Події

Виповнилося 165  років від дня народження видатного українського історика, археолога, архівіста, музейника Дмитра Івановича Яворницького. Батько українського козакознавства, як уродженець сусідньої Слобожанщини, шанобливо відносився до історії та старожитностей Полтавщини, вивчав їх, здійснив кілька експедицій, в т.ч. в Поорілля, контактував і листувався з полтавськими істориками, археологами та музейниками, літераторами і простими козаками. На Полтавщині збиралися й численні експонати для його виплеканого зусиллями всього життя Музею.
Д. І. Яворницький неодноразово бував у Полтаві. Тут він читав лекції на замовлення Полтавського губернського земства, консультував місцевих музейників і педагогів, двічі відвідав експозицію Природничо-історичного музею, допомагав полтавцям отримати раритетні експонати. Теплі стосунки вчений підтримував з В. Пархоменком, І. Зарецьким, К. Мощенком, пізніше - з М. Рудинським. У роки розгортання сталінських репресій і гоніння на все українське прихистив у Дніпробудівській експедиції чимало музейників-полтавців, зокрема, О. К. Тахтая та В. А. Грінченка.
Ім'я Д. І. Яворницького завжди з повагою і вдячністю згадувалося в музеї, навіть в роки "маланчуківських" гонінь на все національне. Сподіваємося, у найближчий час на надходження до музею нових експонатів та матеріалів щодо перебування історика на Полтавщині, його вихованців, які вже знаходяться в області.

20 11 07 yavornytskiy01

Нещодавно археологічна сходознавча колекція нашого музею поповнилась доволі цікавим експонатом. При черговому відвідуванні музею вона була передана уродженцем Полтави Андрієм Нікітіним. Представлений артефакт – більша частина кельта підпрямокутної форми, із заокругленим лезом та нанесеним орнаментом у вигляді заштрихованих і вписаних один в одного трикутників.

Кельт – знаряддя епохи бронзи (ІІІ – ІІ тис. до н.е.), що слугувало в якості сокири. Розміри: 6,6 х 5,9 см. За типологією відомих фахівців з вивчення бронзолеварництва Є. М Черних і С. В. Кузьміних, ця знахідка відноситься до групи кельтів К–52, шестигранних з двома хибними вушками – виступами.

Представлений артефакт є досить рідкісним і по праву займе своє місце в музейній колекції.

20 11 06 kelt01

У фаховій спортивній літературі у зв’язку з характеристикою розвитку легкої атлетики в 1920-х роках в Україні доволі часто наводиться класична цитата: «Дивовижний рекорд (на ІІ Всеукраїнській спартакіаді 1924 року), який досі дивує всіх фахівців… встановив Василь Калина. Єдиний представник Полтавщини, рекордсмен СРСР з бігу на 100 і 200 м, стартував 21 раз! Цей феноменальний атлет встановив рекорд СРСР у потрійному стрибку, повторив всесоюзний рекорд з бігу на 200 м, став переможцем змагань з бігу на 100, 200, 400 м, із стрибків у довжину з місця, у довжину і потрійному, далі всіх метнув спис і диск, виграв змагання з шестиборства і один пробіг всі чотири етапи естафети 4х100 м. В. Калина (один-єдиний!) у загальному заліку програв тільки команді Харківщини, набагато випередивши команду Одеської губернії, яка посіла третє місце».

20 11 05 rekordsmen

4 листопада в Україні відзначається День залізничника Професія, про яку йдеться, з’явилася у другій половині XIX ст. і має свою цікаву історію. В економічному розвитку наприкінці XIХ – на початку ХХ ст. Полтавщина залишалася аграрним краєм. Та незважаючи на відставання від інших регіонів України щодо промисловості, підприємства тут працювали, хоча і невеликі за потужністю і розмірами. В основному був представлений харчовий сектор.

Позитивно на розвитку краю позначилося залізничне будівництво. Перша колія, що з’єднала Єлисаветград і Кременчук, запрацювала в 1869 р. Далі, в 1870-1871 рр. проклали дорогу через Полтаву до Харкова. Тоді ж ввели в експлуатацію залізничну дільницю Кременчук-Полтава. В наступному нові шляхи з’єднали Полтаву і Харків, Крюків і Кременчук, повітові центри губернії: Ромни, Лохвицю, Лебедин, Костянтиноград. У 90-х рр. ХIХ ст. було введено в дію залізницю Полтава-Київ.

Вийшов друком новий, XV-й, випуск щорічника «Полтавський краєзнавчий музей: Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток: збірник наукових статей».

До підготовки книги долучився колектив наукових співробітників Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, а також знані краєзнавці області. Часопис висвітлює низку тем методологічного, фактологічного, методичного змісту, охоплюючи, передусім, природничу й історичну тематику. Окремі матеріали присвячені результатам археологічних досліджень у Полтавському регіоні. З цікавістю зустрінуть шанувальники народної творчості напрацювання музейних етнографів, у тому числі, матеріали, пов’язані з церковними реліквіями, що зберігаються в музеї. Неодмінною рисою збірника є публікації з музеєзнавства та пам’яткоохоронної діяльності.

20 11 03 zbirnyk01

Бугаєць Анатолій Олександрович (02.11.1940 р., с. Битакове Озеро, Глобинського району – 31.12.2011 р., м. Харків) – науковець, винахідник, кандидат технічних наук, дійсний член Академії технологічних наук України (1992), Української та Міжнародної інженерних академій (2010), Східноукраїнської Академії бізнесу, заслужений машинобудівник України (1994), Герой України (2002).

Народився в селянській родині. У 1948 – 1955 рр. навчався у Жуківській семирічній школі, яку закінчив на відмінно; до 1959 р. навчання продовжив у Крюківському машинобудівному технікумі. Трудову діяльність розпочав електрозварювальником на Харківському електромеханічному заводі. Без відриву від виробництва закінчив факультет енергомашин Харківського політехнічного інституту (1968 р.), механіко-технологічний факультет Українського заочного політехнічного інституту (1971 р.) за фахом інженер-механік.

20 11 02 bugaetc

20 11 01 mazepa

Гетьман Іван Мазепа. Портрет роботи мистця В. Масютина

Якось непомітно минуло для українців 27 червня – день, у який в Україні мала б відзначатися чергова річниця Полтавської битви 1709 року. Але наш політикум, а слідом за ним й інтелігенція чомусь дистанціювалися від цієї події, вельми знакової для нашої історії. Досі не сказали свого вагомого слова на захист її щорічного відзначення і вітчизняні історики, у тому числі і земляки-полтавці.

А даремно, бо подія ця, насправді ідеологічно виграшна, давно мала б бути переоцінена теперішніми вітчизняними науковцями і цілковито заслуговує на щорічне загальнодержавне вшанування. Применшувати її в очах нашого сучасника фактично означає здрібнювати історичне минуле нашої Вітчизни, нівелювати масштаб ідеї української державності початку XVIII ст., до якої гетьман Іван Мазепа, подвижник самостійності нації і меценат культури зріс сам і намагався підняти Україну.

Експозиція відділу археології Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського поповнилася новими надходженнями, зокрема, привіскою-сокиркою з Біївців Лубенського району, знайденою під час розвідкових обстежень Полтавською експедицією ДП НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН України. Це виріб порівняно великого розміру, змодельований під бойову давньоруську сокиру з відтягнутим донизу розширеним лезом, з невеликим округлим уступом збоку, напівкруглим вирізом в основі та подовженим вирізним обухом з мисоподібними виступами і двома парами коротких щекавиць, круглим отвором підруків’я. Бічні площини амулету багато декоровані.

20 10 31 biivci01

Працюючи із джерельною базою та літературним спадком XVII – XVIII ст., часто доводилося помічати особливу рису – захоплення іноземців вірою та освітою українців. Так, протестантський пастор Павло Одерборн, який у II пол. XVI ст. перебував у Великому князівстві Литовському, зазначав: «Русини завжди мають школу при церквах і монастирях, де дітей навчають першим початкам письма, молитвам, апостольським символам». Коли мова заходить про козацьку добу, на думку також спадають і вищі навчальні заклади України. Провідна роль в освітній системі Гетьманщини XVII – XVIII ст. належала Києво-Могилянській академії. У «Літописі» Самійла Величка знаходимо договір Запорізького війська з королем польським Михайлом Вишневецьким, який 1670 р. підтвердив права за Київською академією. Викладачами і вихованцями цього вищого навчального закладу були відомі мислителі, церковні діячі, гетьмани, художники, композитори, історики, літописці. Серед них – і Самійло Величко. Важливу роль у системі освіти відігравали також середні навчальні заклади – колегіуми.

20 10 30 gravura