Події

Починаємо публікацію матеріалів, присвячених 130-ти річчю музею під хештегом #ПКМВК_130_РОКІВ

У липні минулого 2020 р. виповнилося 120 років від дня народження нашого земляка Володимира Автономовича Грінченка (1900–1948) – відомого археолога-дослідника, музейного працівника, до певної міри краєзнавця 2-ї чв. XX ст., який розпочав свою наукову і трудову діяльність у Центральному пролетарському музеї Полтавщини (сучасному Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського).

Володимир Грінченко належить до плеяди науковців, імена яких повернулися до нас із забуття вже на сучасному етапі історії. В. А. Грінченко та його колега О. К. Тахтай належали до одного покоління українських археологів, мали схожі долі, але у кожного вони були по-своєму трагічні. Обидва прийшли до Полтавського музею на поч. 1920-х рр. молодими початківцями-археологами, які час від часу, а далі постійно обіймали посади лаборантів археологічного відділу музею, виконуючі збиральницькі завдання у відрядженнях, обидва потрапили до колеса сталінських репресій.

21 02 14 grinchenko01

Незабаром Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського відзначатиме ювілей – 130-річчя з часу заснування. До пам’ятної дати разом із другом музею, полтавським фотомайстром Володимиром Коротковим ми підготували фотогалерею «Музей − яким його бачиш ти». Щомісяця відвідувачі сайту можуть знайомитися з роботами Володимира Сергійовича, присвяченими музею. А це і репортажні знімки, і поетичні замальовки, і фіксація окремих деталей архітектурного обличчя нашого закладу у різні пори року.

На думку Володимира Короткова, своєю зображувальною мовою фотографії не лише привертають увагу до пам’яток історії та культури, запрошують помилуватися ними, але й змушують замислитися над тим, яку безцінну спадщину передали нам предки, спонукають до збереження і вивчення надбань минулого.

21 02 14 photo01

Нещодавно до колекції музею надійшла нова випадкова археологічна знахідка – фібула пізньосарматського часу, знайдена на селищі черняхівської культури в ур. Чорненьке поблизу с. Турбаї на Глобинщині. Її передав до музею офіцер, учасник ООС на Сході України Роман Бодаква.

Фібула належить до числа доволі поширених прикрас-застібок пізньосарматської епохи. Такі фібули з’явилися після бурхливих подій сер. ІІІ ст. н. е. – так званих Скіфських війн – і походять з античних міст Північного Причорномор’я. Відомі вони у степових сарматських похованнях, могильниках Криму, Подунав’я та Північного Кавказу.

21 02 13 fibula

12 лютого 2021 р. у залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відбувся патріотично-виховний захід «Українська революція 1917-1921: столітні уроки». Його відвідувачами стали учні 10 класу Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 26.

Старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Наталія Кузьменко розповіла школярам про події періоди Української революції 1917-1921 рр. та їх регіональні особливості, зокрема про загальноукраїнський характер пробудження національної самосвідомості і прагнення до державотворення.

Під час заходу були використані матеріали виставки «Українська революція 1917-1921: регіональний вимір» Українського інституту національної пам’яті.

Старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії ПКМ ВК Наталія Кузьменко

21 02 12 ukr revol01

Цього року згідно постанови Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 р.» святкуємо ювілей письменника і мандрівника ХVІІІ ст. Василя Григоровича-Барського. Маловідомий ченець, життя якого, було сповнене дивовижних подорожей, залишив нам цікавий літературний спадок. Зараз його рукопис зберігається в Національній бібліотеці імені В.І. Вернадського (світлина автографа долається).

Василь Григорович-Барський народився 1701 р., був сином купця. До речі, у цій родині виросли талановиті діти. Іван, молодший брат Василя Григоровича-Барського (1713–1791 рр.), прославився як архітектор світських та церковних споруд. Зокрема, він працював над проектами водогону київського Подолу (1748–1749 рр.), Покровської церкви (1766 р.), Петропавлівської надбрамної церкви у Межигірському монастирі (1772–1774 рр.). Сам же Василь Григорович-Барський навчався у Київській академії, де оволодів латиною (загальноприйнятою мовою спілкування усіх освічених людей того часу). У 1723 р. непереборне бажання продовжувати навчання спонукало молодого чоловіка вирушити до Львова усупереч батьківській волі.

21 02 12 barskiy01

11лютого 2021 року у приміщенні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського в рамках реалізації проекту "Партнерство для розвитку міст"(ПРОМІС), який впроваджує Федерація Канадських муніципалітетів за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади відбулася Міжнародна конференція "#МІСТА ТА ЗМІНИ: досягнення, перспективи".
У режимі офлайн відбулося відзначення здобутків та успіхів партнерів Проєкту ПРОМІС.
До речі,фонди музею також поповнилися досить цікавими експонатами - посвідченнями міських голів м. Миргород та м. Горішні Плавні минулої каденції.

21 02 11 misto01

Буклет персональної виставки «Ляльковий вернісаж» Вікторії Балясної інформує про авторські та колекційні твори лялькарки, які були представлені у залі № 11 (3-й поверх) відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з 28 серпня по 29 жовтня 2020 року. Творчий доробок самобутньої майстрині з містечка Чутове є окремим явищем художньої культури України. Авторські ляльки відображають внутрішній світ майстрині, їм притаманний тонкий гумор, філігранна техніка. Твори Вікторії Євгеніївни Балясної зацікавлюють, користуються попитом і зберігаються у приватних колекціях України та за кордоном.

Марія Пісцова − завідувач відділу етнографії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

vernisay balasnabutton

17 січня 2021 р. виповнилося 100 років з дня народження Бориса Андрійовича Шрамка (17.01.1921 – 08.07.2012), видатного українського археолога, доктора історичних наук, професора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Чимало видань, електронних масмедіа, сайтів, сторінок у соціальних мережах відгукнулися на цей ювілей і продовжують відзначати його публікаціями. Знакова постать одного з найбільш відомих учених-археологів, почесного громадянина міста Харків не залишила байдужими до цього учнів, вихованців, колишніх студентів, колег-археологів, шанувальників історії та археології в нашій країні і закордоном. Повідомляв про це і сайт нашого музею, вмістивши не тільки біографічний нарис одного з очільників лівобережної української археології, а й невелику добірку фотознімків із музейного зібрання.

21 02 10 shramko01

Дуб – цар серед дерев, як лев серед звірів. Це дерево у багатьох народів із давнини вважалось наділеним сакральним, містичним сенсом. Дуби, особливо старі, вікові, оточувалися переказами і легендами, біля них влаштовували капища, збиралися віча. Кельтські жерці-друїди в дубових гаях проводили обряди на честь весняного рівнодення, а наші пращури ототожнювали дуб із Світовим Деревом, яке, як вважали, існувало ще «до початку віків». У козаків дуб став символом міцного здоров’я, чоловічої сили, мудрості, довголіття. Дубове листя і плоди-жолуді зображували, як обереги, на українських вишиванках, рушниках та писанках. І сьогодні люди, які досліджують біоенергетику, вважають дуби акумуляторами чистої природної енергії, а місцини, де вони ростуть – особливими «місцями сили».

Територія, на якій колись виникла Полтава, була здебільшого зарослою дібровами, залишки яких подекуди і досі можемо спостерігати навколо міста і навіть на його вулицях.

21 02 09 duby01

У колекційній збірці зброї Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського зберігаються предмети, що презентують різні регіони світу. Цікавими зразками представлений Кавказ – історичний регіон, що пов’язував Європу та Близький Схід, через нього також проходила частина Великого шовкового шляху.

Протягом століть Кавказ потерпав від нашестя зовнішніх ворогів і війн місцевих правителів. З ІХ ст. до н. е. народи Кавказу постійно перебували в епіцентрі військових дій. На зміну ассирійцям і персам прийшли війська Олександра Македонського, які, в свою чергу, поступилися місцем римським легіонам. У Середні віки через Кавказ проходили армії Візантії, Ірану, Арабського халіфату, а також сельджуків і монголів. Далі суперництво Туреччини та Ірану змінилося кровопролитною Кавказькою війною (1817 – 1864) та входженням до складу Російської імперії.

21 02 08 thur