Події

Вже не один рік триває співробітництво Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з дитячою телестудією «Разом» інформаційного центру Полтавського міського будинку культури. І це закономірно. Адже педагоги, які навчають дітей майстерності тележурналіста, турбуються про всебічний розвиток своїх вихованців. Підопічні Наталії Святцевої, Людмили Данилейко, Людмили Коротько – часто відвідують музей. Вони цікавляться народними традиціями Полтавщини, її історією природою. А потім діляться враженнями з ровесниками, розповідають про побачене у тележурналі «Завжди разом».

Звісно ж, не могли майбутні телевізійники оминути нову експозицію з історії козацтва, створену науковцями, реставраторами, художниками музею. Як її побачили юні краєзнавці? Що захопило, що здивувало? Про це – сюжет чергової телепрограми «Завжди разом».

14 січня 2021 р. виповнюється 50 років з дня смерті Миколи Гавриленка (1889 – 1971). Микола Іванович Гавриленко – видатний український орнітолог, теріолог, герпетолог, урбозоолог, організатор заповідної справи, знавець геології, археології, історії, етнографії краю, музеєзнавець, краєзнавець, кандидат біологічних наук.

Народився М.І. Гавриленко в Полтаві у родині столяра-червонодеревця. Середню освіту здобув у Полтавському Олександрівському реальному училищі (нині Полтавський політехнічний фаховий коледж Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»). У 1912 р. став студентом фізико-математичного факультету Імператорського Харківського університету (нині Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна). Після закінчення університету почав працювати у природничо-історичному музеї Полтавського губернського земства, спочатку на посаді помічника завідувача, згодом завідувача відділу природи. Взагалі з музеєм було тісно пов’язано усе життя вченого, цій установі він віддав понад 25 років. За словами письменника П.П. Ротача, з яким приятелював М.І. Гавриленко, «Полтавський музей був для Миколи Івановича часткою душі, без якої вона не мала б духовної завершеності». Колеги по музею дали йому прізвисько «Деркач» за те, що добре імітував спів цього птаха. Взагалі він настільки досконало вивчив життя птахів, що міг наслідувати їх поведінку.

21 01 14 gavrilenka01

Напередодні Нового року, за старим стилем, українці відзначали день Преподобної Меланії Римлянки або Щедрий вечір, залишок стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року. В давнину це було велике релігійне та громадське свято.

21 01 13 melanka01

13 січня 2021 р. минає відзначаємо 175-та річниця від дня народження видатного полтавського етнографа Василя Петровича Милорадовича. Він належав до давнього сербського роду, представники якого з’явилися в українських землях на початку XVIII cт. Тоді Михайло Ілліч Милорадович здобув уряд гадяцького полковника. Уподальшому його нащадкам належали земельні володіння у Зіньківському, Лохвицькому, Лубенському, Пирятинському та Прилуцькому повітах Полтавської губернії. Отож родина ювіляра була шляхетною та заможною.

21 01 13 mylaradovich02

13 січня 2021 р. виповнюється 85 років від дня народження видатного українського письменника, уродженця Полтавського краю Василя Івановича Захарченка (1936-2018).

Василь Захарченко – талановитий прозаїк і публіцист, у творчому доробку якого десять романів, дев’ять повістей, понад сто оповідань, численні публіцистичні та літературно-критичні нариси. Його літературний шлях розпочався в 1963 р., коли в журналі «Донбас» був опублікований перший художній твір В.І. Захарченка - етюд «Гіркий тютюн». Відтоді побачили світ більше двадцяти книг письменника: «Співучий корінь» (1964), «Трамвай о шостій вечора» (1966), «Стежка» (1968), «Дзвінок на світанні» (1981), «У п’ятницю після обід» (1982), «Лозові кошики» (1986), «Велика Ведмедиця» (1988), «Клекіт старого лелеки» (1989), «Брат милосердний» (1990), «Мобілізовані» (1995), «Очима до голубих віконниць» (1998), «Дім під ясенами» (1999), «Великі лови» (2002), «Довгі присмерки» (2002), «Нічні поїзди» (2003), «Пий воду з криниці твоєї» (2004), «Прибутні люди» (2004, 2007), «Крізь срібний іній» (2005), «На камені рідного слова» (2006), «На відстані зойку» (2007), «У магнієвому спаласі» (2009) та ін.

21 01 13 zaharchenko01

Незабаром Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського відзначатиме ювілей – 130-річчя з часу заснування. До пам’ятної дати разом із другом музею, полтавським фотомайстром Володимиром Коротковим ми підготували фотогалерею «Музей − яким його бачиш ти». Щомісяця відвідувачі сайту можуть знайомитися з роботами Володимира Сергійовича, присвяченими музею. А це і репортажні знімки, і поетичні замальовки, і фіксація окремих деталей архітектурного обличчя нашого закладу у різні пори року.

На думку Володимира Короткова, своєю зображувальною мовою фотографії не лише привертають увагу до пам’яток історії та культури, запрошують помилуватися ними, але й змушують замислитися над тим, яку безцінну спадщину передали нам предки, спонукають до збереження і вивчення надбань минулого.

21 01 12 muzey01

Ще в дитинстві, чула від бабусі: «Цілий день по господарству вертілася, як на ґорді!». Незвичне дзвінке слово привернуло увагу. Але пояснення бабусі було ще загадковішим, аніж сам термін – «то страшна річ!». Звісно, що мою цікавість це не задовільнило, і через деякий час мені все ж вдалося дізнатися, що ґорда – то своєрідна карусель на льоду. Такий собі народний екстрим.

Маловідома зараз, але широко розповсюджена у Наддніпрянщині початку-середини ХХ століття зимова розвага, має кілька народних назв – «крутілка», «фургало». Ґорда серед них є найменш уживана, зустрічала її лише подекуди на Зіньківщині.

21 01 11 krutilka01

На початку грудня 2020 р. у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулася презентація повного видання «Літопису» Самійла Величка, підготовленого до 300-річчя з часу написання основної частини пам’ятки. Історики одразу ж оцінили подію як визначальний етап у дослідженні «Літопису». Адже попередні видання подавали унікальну працю козацького літописця у скороченому вигляді.

Які думки з цього приводу звучали на презентації? Й чи допоможе нове видання більш ґрунтовному вивченню біографії літописця й історії козацької доби, сучасником якої він був? На цих темах зосереджується київський журналіст Олександр Данилець в матеріалі «Літописець Самійло Величко був людиною Мазепи», вміщеному у газеті Урядовий кур’єр №242 за 12 грудня 2020 р. Пропонуємо ознайомитися з цією публікацією.

21 01 10 pro nas

Навесні 2012 р. полтавський краєзнавець і житель с. Глинського М. О. Радченко натрапив на предмет, що видав сріблястий блиск. Знахідка трапилася на селищі скіфського часу в урочищі Кутул в межах Великого Більського городища, в околицях с. Глинське Зінківського району на Полтавщині.

Дана знахідка – це накладна декоративна бляшка до ременя, вірогідно – деталь вузди, має форму круглої восьмипелюсткової розетки. Акуратно вирізана з тонкого бронзового листа. "Пелюстки" дещо нерівномірні за шириною, проте однакові за висотою, їх краї підточені абразивом. У центральній частині міститься напівкулястий карбований виступ, нанесений зі звороту ударом округлого завершення пуансона. Чотири "пелюстки" розетки, розташовані навхрест, прикрашає густе карбоване зиґзаґоподібне обрамлення, що відділяє ще чотири, також подібно розміщені, майже без прикрас, котрі декоровані трьома прокресленими "промінцями – жилками" розведеними у зовнішній бік від центрального виступу під однаковим гострим кутом. Зі зворотного у круглій центральній заглибині збереглася частина напаяної вузької петельки (швидше, її основи), призначеної для кріплення до ременя. Саме через пошкодження цієї петельки бляшка й була загублена. На поверхні прикраси зберігся шар суцільного посріблення, витертий до металу основи лише в центрі рельєфного виступу.

21 01 09 blashka0

Мироненко Василь Федорович (1911- 1964) — український графік, професор, народний художник України.
Народився9 січня 1911 р. у с. Оріхівці, тепер Лубенського району Полтавської області. По закінченні школи вступив до Харківського художнього інституту (1931). Навчався у художника-графіка Василя Касіяна.
Брав участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках з 1932 р. Його персональні виставки відбулися у Харкові (1940,  1944, 1954,1975), Москві (1946), Сумах (1953), Києві (1958).

21 01 09 myronenko01