ГОЛУБ ВОЛОДИМИР СЕМЕНОВИЧ. Завжди, в часи далекої юності і в період зрілості та життєвої мудрості він був помітним: стрункий, елегантний, виважений і спокійний. Поради давав життєві і дієві, конфлікти вирішував спокійно і мудро. У дружбі був вірним, у ділових стосунках надійним.
Заслужений працівник культури України, член Спілки театральних діячів. Нагороджений Орденом за заслуги ( II і III ступенів) та Орденом святого рівноапостольного князя Володимира Великого (III ступеня).
… Важко і боляче зараз писати та думати про нього, справжнього друга музею, уже в минулому часі. Бо скрізь, де б не працював пан Володимир: у Полтавському театрі імені Гоголя чи обласній філармонії, директором Полтавського міського центру культури чи головою Громадської ради при Полтавській обласні державній адміністрації, - був «Людиною на своєму місці».
Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з щирим сумом і печаллю сприйняв звістку про смерть Голуба Володимира Семеновича.
Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.
4 грудня православні християни відзначають велике двунадесяте свято Введення у храм Пресвятої Богородиці. За християнськими переказами, трирічною дівчинкою привели батьки – святі Іоаким і Анна – доньку свою, Діву Марію, до храму, аби присвятити її служінню Господу. Дитя піднялося сходами назустріч первосвященику. Потім, за Божим велінням, обоє увійшли в Святая Святих храму…
Шанування Пресвятої Богородиці на землях України здавна втілювалося у молитовному поклонінні Божій Матері. До неї зверталися і звертаються, як до святої піклувальниці про рід людський перед Господом. На честь Богородиці, епізодів її земного життя, чудес допомоги зводили храми, писали ікони, співали колядки. Вшанування Цариці Небесної простежується і в зразках українського церковного гаптарства. Йдеться, зокрема, про богослужбові покрови (воздухи) для священних посудин, які використовувалися під час Таїнства Причастя.
Детальніше: До православного свята – Введення у храм Пресвятої Богородиці. Богородичні літургійні покрови з...
3 грудня 2020 р. в залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відбулася презентація нового повного видання Літопису Самійла Величка. До участі були запрошені: полтавські краєзнавці, історики, працівники музейних установ, бібліотек, представники духовенства і ЗМІ.
Директор музею, заслужений працівник культури України Олександр Супруненко привітав присутніх з виходом у світ першої повної версії Літопису Самійла Величка – унікальної історичної праці нашого земляка, розповів про значення цієї події для подальшого вивчення вітчизняної історії. За допомогою зумзв’язку до презентації долучилися – ініціатори підготовки видання відомий петербурзький історик, доктор історичних наук Тетяна Таірова-Яковлєва та її київський колега, кандидат історичних наук Андрій Бовгиря.
Детальніше: Презентація нового видання Літопису Самійла Величка
Щороку 3 грудня у світі відзначається Міжнародний день інвалідів, який проголошено Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році. Відзначення цієї дати спрямоване на посилення уваги до проблем інвалідів, захисту їх гідності, прав і благополуччя. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до людей з особливими потребами. У світі налічується понад один мільярд людей з інвалідністю, що приблизно становить 15% населення усього світу.
До пільгових категорій відвідувачів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського належать і люди з інвалідністю. В стінах музею вони завжди користуються особливою увагою співробітників, які слідкують за дотриманням їх прав: наші гості обслуговуються першочергово та безкоштовно.
Детальніше: До Міжнародного дня людей з інвалідністю.
Під такими гаслами екологи всього світу проводять акції 3 грудня — у «Міжнародний день без пестицидів». Цей день оголошений Міжнародною коаліцією боротьби з пестицидами (Pesticide Action Network (PAN) International) у 1998 році в пам’ять найстрашнішої хімічної і промислової катастрофи, яка сталася 1984 року в Індії. Завод пестицидів компанії Union Carbide у м. Бопалі вибухнув та викинув в атмосферу смертельний газ (метил ізоціанат), що викликало тисячі захворювань та смертей в наступні роки.
Нині в усьому світі продовжується виробництво та використання хімічних пестицидів, що несе руйнівні наслідки для людини і довкілля. Хімікати за ланцюговою реакцією отруюють рослини, отруєні рослини їдять комахи та гризуни, комах та гризунів їдять птахи, земноводні і звірі. Дощова вода змиває отруту у річки, а там ще один ланцюжок – водорості, личинки – риби – птахи… люди. Сильно страждає від використання гербіцидів, зокрема, галузь бджільництва, бо комахи-запилювачі, відвідуючи отруєні квіті, хворіють і гинуть.
Детальніше: Пестициди – безвихідь цивілізації
Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства. Саме цього дня у 1949 р. на 4-й сесії Генасамблеї ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 р.
Метою цього Дня є викорінення таких сучасних форм рабства, як торгівля людьми, сексуальна експлуатація, найгірші форми дитячої праці, примусові шлюби, продаж наречених, передання у спадщину вдів і насильницьке вербування дітей для подальшого використання у збройних конфліктах. Також до сучасних форм рабства відносять боргову кабалу.
Детальніше: До Міжнародного дня боротьби за скасування рабства
У 1902 році в Полтаві оселився один із кращих випускників 1897 року Санкт-Петербурзького державного Інституту цивільних інженерів Тит Якович Гардасевич. Успішно завершивши навчання, молодий фахівець отримав звання цивільного інженера 1-го розряду з нагрудним знаком і у чині колезського секретаря прибув на службу до Полтавського губернського правління. Свою кар’єру Тит Гардасевич розпочав у будівельному відділенні виконуючим обов’язки молодшого архітектора. Фіналом стала викладацька і наукова діяльність у Полтавському інституті інженерів сільськогосподарського будівництва. Полтава стала йому другою домівкою, тут він осів, одружився, провів у місті усе життя і відійшов у засвіти.
Тит Якович Гардасевич народився 1 грудня 1870 року у місті Луцьку на Волині, був старшим сином у родині телеграфного механіка Південно-Західної залізниці. Вочевидь, батько походив з селян, про що вказує Тит Якович у відомих нам, власноруч написаних, радянських анкетах. Сам він отримав особисте дворянство, дослужившись у 1912 році до чину надвірного радника. Завдячуючи освітнім реформам, юнак не дворянського стану мав можливість вивчитися спочатку у Рівненському реальному училищі, потім продовжити освіту в Інституті. Як кажуть нині: спрацював соціальний ліфт.
Детальніше: Тит Якович Гардасевич – полтавський губернський архітектор
У перший день зими 1991 р. в Україні відбувся Всеукраїнський референдум щодо незалежності України, на якому волевиявленням народу було підтверджено Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 р.
У референдумі взяли участь 31 мільйон 891 тисяча 742 особи – 84,18% населення України. Із них 28 мільйонів 804 тисячі 71 особа, або 90,32%, на питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» відповіли ствердно. Незалежність України було підтримано в усіх без винятку 27 адміністративних регіонах України (24 області, 1 автономна республіка та 2 міста зі спеціальним статусом). У Західному регіоні «за» проголосувало 97% виборців, у Центральному – 95%, у Південному – 84% і у Східному – 85%. На Полтавщині сказали “Так!” незалежності 94,9% виборців області, які взяли участь у голосуванні, або 1 206 801 особа. Відповіли “ні!” всього 44 308 виборців, або 3,7 %.
Детальніше: Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року
Співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського впродовж багатьох десятиліть беруть участь у підготовці і виданні науково-популярних публікацій про історію рідного краю, особливості його природних умов. До загалу краєзнавчих матеріалів відноситься і книга Варвянської Т. В. та Супруненка О. Б. «Розрита могила». Видання побачило світ в серії «Пам’ятки археології Полтавщини» у 1996 р. Це перша з розповідей про найдавніші об’єкти давнього минулого нашої області. Книгу присвячено величним земляним надмогильним спорудам – курганам, які досить часто зустрічаються на Лівобережжі (зокрема, у Котелевському районі). В народі ці об’єкти називали могилами – похованнями, які «належали» татарам, литовцям тощо. Мовчазні свідки давнини завжди привертали увагу подорожніх і місцевого населення. У середині XIX ст. до курганів звернулися й дослідники. Про що вдалося довідатися вченим й розповідає книга «Розрита могила».
Автори сподіваються, що розміщення подібних видань допоможе широкому загалу громадськості збагнути значущість кожної пам’ятки, що представляє різні історичні епохи, замислитися над необхідністю берегти надбання культурної спадщини.
