Контактна інформація:
м. Полтава, вул. Конституції, 2
(0532) 56-23-69 (замовлення екскурсій)
(0532) 56-24-67 (приймальня),
e-mail: poltava_local_museum@ukr.net
Вартість квитків на відвідування музею:
для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн.,
для дорослих – 25 грн., екскурсія по відділу – 50 грн., тематична – 75 грн.,
оглядова по музею – 250 грн. екскурсійна група – 15 чол.
Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 30 грн.
Святкуючи 21 травня День культурного різноманіття, що стверджує ідеали важливості, значущості та підвищення інтересу до культур народів світу, Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського звертається до власної історії та багатих колекцій. Традиції показу предметів різноманітних світових культур були закладені ще у 1894 р. двома великими ентузіастами – першим директором музею Михайлом Олеховським (1855 – 1909) та полтавцем, мандрівником і меценатом Павлом Бобровським (1860 – 1944).
Тоцький Леонід Григорович (12 лютого 1932 р., с. Лехнівка Київської області, УРСР) – український митець, реставратор, художник-монументаліст, член Національної спілки художників України, член-кореспондент Української академії архітектури. Саме він у 1991 – 1997 рр. займався відтворенням картин С. Васильківського та стінних розписів М. Самокиша в залі засідань Полтавського земства (нині зала №22 у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського).
До колекції музею було передано 11 (одинадцять) ескізів розпису стін для залу засідань Полтавського земства. Художник-реставратор відтворив ці розписи за фотографіями І. Хмелевського, які були зроблені ще в 1908 році.
Важливу роль у формуванні почуття самобутності будь-якого народу завжди відігравала повага до своєї культури, прагнення зберегти та примножити її надбання. На поч. ХХ ст. міжнародне співтовариство, на шляху реалізації ідеї сталого розвитку людства, дійшло висновку про важливість охорони нематеріальної культурної спадщини народів світу. Значення нематеріальної культурної спадщини було визнане ЮНЕСКО, яка в 2003 р. ухвалила Конвенцію про охорону цієї спадщини. У 2008 р. Україна приєдналась до Конвенції (Закон України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини» від 06.03.2008 № 132]) і повинна бути зацікавлена не тільки у збереженні елементів, що формують її самобутність, а й в поширенні інформації про них серед світового співтовариства. Саме тому, ми вважаємо за необхідне зосередити вашу увагу на значенні в історії української культури ХХ ст творчого доробку видатного українського хореографа, дослідника народного танцю, балетмейстера Ніни Миколаївни Уварової-Латинської.
Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня.
Вишиванка протягом багатьох століть використовувалася українцями в повсякденному гардеробі, але водночас сприймалася як оберіг – символ здоров'я та краси. Вважалося, що орнамент вишиванки захищає від недобрих поглядів, невдач та хвороб.
Cьогодні вишита сорочка - це унікальна художня цінність, яка займає визначне місце у нашій художньо-естетичній та традиційно-побутовій культурі.
Після мови народне вбрання – найважливіша етнічна прикмета. Дитяча, жіноча й чоловіча вишиванки набувають не лише ідентифікаційного статусу, репрезентанта у галузі культур, а й органічного одягу високої мистецької естетики, родового оберега, предмета національної гідності українців. Ми, співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського долучаємося до міжнародного флешмобу «одягни вишиванку» і запрошуємо усіх небайдужих поділитися захисною енергією через власні світлини на наших офіційний сторінка в facebook та instagram з хештегами #вдягнивишиванку #вдягни_вишиванку #деньвишиванки2020! Єднаймося!
«Ботанічна» займає чільне місце. Серед різноманіття форм і живописних розписів продукції вітчизняних та зарубіжних фабрик і мануфактур зустрічаються як зразки виробів масового вжитку, так і унікальні екземпляри. З-поміж нещодавніх надходжень увагу привертає порцелянове блюдо «IRIS» 1874-1909 рр. німецької фірми «VILLEROY&BOCH» із витонченим зображенням гілки півників на тлі примарного пейзажу з квітами. До музею предмет було передано мешканкою м. Полтава Прокопенко Людмилою Гнатівною. Оригінальне поєднання пейзажного та предметного зображення, використане у декорі блюда, дає ґрунт для проведення невеликого мистецтвознавчого екскурсу в історію європейської «ботанічної» порцеляни. Перша європейська порцеляна, від початку віднесена до предметів розкоші, значною мірою уподібнювалась до китайських зразків, але доволі швидко знайшла власне обличчя. Варіантів квіткового розпису порцеляни багато: від стилізованих «знакових» зображень до гостро характерних, натуралістичних, із точним відтворенням найменших деталей.
Щорічно з 2004 р. 20 травня в Україні відзначається національне професійне свято – День банківських працівників. Цим святом держава підкреслює важливу роль банківської системи і значний внесок банківських працівників у розвиток економіки України та забезпечення її фінансової стабільності. Історія банківської справи сягає прадавніх часів. Кредит існував ще у Вавілоні. Але виникнення власне банківництва повʼязане зі Стародавньою Грецією, де перші фінансисти почали розпоряджатися залученими коштами. В українських землях банківська справа розпочалася з обміну валют у містах-полісах Північного Причорноморʼя. Банківська справа в українських землях у ХІХ ст. повʼязана із фундуванням державних банків Російської імперії. У 1860 р. було відкрито контори Державного банку Російської імперії у Києві, Харкові, Одесі та відділення у Полтаві. Будинок Полтавського відділення Державного банку споруджений у 1897 р. за проектом архітектора О.І. Ширшова у стильових формах французького ренессансу
Окрасою Скарбниці музею є старовинний монетний кубок роботи німецьких майстрів ХVІІ ст. Виконаний у стилі ренесансу і неоготики, він вражає довершеністю форми і оздоблення. Округло-конічна срібна посудина з кришкою встановлена на фігурних ніжках – імітації пташиних лап, що тримають кулі. По корпусу і кришці розміщено суцільний чеканний випуклий квітковий орнамент.
На Полтавщині зустрічаються близько півтора десятка видів верб, деякі із них настільки рідкісні у природних ценозах, що не удостоїлися бути зображеними на полотнах живописців. Найчастіше на картинах можна побачити вербу білу та її плакучу форму, а також вербу ламку, тритичинкову, попелясту чи козячу. Наукова назва роду Salix походить від кельтських слів «sal» – близько та «lix» – вода, бо найкраще верби ростуть на вологих освітлених місцях. Рослини широко використовуються для закріплення пісків, обсадження берегів водойм. Невипадково у народі говорять: "Там, де живе верба, житиме й ріка", "Де срібліє вербиця, там здорова водиця". Верба є символом нашої держави України і уособлює в собі магічну цілющу космологічну силу. Древні слов'яни вважали її Деревом Життя. Верба, символізуючи пробудження живої природи, широко використовується у релігійному обряді Вербної неділі – як атрибут зустрічі свята Входу Господнього в Єрусалим.
У розділ нашого сайту «Інформаційно-консультаційний центр з питань музеєзнавства» додано для ознайомлення «РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо забезпечення збереження музейних предметів Музейного фонду України на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»
Краще пізно, ніж ніколи...
Шановна, Світлано Павлівно! Науковці Полтавського краєзнавчого щиро приєднуються до вітань з ювілеєм! Частина з нас добре пам'ятає час, коли Ви працювали археологом музею, представники "старшого покоління" передають свої вітання. Щастя, здоров'я, радості! Многіє літа!
