Події

Поміж багатьох експонатів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, в залі, що розповідає про історію Полтавщини XVIII ст., привертає увагу величезний дзвін. Це – Кизикермен, свідок сили і величі та військових здобутків козаків Полтавського полку наприкінці XVII ст. На цей час Україна вже понад 40 років перебувала у складі Московської держави, якою на той час правив молодий та енергійний, сумнозвісний в історії України цар Петро І, котрий уважав за необхідне розширення кордонів свого царства й вихід його до морів, у тому числі й до Чорного. Ключі до останнього, на думку молодого правителя, лежали в Азовській фортеці. Тому, щоб заволодіти ними, і було організовано два походи у 1695 та 1696 рр.

20 05 27 kyzykermen01

20 05 26 kaleydoskop00

Нашому сучаснику мабуть важко уявити на місці безмежних сільськогосподарських ланів барвистий степ. Якщо кожен полтавець із дитинства має можливість пізнати красу весняного лісу з первоцвітами, милуватися мальовничими краєвидами заплави річки, що протікає поруч, то познайомитись із степом і його дивним, духмяним багатокольоровим різнотрав’ям нині нелегко, оскільки колишні степи, що панували на Полтавщині до початку ХХ ст., майже всі були розорані. Природна степова рослинність збереглася нині маленькими клаптиками на схилах балок і річкових долин. У сучасній природно-заповідній мережі області степова рослинність охороняється на території 78 об’єктів, у тому числі в Пирятинському та Нижньосульському національних природних парках, Диканському, Гадяцькому і Нижньоворсклянському регіональних ландшафтних парках. Найбільш цінні ділянки степової рослинності збереглися в південних і південно-східних районах (Карлівському, Машівському, Чутівському, Кобеляцькому), де разом із лучними степами виявлені угруповання і справжніх південних чагарникових степів. Особливо цінні степові біотопи можна зустріти й у центральних районах (Диканському, Полтавському, Котелевському, Зіньківському, Шишацькому, Лубенському), і навіть у північних (Пирятинському, Лохвицькому, Гадяцькому).

Продовжуючи рубрику «Цікаве про експонат», сьогодні знайомимо вас із ще одним експонатом з фондової колекції музею. Двері з рамою (Др 15) є одним з небагатьох дерев’яних предметів, які збереглися з моменту відкриття будинку Полтавського губернського земства 1908 року. Вони мають висоту 185 см. і ширину 93 см. Тримають двері дві фігурні металеві завіси, які слугують їм і своєрідною прикрасою. Як відомо, автор будівлі, архітектор Василь Кричевський, широко застосовував у оформленні інтер’єру споруди народну символіку, зокрема, «дерева життя». Саме цей мотив – квітуча рослина, що проростає з вазона-глечика, прикрашає центральну частину дверей. А вище зображені дві великі розети – «сонце-квітки», які є прадавнім солярним символом. Виконаний орнамент традиційно поширеним на Полтавщині тригранно-виїмчастим різьбленням невідомим автором. 1943 року будівлю Полтавського краєзнавчого музею було спалено відступаючими нацистськими військами. Серед предметів, що пережили пожежу, є і ці двері. У наш час вони експонуються у розділі "Житло" етнографічної експозиції.

20 05 25 dveri01

Серед зразків холодної зброї в колекційній збірці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського є чимало унікальних. Серед них – кинджал «кваддара», Закавказзя, ХІХ – поч. ХХ ст..

Кинджал добре збережений, помітні лише незначні сліди корозії. Низка характерних ознак дозволяє віднести даний зразок холодної зброї саме до Закавказької територіальної групи. «Кваддара» або «кадара» – особливий різновид закавказької зброї. Своєю появою зобов’язана розвитку озброєння перської піхоти. При відсутності багнетів піхота повинна була мати відносно короткі шаблі для рукопашного бою. В кінці XVII ст. цю роль виконували короткі шаблі, у середині ХІХ ст. відбувся перехід на довгі кинджали. Подібна зброя могла наносити потужні удари своїм важким клинком.

20 05 25 kadara01

Щорічно 24 травня всі слов’янські країни вшановують пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. В Україні це свято було встановлено, відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 р. За різними історичними джерелами видатні візантійські просвітителі Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, упорядкували словʼянську абетку, заклавши основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн. людей. Слов’янська писемність була створена в IX ст. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» за ім’ям візантійця Костянтина, який, прийнявши чернецтво, отримав імʼя Кирило. Допомагав йому в цій важливій справі старший брат Мефодій. Кирило уклав слов’янську абетку, використовуючи грецьку, змінивши її так, щоб передати слов’янські звуки. Були створені два алфавіти – глаголиця і кирилиця.

20 05 24 reims01

Ми продовжуємо наше віртуальне знайомство з квітковим балом, що триває у парку Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Одні рослини вже відквітували, але їм на зміну прийшли інші. Цього тижня милують око різнобарв’ям квітів сортові іриси. Ці рослини отримали свою назву від імені богині веселки – Іриди. Всі кольори спектра виграють на пелюстках їх квіток. Вчені підрахували, що з 1424 відтінків барв живої природи, 300 – даровано ірисам! Нещодавно розкрив свої духмяні квіти садовий жасмин тонколистий. Порожнисті стебла чагарника здавна використовували для виготовлення чубуків курильних трубок, тому за рослиною закріпилася назва "чубушник". Білими квітами вкрилася немов серпанком таволга Вангутта, невипадково у народі цей кущ називають «нареченою»

20 05 24 dendropark00

Продовжуємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.
На початку ХІХ століття Полтава перетворювалася у губернське місто. ЇЇ реконструкція за класицистичними містобудівними канонами вимагала і нового формату в цивільній забудові. Потрібно було будувати багато мурованих громадських і житлових будинків, котрих на той час критично не вистачало у новоствореному губернському центрі. Значні інвестиції спрямували саме на цивільне будівництво. Православних храмів, зведених за часи Гетьманщини, за кількістю та місцями розташування цілком вистачало для задоволення релігійних потреб містян.

20 05 23 tregubov01

Продовжуємо віртуальну екскурсію по виставці " З вірою в серці..." Сьогодні знайомимо зі ще одним цікавим експонатом виставки - металевою єлейницею 17 століття. Цей раритет був переданий до Природничо - історичного музею Полтавського губернського земства в 1915 році у складі інших цінних речей із зібрання Полтавського єпархіального давньосховища. Єлей - церковнослав'янська назва оливкової, а пізніше - будь-якої рослинної олії. Використовувався ще в стародавні часи ізраїльтянами в Скинії, а потім - у Єрусалимському храмі. Часто олію змішували з вином або ароматичними речовинами. Використовували в їжу та як засіб догляду за шкірою.

20 05 23 eleynica

У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
Тебе своїм сучасником звемо.
                                         В. Симоненко

22 травня виповнюється 159 років із дня перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

18 травня 1861 року з нагоди перевезення тіла поета в Україну членами полтавської «Громади» був посаджений дуб пам’яті Тараса Шевченка. Відомий під назвами Тарасів дуб, Шевченків дуб. Дерево стало першим в Україні «живим» пам’ятником Кобзарю.

Підготувала Олена Шиян, науковий співробітник ПКМВМ.