Події

В експозиції 8-го залу «Київська Русь і кочівники» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлений досить рідкісний експонат — поки що єдина знахідка з розкопок на посаді літописного «граду» Лтави в історичному центрі Полтави. Цим унікумом є, з першого погляду, простий світло-коричневоглиняний гончарний горщик середнього обсягу, в цілому за профілем вінець типовий для керамічних виробів ХІІ ст. Правда, колір глини посудини і певна акуратність виготовлення не надто типові для Полтавського поселення, та все ж його можна вважати зразком продукції місцевих гончарів. Принаймні, на це вказує характерна для поселення орнаментація — проклеслений візерунок із трьох паралельних «широко» розміщених неглибоких ліній на плічку і перегині тулуба. Такий візерунок наявний на 60 відсотках гончарних горщиків, виявлених у Полтаві.

20 05 12 trizub01

Українському науковому історико-архітектурному товариству добре відома особистість полтавського архітектора Валерія Трегубова. Минуло вже 7 років, як він відійшов за вічну межу.
Духовний спадок, який Валерій Олександрович залишив по собі, вимірюється щирою пошаною та добрими словами від колег архітекторів, науковців, педагогів, реставраторів, істориків, художників і його численних колишніх студентів Полтавського архітектурного факультету. Многогранність особистості митця проявилася в архітектурних творах, наукових працях, педагогічній діяльності. У Полтаві архітектор Трегубов реалізував кілька своїх проектів з реставрації та відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини, за його авторства зведені також і нові полтавські храми.
У фондах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського тепер зберігаються особисті речі та низка об’єктів творчої спадщини архітектора Валерія Трегубова, котрі поступово уводяться у науковий та експозиційний обіг. Зокрема, макети втрачених полтавських церков, виконаних за авторськими проектами наукової реконструкції протягом 1994 - 2009 років у проектно-дослідній майстерні «Храм», наразі експонуються в 11-у залі музею.
Розпочинаємо публікацію матеріалів уніфікованих паспортів експонатів документально-речового фонду В. О. Трегубова.

20 05 12 maket bogorodicy01

Під час карантину ми запровадили рубрику «Музей з вами, навіть коли його двері закриті», у якій знайомимо з новими надходженнями, цікавими експонатами, історією колекцій. А сьогодні хотілося б розповісти про людину, яка вже майже 25 років співпрацює з відділом природи музею та активно поповнює ентомологічну збірку. Знайомтесь – це Сергій Кирилович Безуглий із Гадяча. Зараз він працює у Державному підприємстві «Гадяцький лісгосп». Метелики приваблювали своєю красою Сергія ще з дитинства, але доля склалася так, що він став військовим. До своєї дитячої мрії повернувся тільки у 1996 р., самотужки опанував на практиці навички польової ентомології

20 05 12 bezugliy01

Від найдавніших часів у багатьох народів пояс, підперізування мали сакральне значення, пов'язане з ідеєю досконалості, безкінечності й водночас цілісності. Пояс відзначає середину або центр всесвіту, уподібнюється до пуповини як життєвого потенціалу, й це окреслює його сутність як могутнього оберега.
На Полтавщині цей виріб здавна слугував обов'язковим елементом традиційного костюма, виконував захисну і декоративну функцію. Крайкою підперізувався жіночий одяг (дерга, запаска, плахта із попередницею). Пояс підкреслював святковість одягу, був показником заможності. Крайку передавали у спадок як особливу частину майна.

20 05 11 poyasy01

Напередодні дня народження Миколи Олександровича Радченка (1957–2013), який більше двох десятків років віддав роботі фотографа в музеї, ми презентуємо невелику добірку його фотопейзажів. Більша частина з них пов’язана саме з краєвидами із переважанням водних просторів нашого краю. Це — Кам’янське водосховище, околиці Горішніх Плавнів, безперечно, рідна Полтава, водойми навколо Глинська... Автор завжди вважав свій пейзажний хист просто заняттям для душі, не претендуючи на «лаври» фотохудожника. Так чи не так, визначити має глядач. Проте, альбом світлин Миколи Радченка останніх років життя свідчить про непересічне бачення оточуючого світу та природи, всього прекрасного і своєрідний талант світлописця (посилання – перехід).

Добірка світлин альбому укладена О. Б. Супруненком та О. І. Удовиченком, 2020.

Микола Олександрович Радченко (1957–2013), який більше двох десятків років віддав музеєві, працюючи переважно як фотограф і лаборант відділу фондів. З-поміж його вподобань: фотопейзажі, наукова фотографія, фотопортрет. Та були й інші. Це — квіти і рослини.

У травні 2020 р. Миколі Радченку виповнилося б 63. Проте його життєвий шлях обірвався на початку січня 2013 р. Добре відома в Полтаві й області добра та чуйна людина, поет і краєзнавець, фотограф й археолог за покликанням серця, житель мальовничого с. Глинське Зіньківського району Полтавської області й уродженць Полтави Микола Олександрович Радченко (11.05.1957 — 02.01.2013) немовби не покидав цей світ. Він і досі живе у численних згадках полтавців, фотознімках родинних альбомів та світлинах в музейних експозиціях.
Свій життєвий шлях М. О. Радченко пройшов із усталеним юнацьким почуттям гумору до перипетій буття, неповагою до труднощів, обов’язковістю у своїх діях і вчинках, повагою до товаришів та друзів, старших колег й односельчан. Він любив природу, красу рідної землі і своє місто, його людей, і, чого Бога гнівити, дівчат, яким при всіх зовнішніх вадах готував портрети красунь. Він щиро цікавився історією, минулим, по мірі сил сприяв збереженню старожитностей Полтавщини й України, фіксував у світлинах все краще, що було на цій землі. У музеях області знаходиться близько тисячі археологічних та історичних знахідок, які Микола Радченко особисто підняв із землі і домігся їх включення до складу колекцій державних музейних зібрань. З-поміж них й чимало унікальних та рідкісних.

20 05 11 radchenko01

Нова рубрика «Музей з Вами, навіть коли його двері закриті: Колекції. Інтерактиви. Цікаві теми. Наукові новинки. Онлайн-альбоми», під хештегом #behindthescenes #музейзсередини

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним зустрілась знову,
він був лиш рештком викопним…
Д. Білоус «Мамут»

Візитівкою відділу природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського є збірний скелет мамонта. Ці тварини вимерли 10 тисяч років тому. Сьогодні ми пропонуємо Вам здійснити віртуальну мандрівку в часі і познайомитися з найбільшим представником фауни льодовикової доби – Мамонтом шерстистим. У відеосюжеті використані матеріали досліджень Л.А. Яковлевої, Ф. Джіджана, Т.К. Кондратенко.

Підготовлено науковим співробітником науково-дослідного експозиційного відділу природи Оленою Шиян.

З настанням весни на простори нашого краю з півдня повертаються лелеки. Цей птах став своєрідним вособленням України і всього українського. У багатьох місцях — це практично священна або дуже шанована птиця, яка вважається оберігом родинного обістя, хранителем споконвічності життя на цій землі... Лелек не тільки люблять, поважають, а й оберігають. Отож здавна господарі і цілі села навипередки сперечалися щодо кількості лелек у населеному пункті. Якщо їх більше, то й щасливіше живуть господарі. Тому лелек у нас оберігають, поранених за випадкових обставин особин вихожують, лікують, щоб навесні випустити на луки. Користь від лелек очевидна: вони виступають санітарами навколосільських просторів, підтримують біологічну рівновагу, запобігають зростанню популяцій певних видів дрібних шкідливих тварин.

20 05 10 leleky