Події
В експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлені ушебті — спеціальні статуетки, що зображують людей, як правило зі схрещеними на грудях руками, або з будь-якими знаряддями праці. Необхідні вони були для того, щоб виконувати замість господаря різну роботу в потойбічному світі. Виготовлялися ушебті, зазвичай, з дерева або м'якого каменю — алебастру чи стеатиту.
16 січня 2022 року пішов у засвіти відомий вчений у галузі землеробства та агрохімії, багатогранна особистість з величезним творчим потенціалом, добрий друг нашого Музею – Микола Миколайович Опара.
Народився Микола Миколайович 23 лютого 1940 року в селі Мошни Черкаського району Черкаської області. Після закінчення Золотоніського сільськогосподарського технікуму (нині Золотоніський фаховий коледж ветеринарної медицини БНАУ), працював агрономом у колгоспі «Росія» Градизького району (нині Кременчуцький район) Полтавської області.
Патріарх українського гумору Олександр Іванович Ковінька народився 14 січня 1900 р. у с. Плоске на Полтавщині у селянській родині.
Чого тільки не випало на долю талановитого майстра сміху: наймитування, участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 рр. (боротьба з денікінцями, полон, вступ до лав Червоної Армії), репресії 1934 р. (засуджений до 10 років таборів, реабілітований лише 1956 р.). Однак ніщо не змогло зламати дух письменника. У пам’яті полтавців Олександр Іванович назавжди залишився щиро усміхненим і привітним.
Детальніше:Патріарх українського гумору Олександр Іванович Ковінька
Полтавський краєзнавчий музей (нині імені Василя Кричевського) завжди гостинно зустрічав своїх друзів і шанувальників. Його стіни пам’ятають багатьох відомих українських письменників-земляків. Така багатолітня творча дружба сприяла формуванню іменних фондів, матеріали яких є унікальними для побудови нових музейних експозицій. Ось і того зимового дня 1982 року до музею завітав славетний полтавець, відомий український письменник-гуморист Олександр Ковінька, щоб подарувати 2-х томник своїх творів, який щойно побачив світ.
На фото: О. І. Ковінька зі співробітниками відділу історії радянського періоду на музейному подвір’ї.
14 січня українці святкують кілька свят. За церковними календарем відзначають свято Обрізання Господнього. У цей день за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині дали ім'я Ісус, провіщене архангелом Гавриїлом. Також вшановують пам'ять Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Він був аскетом, богословом і вченим, є автором кодексу чернечого життя. Василія Великого вважали покровителем землеробства, тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.
Формування колекції музею із більш як столітньою історією є питанням складним і багатоаспектним. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського у цьому сенсі не є винятком. Почасти причиною цього став складний історичний процес, на тлі якого зароджувався та зростав музей. Оскільки створення музею припало на 1891 р., підвалинами його слугували з одного боку суворий академізм наукової установи, а з іншого – романтизм колекціонерів ХІХ ст.
Справжнім новорічним подарунком для природолюбів та краєзнавців Полтавщини став туристичний довідник «Вікові та меморіальні дерева Полтавщини», підготовлений членами ГО «ВЕЛОПОЛТАВА». Видання побачило світ наприкінці 2021 року завдяки фінансовій підтримці Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської обласної державної адміністрації.
У 2016-2021 роках учасники ГО «Велополтава» проводили дослідження вікових та меморіальних дерев нашого краю: обстежували стан, здійснювали проміри та фотофіксацію. Результатом проєкту стало створення інтерактивної мапи «Вікові та меморіальні дерева Полтавщини».
Детальніше:Довідник «Вікові та меморіальні дерева Полтавщини»
Вареники – це смачна українська страва, яка вважається кулінарною візитівкою України. Господині приурочували приготування вареників до важливих подій у родині. Здавна вони наділені фольклорним, культово-символічним значенням. Процес замішування тіста ототожнювався із зародженням Всесвіту, а начинка символізувала продовження роду. Так, вареники з різноманітною начинкою мали бути на святковому столі на Святвечір. З ними приймали старостів перед весіллям. На Чернігівщині жінки приносили на Христини у дарунок гречані вареники з сиром, з капустою або з сушеними грушками і примовляли «Як вареник повний, щоб така була породілля…». Вареники в маслі – це символ достатку, щасливого й заможного життя.
Поховальний конус-печатка. Фіви. Некрополь. Нове царство ХVIII династія. XV-XIV століття до н. е.
В експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлений конус поховальний з чотирьохстроковим вертикальним ієрогліфічним написом. Він розшифрований і перекладається як «писця Чанафер, який рахував хліб Амона». Виготовлений з червоно-коричневої глини. Розміри: довжина 23 см, діаметр 7,5 см.
Поховальні конуси – це конуси з необпаленої глини з ім'ям покійного. Їх знаходили у гробницях Фіванського некрополя, переважно у районі сучасних сел Асасиф і Курна.
В Україні третьої чверті ХХ ст. набули поширення громадські музеї чи музейні кімнати, що існували у більшості більш-менш помітних сіл ряду областей. Проте, найбільше їх було на Полтавщині. Правда, інколи ці, безперечно, корисні у краєзнавчому плані осередки збереження історичної пам’яті, були побудовані за ідеологічною і вочевидь викривленою схемою «керівної та спрямовуючої сили тогочасного суспільства», часом додаючи клопоту владним очільникам. Особливо за маланчуківського наступу на все здорове, мисляче, а також українське.
На початку ХХ ст. поштівка стала надзвичайно популярним засобом спілкування. Адже вона була недорогою, яскравою, швидко прибувала до адресата. Особливо цікавими вітальними поштовими листівками були художні картки, що друкувалися за спеціальними ескізами митців.
Визнаною майстринею поштівки, яка фактично опанувала і розвинула новий не лише для себе, але й для тогочасного мистецтва вид графіки — художню поштову листівку стала Єлизавета Меркурівна Бьом (1843–1914) — дворянка з роду Ендаурових, вихованка І.М. Крамського у школі Імператорського Товариства Заохочення Мистецтв, художник-графік, силуетистка, ілюстратор.
