Події

Григорія Даниловича Епік народився (4 (17) січня 1901, у с. Кам’янка (нині в межах м. Дніпро) Катеринославської губернії у сім’ї робітника, закінчив сільську школу. З 1916 р. працював у залізничних майстернях конторником на складі. За участь у антигетьманському повстанні був звільнений з роботи. 1919 р. став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського полку, брав участь у революційних подіях.

На початку 1920 р. вступив до більшовицької партії і став працювати в ревкомі Кам’янки. Згодом переїхав до Полтави, працював на посадах інструктора політпросвіти, секретаря та голови повітового виконкому. З 1922 р. – в культвідділі окружкому КП(б)У, а потім у губкомі комсомолу. У 1924 – 1926 рр. головний редактор видавництва «Червоний шлях» та Державного видавництва України у Харкові. Навчався в Інституті марксизму-ленінізму. З серпня 1933 р. – на творчій роботі.

21 01 17 epik01

17 січня 2021 р. минає 100 років з часу заснування Українського Вільного Університету. Заснований у 1921 р. у Відні, столиці Австрії, Університет того ж року переїхав до Праги, де блискуче розвивався протягом двадцяти чотирьох років.

У 1945 р. внаслідок військових подій, значну частину Університету було евакуйовано з Праги до Баварії, де він відновив свою діяльність. Сьогодні це найстаріший приватний навчальний заклад Німеччини і єдиний поза межами України, який викладає українською, німецькою та англійською мовами.

21 01 17 uvu

Невелику, але, безумовно, найціннішу частину фонду Олеся Юренка становить його юнацьке листування із молодими поетами, які в трагічний для України час жорсткого тоталітаризму починали своє творче сходження «діткорами» газети «На зміну», журналу «Піонерія», інших молодіжних видань. У 1935-36 роках, зокрема, склався своєрідний «трикутник»: Олесь Юренко (Козельщина) – Леонід Лупан (м. Київ) – Олесь Гончар (м. Харків). Юнаки регулярно обмінювалися враженнями від прочитаних книжок, ділилися життєвими радощами і негараздами, пересилали один одному для рецензування свої твори. Стосунки їх були щирими і змістовними, мали неоціненне значення для кожного із кореспондентів. Олесь Гончар навчався тоді в Харківському технікумі журналістики ім. Миколи Островського, він був наймолодшим серед «побратимів». «Як швидко йде час! Просто трагічно. Я оглянувсь назад і лякаюсь. Пам’ятаєш, прийшов у редакцію я: мені почався тоді 16-ий рік. А тепер ось уже 19-й, бритву купив вуси голити. Уявляєш, бритву! Вона мені не вуси, а серце ріже!», – з розпачем писав він Юренкові у листі від 24.05.36 р. Юренко – найстарший, вже мав сім’ю і роботу в редакції газети «Розгорнутим фронтом», потім учителював у школі с. Приліпка. Леонід Лупан – студент філфаку Київського університету, поетичний талант якого визнавали П. Тичина, І. Нехода, М. Бажан. Олесь Гончар звертався у листах до Леоніда «найдорожчий мій друже», високо ставив його думку, щоразу щиро дякуючи за «надзвичайно цінні вказівки», «дуже цінне зауваження» з приводу тієї чи іншої критичної оцінки своїх творів. У свою чергу, сам захоплювався поезією Лупана: «Твій вірш «Буду трактористом» читав і я, і читали всі хлопці. Думка єдина: прекрасний. Читаєш запоєм. Дихнути навіть ніколи».

21 01 16 lupan01

В експозиції виставки «Світло його зорі» до 100-літнього ювілею Олеся Гончара представлені фото юних літературних побратимів письменника. Серед них виділявся своїм талантом Леонід Лупан (1915-1944). Йому присвячені щоденникові записи Олеся Терентійовича від 15 січня 1990 р. та 29 листопада 1991 р., які наводимо нижче:

«У літа молодії був у мене друг Льоня Лупан, молодий поет, син учителів із Поділля, десь із Дунаєвецького району. Познайомилися ми з ним заочно, кілька років листувались; і коли мене, вже студента університету, разом з Олексою Веретенченком послали до Києва на першу нараду молодих письменників, ми з Льонею нарешті побачились - він був тоді студентом КДУ. Водив мене по Києву, показував Лавру, Успенський собор, що запам’ятався мені якимось фантастичним видивом, чимось небесним, неземним... Золота казка, світ неймовірної краси!

21 01 16 2lupan01

16 січня 1918 року морозне повітря Києва наповнила тривожна тріскотня рушничних пострілів, дріб кулеметних черг та поодиноке ухкання гармат. У той час, коли зі сходу до Києва просувалися війська більшовицької Росії на чолі з М. Муравйовим, у місті спалахнув заколот проти Української Центральної Ради (УЦР), підтриманий частиною військ Київського гарнізону, страйкуючим робітництвом та профспілками столиці.

Ядром заколоту виступило озброєне робітництво заводу «Арсенал», яке перебувало під впливом Київського комітету більшовицької партії та вороже поставилося до проголошення Української Народної Республіки (УНР). Захопивши стратегічні пункти міста (Арсенал, Печерськ, Поділ, Вантажну станцію, Старе місто), заколотники намагалися оточити урядовий квартал.

21 01 16 petlura01

Вже не один рік триває співробітництво Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з дитячою телестудією «Разом» інформаційного центру Полтавського міського будинку культури. І це закономірно. Адже педагоги, які навчають дітей майстерності тележурналіста, турбуються про всебічний розвиток своїх вихованців. Підопічні Наталії Святцевої, Людмили Данилейко, Людмили Коротько – часто відвідують музей. Вони цікавляться народними традиціями Полтавщини, її історією природою. А потім діляться враженнями з ровесниками, розповідають про побачене у тележурналі «Завжди разом».

Звісно ж, не могли майбутні телевізійники оминути нову експозицію з історії козацтва, створену науковцями, реставраторами, художниками музею. Як її побачили юні краєзнавці? Що захопило, що здивувало? Про це – сюжет чергової телепрограми «Завжди разом».

Сумна звістка надійшла до музею. 13 січня 2021 р. відійшов у вічність відомий полтавський геолог, кандидат геолого-мінералогічних наук, щирий друг Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського – Валерій Олександрович Кривошея.

Народився 28 серпня 1939 р. в с. Куликівка Полтавського району Полтавської області в родині вчителя. Вищу освіту здобув у Харківському державному університеті імені О.М. Горького (1956-1961). Трудову діяльність розпочав у Полтаві на посаді керівника тематичної партії з вивчення колекторських властивостей порід, гідрогеології та геохімії нафти і газу Тематичної експедиції тресту (об’єднання) «Полтаванафтогазрозвідка». Спектр його наукових інтересів охоплював питання геохімії, гідрогеології, термодинаміки, геології нафтових і газових родовищ Східного нафтогазоносного регіону України.

21 01 14 kryvosheya01

14 січня 2021 р. виповнюється 50 років з дня смерті Миколи Гавриленка (1889 – 1971). Микола Іванович Гавриленко – видатний український орнітолог, теріолог, герпетолог, урбозоолог, організатор заповідної справи, знавець геології, археології, історії, етнографії краю, музеєзнавець, краєзнавець, кандидат біологічних наук.

Народився М.І. Гавриленко в Полтаві у родині столяра-червонодеревця. Середню освіту здобув у Полтавському Олександрівському реальному училищі (нині Полтавський політехнічний фаховий коледж Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»). У 1912 р. став студентом фізико-математичного факультету Імператорського Харківського університету (нині Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна). Після закінчення університету почав працювати у природничо-історичному музеї Полтавського губернського земства, спочатку на посаді помічника завідувача, згодом завідувача відділу природи. Взагалі з музеєм було тісно пов’язано усе життя вченого, цій установі він віддав понад 25 років. За словами письменника П.П. Ротача, з яким приятелював М.І. Гавриленко, «Полтавський музей був для Миколи Івановича часткою душі, без якої вона не мала б духовної завершеності». Колеги по музею дали йому прізвисько «Деркач» за те, що добре імітував спів цього птаха. Взагалі він настільки досконало вивчив життя птахів, що міг наслідувати їх поведінку.

21 01 14 gavrilenka01

Напередодні Нового року, за старим стилем, українці відзначали день Преподобної Меланії Римлянки або Щедрий вечір, залишок стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року. В давнину це було велике релігійне та громадське свято.

21 01 13 melanka01

13 січня 2021 р. минає відзначаємо 175-та річниця від дня народження видатного полтавського етнографа Василя Петровича Милорадовича. Він належав до давнього сербського роду, представники якого з’явилися в українських землях на початку XVIII cт. Тоді Михайло Ілліч Милорадович здобув уряд гадяцького полковника. Уподальшому його нащадкам належали земельні володіння у Зіньківському, Лохвицькому, Лубенському, Пирятинському та Прилуцькому повітах Полтавської губернії. Отож родина ювіляра була шляхетною та заможною.

21 01 13 mylaradovich02