторським сценічним вінком самобутньої майстрині Тетяни Миколаївни Левін.
Народилася ця невгамовна у прагненні прекрасного жінка 29 травня 1936 року в с. Бірки Зіньківського р-ну Полтавської обл. Дівчинка з простої селянської родини змалечку прагнула до творчої самореалізації. Перш за все, вона захопилася співом. Навіть зараз, на дев’ятім десятку свого життя, Тетяна Миколаївна виконує традиційні весільні пісні молодим дзвінким голосом!
Ще одним палким її захопленням стало виготовлення вінків. Навчилася цій премудрості ще в юності у сусідки.
Є події, пам'ять про які передається з покоління у покоління. Люди ділять час на «до» і «після». Саме так розділила війна долі тих, хто 22 червня 1941 р. слухав по радіо страшну звістку про напад нацистської Німеччини на нашу країну. «До» залишилося мирне життя і звичні сімейні клопоти. «Після» на кожного чекали суворі випробування, з яких далеко не всім судилося вийти живими та неушкодженими.
Цими днями минає чергова (сімдесят шоста) річниця від часу Перемоги над нацизмом. За традицією на Полтавському тепловозоремонтному заводі у ці травневі дні щоразу вшановували ветеранів Другої світової, розповідали про кожного з них чи то у багатотиражці, чи по заводському радіомовленню. І якось залишили поза увагою людину по-справжньому героїчну, з незвичайним минулим, яка вже кілька десятиліть як відійшла у вічність. Проте вважаємо справедливим згадати його нині.
