Події
Галина Рідна – український живописець, член НСХУ, заслужений художник України. Вишкіл здобула в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова і Миргородському керамічному технікумі ім. М. Гоголя.
На експресивній і декоративній за характером творчості Г. Рідної позначилися впливи українського народного мистецтва, зокрема стінописного малювання. Найхарактерніші твори художниці зберігаються в художньому та краєзнавчому музеях Полтави, профільних музеях Києва, Канева та в приватних збирачів України і за кордоном.
Серед унікальної колекції єгипетських старожитностей Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського чільне місце посідають фаянсові амулети із зображенням богів давньоєгипетського пантеону. Зокрема, у колекції представлені:
«Око Уджа» – священне око Хора, що є символом воскресіння.
Шу – в староєгипетській релігії бог повітря, що розділяє небо і землю.
Патека – амулет у вигляді карлика, з упершимися руками на коліна.
Цікаву маловивчену частину музейної колекції культової металопластики складають вотивні підвіски-таблички до ікон. Вотум від латинського «votives» – присвячений богам, що у свою чергу «votum» – обітниця, бажання. Вотивні предмети приносились у дарунок божеству за обітницею, заради зцілення або виконання будь-якого бажання. Звичай приношення вотивних дарів – пом’якшена форма жертвопринесення. Своїм корінням він сягає прадавніх часів, коли людська свідомість була пов’язана з магічними уявленнями, а потім з язичницькими віруваннями. Вживання вотумів було поширеним і у культовій практиці як католицької так і православної церкви в Україні у ХVІІ – ХІХ ст. Спочатку воно розповсюдилось на середньовічному Заході, а звідти, досить пізно, в ХVІ – ХVІІ ст., прийшло до Польщі та в Україну, де стало відомим на Західних землях, а потім, у ХVІІІ ст., на Лівобережжі.
Зрив гітлерівського плану «бліцкригу» («блискавичної війни») і необхідність нових мобілізацій німецького населення на фронт змусили фашистське командування піти на використання у господарстві Німеччини примусової робочої сили з окупованих територій. У 1941–1944 рр. загальна кількість таких остарбайтерів сягнула 2,8 млн осіб, у тому числі 2,2 млн осіб українців. На початку зими 1942 року окупаційна влада в Україні розпочала акцію заохочення добровільного виїзду на роботу до Німеччини. Та бажаючих виявилося небагато. За дослідженнями полтавського історика В. Я. Ревегука, перша група остарбайтерів (близько 1 тис. осіб) виїхала з Полтави 13 травня 1942 р. Із весни 1942 року почалися масові облави на місцеве населення, що нагадували полювання на людей. Свого апогею ця акція досягла на осінь 1942 р.
Детальніше:До 80-х роковин початку вивезення українців на примусові роботи до Німеччини
12 лютого вшановується пам'ять трьох великих ієрархів, учителів, проповідників і Отців Церкви: св. Василія Великого, св. Григорія Богослова і св. Івана Золотоустого. В Україні свято відоме як свято Трьох Святителів. Вони, спочатку кожен окремо, а потім – усі три разом, – з'явилися Івану, єпископу міста Евхаїти, і сказали: «Ми як один у Бога й нічого нема в нас протирічливого, а кожен з нас… був натхнений Божим Духом. Бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу приводити до миру і єдності.
11 лютого 2022 року виповнюється 122 роки з часу заснування у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем, М. Русовим, Л. Мацієвським та іншими підпільної Революційної Української партії (РУП).
Першою програмною брошуркою РУП стала «Самостійна Україна» Миколи Міхновського
Ключовою особою, яка переконала Миколу Міхновського переїхати з Києва до Харкова для посилення українського середовища і попросила надрукувати «Самостійну Україну» як першу книжечку РУП, був Дмитро Антонович.
Детальніше:Роковини заснування Революційної Української партії
Василь Гарбуз (1882-1972) – відомий різьбяр, козацького роду, який вчився у Федота та Прокопа Юхименків з Великих Будищ, учасник виставок в С. Петербурзі (1913), Києві (1936), Парижі (1937, золота медаль), Полтаві (1961). З 1912 р. жив у Полтаві, працював в артілі «Спорт і культура» і викладав у профтехшколі. Виготовляв іконостаси, традиційні побутові предмети, меблі. Продовжував давні традиції полтавської тригранно-виїмчастої, рельєфної й круглої різьби.
У 2021 р. до колекції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського надійшов набір сувенірних монет «OLSZTYN» («ОЛЬШТИН»). Набір передав Ольшницький М.П. (1961 р. н.), уродженець Полтавщини, працівник музею (станом на квітень 2021 р.).
Михайло Павлович Ольшницький придбав речі під час перебування в м. Ольштин (Польща) у 2019 р. Наш земляк отримав у цьому місці не тільки роботу, а й можливість ознайомитися з життям іншого народу, його культурою. Про те, що перебування заробітчанина не завершилося колом його професійних обов'язків говорить факт придбання ним сувенірів на місцевому ярмарку під час святкування Дня міста.
В експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлений фігурний лекіф І ст. до н. е. – ІІ ст. н. е. Виготовлений з сіро-коричневої глини, покритий коричневим лаком. Розміри: висота – 10, 1 см, діаметр вінця – 2, 1 см; корпусу – 5, 5 см; денця – 4, 4 см. Посудина із зображенням жіночого обличчя у фас. Автор передав пишність жіночого волосся двома рядами локонів у вигляді рельєфних кружечків.
Детальніше:Фігурний лекіф. Північне Причорномор’я. І ст. до н. е. – ІІ ст. Глина. Керч.
5 лютого відійшов у вічність Леонід Григорович Тоцький, перелік заслуг і регалій якого займе не одну сторінку: художник-реставратор, художник-монументаліст Київського комбінату монументального мистецтва і корпорації «Укрреставрація», член Національної спілки художників України, член-кореспондент Української академії архітектури (м. Київ). Народився у 1932 році в селі Лехнівці Київської області.
Детальніше:5 лютого відійшов у вічність Леонід Григорович Тоцький