Події

Цікаві й незвичайні для Полтавського регіону експонати поповнили фондову збірку Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Чотири спідниці-літники, тканий пояс-крайка та плетений пояс були передані до музею полтавцем Володимиром Миколайовичем Можарівським. Належали вони його бабусі, Ганні Трохимівні Можарівській (1892-1970 рр.), яка мешкала, у с. Можари Овручівського району Житомирської області.

Літник – характерний для Полісся вид стегнового (поясного) одягу у вигляді спідниці, який у деяких мікрорегіонах Житомирщини мав назву «андарак». Шили його з 4-6 полотнищ (пілок) домотканої вовняної тканини у смужку чи клітинку, переважно, червоного, синього, білого, чорного, зеленого і жовтого кольорів. Між передніми пілками, з метою економії, часто вставляли полотнище з відмінної за структурою і малюнком тканини, його у користуванні прикривали обов’язковим елементом костюма – фартухом-попередницею.

21 04 08 odag01

Інституту геофізики імені С.І. Субботіна НАН України відзначає своє 95-річчя

Обсерваторія була створена у 1926 р. у системі Української Головної палати мір і ваги, і на перших етапах організації носила назву Магніто-гравітаційна станція. Із січня 1936 р. установа почала функціонувати як академічний підрозділ, а з 1963 р. була підпорядкована Інституту геофізики АН УРСР (нині Інститут геофізики імені С.І. Субботіна НАН України).

Засновником Полтавської гравіметричної обсерваторії був видатний астроном і геофізик Олександр Якович Орлов. Обираючи місце для установи, він передбачав комплексне дослідження Землі як планети методами геофізики та астрономії: вивчення змін сили тяжіння припливного характеру (земні припливи, які виникають завдяки гравітаційному впливу Місяця і Сонця), проведення спостережень за змінами широт і рухом земних полюсів. О.Я. Орлов писав: «…На Україні придатним місцем для таких спостережень виявилась Полтава. Тут наявні глибокі льохи, будівництво яких відносять до XVIII століття. Було вигідно саме в них встановити горизонтальні маятники….Було й інше міркування…Полтава дуже зручна для широтних спостережень, так як на її широті в зеніті кульмінують дві яскраві зенітні зірки альфа Персея і ета Великої Ведмедиці, доступні для спостереження вдень і вночі. Таким чином, у Полтаві було легко і зручно об’єднати два види спостережень: широтні і гравіметричні…». Обсерваторію облаштували на місці садиби відомого художника-передвижника Григорія Мясоєдова на околиці Полтави (куток Павленки). На її території (площа близько 7 га), що потопала у фруктовому саду, стояли старий одноповерховий будинок та нова споруда, побудована в 1913 р. в італізованому стилі сином господаря художником Іваном Мясоєдовим. Днем відкриття обсерваторії Орлов вважав 7 квітня 1926 р., коли в Полтаві було закладено вихідний пункт для виконання гравіметричної зйомки України та здійснення зв’язків з іншими опорними пунктами СРСР й з Потсдамом як центром Європейської гравіметричної мережі. Колективом обсерваторії протягом 1926 – 1936 рр. була виконана велика робота з гравіметричного картографування всієї території України, яка завершилась складанням гравіметричної карти, необхідної при пошуках корисних копалин.

21 04 07 observ01

25 березня (6 квітня) 1836 р. на карантинному хуторі поблизу Дубосар Тираспольського повіту Херсонської губернії народився Микола Скліфосовський – майбутній видатний вчений, лікар, гуманіст.

У родині було 12 дітей, коштів на утримання всіх не вистачало. Тому Миколу віддали до притулку в Одесі. Згодом хлопчик із срібною медаллю закінчив гімназію в цьому чарівному приморському місті. Виявив здібності з усіх предметів, але захотів присвятити себе медицині. У 1859 р. закінчив медичний факультет Московського університету, де став учнем хірурга Ф. І. Іноземцева. Потім здав екзамен на ступінь доктора медицини й отримав його у Харкові в 1863 р. за дисертацію «Про кров’яну приматочну пухлину». Працював у Одесі, Києві, Петербурзі, Москві. Стажувався у Великій Британії, Франції, Німеччині. Був військово-польовим хірургом під час воєн: австро-пруської (1866 р.), франко-пруської (1870-1871 рр.) та російсько-турецької (1877-1878 рр.). За самовідданість і мужність у боях під Плевною (Болгарія) у 1877 р. його нагородили орденом Св. Володимира 3-го ступеня з мечами.

За ініціативи М. В. Скліфосовського та під його керівництвом біля Новодівочого жіночого монастиря в Москві спорудили лікарню. Як завідувач хірургічною клінікою Микола Васильович багато зробив для її розбудови й перетворення у великий лікувальний комплекс (зараз Московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського).

21 04 21 sklifasovskiy01

Поблизу міста Прилук є невеличке мальовниче село Іржавець Ічнянського р-ну Чернігівської області, яке у минулому знаходилося в складі Полтавської губернії. Там, у чепурному біленькому будинку 5 квітня 1881 р. народився Дмитро Ревуцький, майбутній музиконавець, фольклорист, літературознавець, перекладач, один із основоположників українського музикознавства, зокрема, лисенкознавства. Менший брат Дмитра – Левко, славетний український композитор, народився 20 лютого 1889 р. Саме в Іржавці, серед привітної природи, сталося перше знайомство дітлахів з народною піснею. Її постійно чули вдома. В домашньому хорі співали й діти. Їхні дзвінкі голоси гармонійно впліталися в хор дорослих. Першою наукою братів була музика, а першою вчителькою – мати Олександра Дмитрівна Каневська. Дочка предводителя прилуцького дворянства, вона була прекрасною піаністкою. Батько – Микола Гаврилович – добре грав на скрипці, виконував народні пісні та популярні твори, гарно співав. Часто в домі лунали «Патетична соната» Бетховена, «Серенада» Шуберта – у виконанні, звичайно, не віртуозному, але виразному і повному безпосереднього чуття. Родина Ревуцьких відзначалася любов’ю до науки, літератури і мистецтва. Батьки багато читали. В їхніх літературних уподобаннях почесне місце займали твори Герцена, Чернишевського, Льва Толстого.

Сини Ревуцьких – Дмитро та Левко – зростали без розкошів, але мали все необхідне для серйозного заняття науками, музикою. У садибі була прекрасна бібліотека, гарна колекція різних українських музичних інструментів, зокрема, кілька унікальних кобз, у залі стояло два роялі (щоб можна було грати оркестрові переклади).

21 04 05 revuckiy01

5 квітня виповнилося б 80 років від дня народження Олексія Михайловича Ландаря (1941–2019), заслуженого будівельника України, почесного громадянина м. Полтави, багатолітнього керівника ВАТ «Полтаватрансбуд», героя музейної експозиції «Полтавщина за роки незалежності (1991–2021 рр.)».

В його будинках – історія Полтави. Життєвим кредо О.М. Ландаря завжди були професійність, чесність, сумлінність. Наводимо кілька рядків із книги Олексія Михайловича «Поверхи щастя».

«Кожному інженерові дорогу треба починати з майстра – навчитися спілкуватися з людьми, помісити будівельну багнюку, приміряти свій характер до колективу…»

21 04 05 landar

В останню неділю квітня, починаючи з 1995 р., українці відзначають День геолога ‒ професійне свято працівників геології, геодезії та картографії. Свято людей з сильною волею, глибокою ерудицією, витривалістю, високим професіоналізмом.
Вже більше 30 років екологічносвідому молодь Полтавщини, майбутніх фахівців геологічної служби виховує Тетяна Мусіївна Кошельник. У 1984-2020 рр. Тетяна Мусіївна працювала викладачем-методистом, головою Циклової комісії природничо-математичних дисциплін Полтавського фахового коледжу нафти і газу Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка». Вона разом зі студентами завжди є активним учасником музейних заходів. За значний особистий внесок у розвиток геологорозвідувальних робіт Тетяна Кошельник нагороджена медалями Державного комітету України по геології і використанню надр: у 2001 р. ‒ «Медаллю В.І. Лучицького» (нині історичний раритет), у 2004 р. ‒ «Почесний розвідник надр» № 960.
16 березня 2021 р. Тетяна Мусіївна передала відомчі нагороди до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, вони займуть достойне місце в музейній колекції.

21 04 04 geolog01

Сьогодні вранці Полтавщину облетіла сумна звістка - відійшов у вічність Олександр Григорович Коросташов – Герой України, заслужений працівник сільського господарства, багатолітній голова сільськогосподарського виробничого кооперативу «Батьківщина» Котелевського району.

Він надзвичайно любив землю, її красу і щедрість, любив рідну Котелевщину. Найвищою несправедливістю є те, що життя Олександра Григоровича згасло тоді, коли земля пробуджується до нового засіву.

О.Г. Коросташов був давнім другом Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Музейні співробітники неодноразово мали можливість спілкуватися з Олександром Григоровичем, коли створювався музей СВК «Батьківщина» та коли музейна експедиція збирала матеріали для нової експозиції Полтавського краєзнавчого музею.

О.Г. Коросташов прагнув зберегти пам'ять про людей, які віддали своє життя роботі в сільському господарстві, та про минуле рідного краю. Кілька років тому він підтримав пам’ятко-охоронців у підготовці «Зводу пам’яток історії та культури України. Полтавська область: Котелевський район», навіть особисто возив їх по полях «Батьківщини» для обстеження курганів.

Співробітників музею завжди вражала надзвичайна людяність Олександра Григоровича та його любов до людей. Нині він дивиться на нас із музейних стендів.

Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського щиро співчуває рідним, близьким та друзям О.Г. Коросташова і розділяє разом з ними біль непоправної втрати.

21 04 03 korostashov01

Видатні літературні твори відомі нам ще зі школи. Подекуди до сивин пам’ятаємо зміст улюблених романів, поезій, замислюємось над вчинками персонажів. У величній книзі «літератури завжди знайдеться рядок про кожного і для кожного». Подякуємо за це письменникам.

Але що читають вони? Погодьтеся, цікаво дізнатися, яка література захоплює самих майстрів красного слова? Відповісти на це запитання допомогла слушна нагода. Задля популяризації творчості наших земляків-літераторів, до бібліотеки Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського надійшли видання з книгозбірні Полтавської організації національної спілки письменників.

Найбільшу частину отриманого фонду складає доробок останніх 30-35 років. Переважно, книги полтавських авторів. Головним чином – поезія. Визнані майстри і поети-початківці діляться з читачем своїми почуттями, подають власне бачення сенсу життя, відгукуються на суспільні проблеми. Настрої ліричних героїв Тараса Нікітіна, Віри Казидуб, Едуарда Кухаренка, Наталії Фурси, інших авторів, звичайно ж, різні. Зачасту – це реакція особистості на перетворення в країні (роки становлення української державності), пошук свого місця в новій реальності, а також звернення до традиційних тем: пошуки Бога, кохання, мистецтво. Цікавлять літераторів і краєзнавчі мотиви: епізоди минувшини, краса природи. Знаходимо їх у збірках Івана Паліївця, Тетяни Лісненко, Наталії Калатури.

21 04 03 pysmennyky01

1 квітня (19 березня за старим стилем) 1906 року 11 європейських держав підписали Міжнародну конвенцію з охорони птахів, корисних у сільському господарстві. Вважають, що саме ця подія послужила поштовхом для запровадження традиції щорічного відзначення свята птахів. З тих пір у багатьох країнах світу наприкінці березня – на початку квітня проводять масові акції, спрямовані на збереження і примноження пташиного царства. Найактуальнішою проблемою пернатих навесні є пошук надійного, затишного місця, де можна побудувати гніздо і виростити пташенят. Тож люди намагаються їм у цьому допомогти. Майструють шпаківні, синичники, дуплянки і розвішують у лісі. Якщо ви вирішили долучитися до цієї благородної справи, варто враховувати декілька важливих правил. Це стосується розміщення, закріплення будиночків. Різні види птахів потребують певних особливостей в облаштуванні житла. Вхід повинен бути не надто великий, щоб синичка або горихвістка помістилася, а розбійниця-сорока – ні. Також бажано розмістити пташину оселю входом на південь – де тепліше, на висоті не менше 3-4 метрів. Якщо ви будуєте оселю для птахів власними руками і хочете зробити її максимально зручною для крилатих гостей, то варто знайти відеоролик або статтю з порадами спеціалістів.

21 04 01 ptahy01

 

Щедра полтавська земля. Скількох чудових синів і дочок надихнула вона.

Олександр Іванович Ковінька… Ім’я цього відомого майстра сміху ясними променями сяє з культурної скарбниці українського народу.

Народився він 13 лютого 1900 р. у селі Плоскому Решетилівського району на Полтавщині в селянській сім’ї. Закінчивши двокласне училище, дванадцятирічний хлопчик пішов у найми. У 1917 р. склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. У період УНР і громадянської війни бився з денікінцями, потрапив до них у полон, згодом вступив до Червоної армії, до речі, разом із В. Сосюрою, пізніше опинився в Українському війську Симона Петлюри. 1922 р. повернувся додому, працював секретарем сільради, вчився заочно в Полтавському інституті народної освіти. З 1928 р. – газетяр, фейлетоніст газети «Більшовик Полтавщини» (зараз «Зоря Полтавщини»).

 

Яскравий талант О. Ковіньки формувався під впливом Остапа Вишні, тож навіть його публіцистичні статті були сповнені гумору і самоіронії.

 21 04 01 kovinka01