Події

 «… Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу…»

Вперше такі слова прозвучали 22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі. Саме цього дня було підписано Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західно - Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу, який увійшов в історію, як «Акт злуки».

Потім було ще багато важливих історичних подій, пов’язаних з нашою державністю, заради яких жили і за які вмирали кращі сини України…

Головне, щоб одна з найяскравіших подій у відродженні незалежної, соборної і демократичної України – Живий ланцюг 21 січня 1990 року між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східноукраїнських і західноукраїнських земель та існування єдиної, соборної України – НІКОЛИ НЕ ПЕРЕРИВАВСЯ.

З Днем народження, Державо ! Зі святом, шановні наші земляки !

21 01 22 sobornist01

22 січня Україні відзначаться День Соборності, встановлений Указом Президента України від 21 січня 1999 р. У цей день в 1919 р. був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в одну суверенну соборну державу.

За рік до цього, 22 січня 1918 р., IV Універсалом Української Центральної Ради вперше було проголошено українську незалежність. У ході подій Української революції 1917-1921 рр. незалежність і соборність вберегти не вдалося, але прагнення народу жити у національній єдності змусило більшовиків утворити не унітарну, а союзну радянську державу.

21 01 22 sobornist01

Чи бувають випадковості у житті – питання досить філософське… Доля часто зводить здавалось би з випадковими людьми. Тільки не цього разу. Від першого знайомства зі спортсменом і тренером Станіславом Георгійовичем Московченком завжди була впевненість, що ми все зможемо, все дістанемо, і, звісно, якнайкраще покажемо під час роботи виставки «На крутих віражах долі. З історії автомотоспорту Полтавщини», що мала відбутися наприкінці 2019 року в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Відрадно, що й від організаторів – заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Валерія Карандіна, директора СТК «Лтава» Віктора Черниша, голови Полтавської обласної федерації автоспорту Андрія Приходька і ще понад півсотні активних учасників: громадських діячів, ініціативних ветеранів, тренерів, спортсменів безперервно надходила допомога і необхідні матеріали. Навіть коли виникла ідея проводити не просто екскурсії, а екскурсії-зустрічі з фахівцями чи то з шосейно-кільцевих мотоперегонів, чи то з тайм аттаку, чи з картингу, і тут не було відмови. Одним з перших долучився до ініціативи знову Станіслав Московченко. Завжди спокійно, з почуттям знання своєї справи – улюбленого спідвею – переповідав і дорослим, і малим про особливості цього виду спорту. Так сталося, що про одну із таких зимових зустрічей 2020 року розповіли вихованці відомої в Полтаві дитячої телевізійної студії «Разом» інформаційного центру Полтавського міського будинку культури у передачі «Завжди разом» (інші матеріали студії можна переглянути, зайшовши за посиланням https://www.youtube.com/channel/UCGxNIEGljCbI6OKWfm0nWNg ). До речі, на просторах України – це унікальний медійний дитячий проект, який діє з метою популяризації знань серед аудиторії найменших громадян.

Сюжет з цієї передачі ми й пропонуємо переглянути нашим відвідувачам та читачам сьогодні. І тільки невимовний смуток огортає ці чудові спогади про роботу виставки на зламі 2019 та 2020 років. 28 жовтня 2020 року Станіслава Георгієвича Московченка не стало… Музейний колектив висловлює щирі співчуття рідним і знайомим нашого доброго помічника і друга, талановитого спортсмена.

Олеся Васецька, старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського.

Серед багатьох дослідників Полтавського краю чільне місце належить Івану Францовичу Павловському, людині, яка все своє життя присвятила вивченню і дослідженню найрізноманітніших сторін життя Полтавської губернії. Павловський народився 9 січня 1851 р. у с. Бобрик Київської губернії в родині вихідця з польського міста Познань. Коли хлопчику виповнилося три роки, сім’я оселилася в Хомутці Миргородського повіту, а пізніше переїхала до Полтави, де батько працював у залізничних майстернях.

Так склалося, що доля вченого була пов’язана з трьома навчальними закладами. У 1870 р. він закінчив Полтавську класичну гімназію (нині у цьому приміщенні – Полтавська спеціалізована середня школа №3). Вищу освіту історика зі ступенем кандидата здобув у Київському університеті Святого Володимира, який закінчив у 1874 р. Нарешті, починаючи з 16 серпня 1874 р. до 22 листопада 1909 р. – близько сорока років − Іван Францович викладав історію в Петровському Полтавському кадетському корпусі. В цьому закладі він сформувався як учений та викладач. Збереглися підготовлені ним програми викладання російської історії, конспекти лекцій, а також різноманітні матеріали з історії корпусу, над якою вчений працював багато років.

21 01 21 pavlovskiy01

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського триває виставка «Іграшкарство Полтавщини: історія, мистецькі традиції та сучасність». Незважаючи на карантинні обмеження, час для неї обраний дуже вдалий: цикл новорічних і Різдвяних свят. А він не лише тривалий, а довгоочікуваний. Мріється, бажається на святки з особливим настроєм. Хочеться, аби новий рік був прихильним до нас, з ласки Божої давав людям надію і на гарні врожаї, і на злагоду в родинах, і на веселі посмішки. Саме ці враження увібрала в себе традиційна полтавська іграшка, бо робили її добрі, вправні руки кращих майстрів.

Познайомилися з їхнім доробком і юні друзі Полтавського краєзнавчого музею – вихованці дитячої телестудії «Разом» інформаційного центру Полтавського міського будинку культури. Чи закортіло побавитися дідівськими іграшками, чи захотілося й собі взятися за старовинні ремесла? Про це − у сюжеті чергового випуску передачі «Завжди разом».

Переддень Водохреща 18 січня в народі називали «Голодний Свят-вечір», «Голодна кутя». Як і в переддень Різдва, дотримувались суворого посту. Навіть малі діти нічого не їли до вечора, попереджаючи один одного. Господиня знову готувала кутю та узвар, пісну вечерю, на яку молоді чоловіки приносили воду з річки. На Лубенщині ця вечеря складалась з семи страв: рибного борщу, супу або галушок, смаженої риби, капусти, гороху, куті та узвару. Часто готували пісний капусняк та пироги з картоплею. В інших місцевостях на Полтавщині кількість страв не була усталена, головна вимога – нічого скоромного. Господар ставив кутю в горщику, обернутому рушником, на покуті в сіно і примовляв: «Скільки в цьому горщику кутенят, щоб стільки я мав у своїм хазяйстві телят, лошат, ягнят, поросят, гусят і утят». Коли хтось із членів сім’ї приносив освячену на службі в церкві воду, господар (чи батько) давав кожному з родини ковтнути свяченої води, пив її сам, а потім брав з собою воду, кропильце і два пиріжки, або великий пиріг з капустою, горохом чи квасолею і обходив хату, подвір’я, господарські будівлі, окроплюючи ворота, двері, кутки вікон, стіни пишучи на них крейдою хрестики. На Лубенщині господар при цьому примовляв: «Христа вписну, пирога кусну» і відкушував шматок пирога.

21 01 19 vodohreshe

У минулому в багатьох країнах світу існувала традиція різдвяного полювання. Але якщо в епоху середньовіччя люди вимушені були полювати, щоб прогодувати і одягти свої сім’ї, щоб захистити від хижаків своїх домашніх тварин; то у XVIII – XIX cтоліттях винищення диких звірів і птахів продовжувалося по інерції, заради спортивного інтересу. Існували навіть різдвяні змагання з кількості вбитих птахів.

Нарешті, наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, ставлення людей до природи почало змінюватися. У 1900 році американський орнітолог Френк Чепмен запровадив нову традицію – полювати з біноклем замість рушниці і хватилися кількістю побачених і визначених, а не вбитих птахів.

На сьогодні Великий зимовий, або різдвяний, облік птахів – міжнародна акція, до якої долучаються багато любителів природи з усього світу.

Тож ми вирішили поділитися з шанувальниками нашого музею інформацією про те, як зробити свій маленький вклад у велику спільну справу з обліку птахів.

21 01 18 ptahy01

Глек був випадково знайдений в 1924 р. у р. Псел поблизу с. Омельник і через два роки надійшов до збірки музею. Під час Другої Світової війни він постраждав при пожежі і відреставрували його лише у 1993 р.

Виріб можна віднести до типу одноручних глеків зі сферичним тулубом, з низьким зрізано-конічним горлом, що розширюється догори, та пласким виділеним денцем. Глек має вертикальну, підпрямокутну у перерізі, кільцеподібну ручку-вушко. Вона кріпиться до плеча (верхнім кінцем – під горлом, а нижнім – до місця максимального розширення тулуба), що дозволяє розглядати її як низькопосаджену. Від кінців ручки по стінках тулуба відходять валики.

21 01 18 glek

Визначний радянський та український археолог, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений професор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, почесний громадянин міста Харкова, професор Борис Андрійович Шрамко належить до плеяди легендарних вітчизняних археологів та когорти наставників чималого кола українських археологів. І, крім усього цього, він був не тільки педагогом для частини науковців Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, а й добрим другом музею упродовж трьох десятиліть життя. Тож не дивно, що сьогодні без імені Бориса Андрійовича не проходить жодна екскурція в обласному музейному осередку Полтавщини.

З ім’ям ученого пов’язане вивчення доби раннього залізного віку в Україні та зокрема на Полтавщині, багаторічні дослідження широко відомого Більського городища, інших археологічних пам’яток краю. Мабуть жоден із колег-археологів і сучасників не присвятив Полтавській землі стільки років плідних наукових досліджень, не підготував такої кількості наукових та публіцистичних праць, жоден не сходив — не зміряв пішки чи за кермом доволі скромного «Запорожця» стільки стежок, курних шляхів і торованих доріг Поворскля, Посулля і Припсілля.

21 01 17 shramko01

Григорія Даниловича Епік народився (4 (17) січня 1901, у с. Кам’янка (нині в межах м. Дніпро) Катеринославської губернії у сім’ї робітника, закінчив сільську школу. З 1916 р. працював у залізничних майстернях конторником на складі. За участь у антигетьманському повстанні був звільнений з роботи. 1919 р. став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського полку, брав участь у революційних подіях.

На початку 1920 р. вступив до більшовицької партії і став працювати в ревкомі Кам’янки. Згодом переїхав до Полтави, працював на посадах інструктора політпросвіти, секретаря та голови повітового виконкому. З 1922 р. – в культвідділі окружкому КП(б)У, а потім у губкомі комсомолу. У 1924 – 1926 рр. головний редактор видавництва «Червоний шлях» та Державного видавництва України у Харкові. Навчався в Інституті марксизму-ленінізму. З серпня 1933 р. – на творчій роботі.

21 01 17 epik01