Події

Одним із найбільш відомих директорів (завідувачів) Полтавського краєзнавчого музею на поч. 20-х рр. ХХ ст. був М. Я. Рудинський (1887-1958).
Саме з його ім’ям пов’язане влаштування в Будинку Полтавського губернського земства повноцінної музейної експозиції.
Михайло Якович – уродженець м. Охтирки на Слобожанщині. І дуже приємно, що науковці Охтирського міського краєзнавчого музею та місцевий громадський діяч М. Д. Гринєвський домоглися виготовлення і встановлення на будинку, де народився вчений у Охтирці, відповідної меморіальної дошки.
Урочисте відкриття цієї дошки відбудеться після закінчення карантинних обмежень.
Щиро вітаємо наших охтирських колег з цим досягненням і від усіх полтавців вдячні за турботу про пам’ять М. Я. Рудинського.

Детальніше: Меморіальна дошка М. Я. Рудинському

Найчисельнішою групою монументальних пам'яток, залишених нам кочівниками, є половецькі «кам’яні баби». Взагалі «кам’яні баби» – це узагальнена назва кам’яної пластики від IV тис. до н.е. і до ХІІІ ст. н.е. Це пам’ятки сакрального мистецтва, які мали висоту від 1 до 4 метрів. Кам’яні стели, або «баби», були поширені у степовій смузі Європи й Азії – від Монголії до Німеччини.

Детальніше: Кам'яна стела з маєтку Кочубеїв

Епоху наполеонівських воєн (1796 – 1815) справедливо називають однією із визначних подій в історії Європи кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст., коли молода французька буржуазія, очолена Наполеоном І Бонапартом (1769 – 1821), почала боротьбу за переділ світу. Чи не наймогутнішим супротивником «імператору усіх французів» вбачалась Російська імперія, до складу якої входили значні європейські території, у тому числі й Україна.

До наших днів збереглися як визначні зразки зброї та військових обладунків цієї епохи, що були виготовлені відомими майстрами або належали відомим військовим діячам, так і традиційна армійська зброя, яка також являє значний інтерес для дослідників.

Детальніше: Цікаві зброярські артефакти наполеонівської епохи

Свята Параскева П’ятниця набуває поширення на наших землях ще за часів Давньої Русі. Важливий аспект її шанування пов’язаний з іменем, що по-грецьки означає день тижня – п’ятницю. Згідно з легендою, свята народилась у п’ятницю, тому і названа так батьками, які довго були бездітні. Її ім’я асоціюється зі Страсною п’ятницею і хресною жертвою Ісуса Христа, водночас вона шанується і як мучениця, адже перенесла страждання за християнську віру. У народі св. Параскеву вважають покровителькою прядіння і ткацтва, полів і худоби. Їй моляться за благополуччя, домашнє щастя, позбавлення від різних недуг.

У музейній колекції культової металопластики знаходяться два рідкісні варіанти образу святої Параскеви, датовані кінцем ХVІІ – початком ХVІІІ ст., з поясними фігурами святих Антонія і Тихона по кутах на одному з них. Великомучениця зображена на тонкій мідній пластині трохи нижче пояса, з сувоєм у лівій руці і восьмираменним хрестом – у правій. Вірогідніше за все ікони походять з мідниці Виговського монастиря (Помор’я), де розповсюджувалося старообрядництво і відроджувались традиції мідного лиття Київської Лаврської майстерні.

Детальніше: 10 листопада – день святої великомучениці Параскеви П’ятниці

Сьогодні – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – скарбниця української національної культури, оаза науки та мистецтва Полтавщини – приймає вітання від наших щирих симпатиків. Це представники різних сфер: освітяни, науковці, журналісти, правоохоронці, урядовці, громадські діячі. Десять автографів славних полтавців, десять сердечних одкровень, десять декларацій лідерів думок полтавського краю, які певні, що Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського – наша твердиня. Цьогоріч Музею – 130 літ. Поважна дата, велична історія. Тому вельми символічно, що приязних слів наших друзів у сукупності – 130! Певна річ, вітальних телеграм сьогодні буде чимало і слів буде більше за 130! Але гідний зачин святкового марафону здійснено, за що ми складаємо подяку всім, хто долучився до музейного проєкту «130 літ – 130 слів». Зі святом, дорогі колеги!

Детальніше: «130 літ – 130 слів». Проєкт на пошану звитяжного колективу Полтавського краєзнавчого музею імені...

В експозиції «Унікальні предмети у зібранні музею (Скарбниця)» Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представлена яскрава та унікальна річ – модель поховального човна. Виготовлений із глини світло-коричневого кольору, висота −8 см, довжина – 33 см і ширина – 10.5 см. У човні, який має кінцівки у вигляді розкритих квітів лотоса, сидять три гребці-нубійці. Квіти лотоса, що прикрашають човен, були символом відродження людини. Сюжет досить типовий для моделей поховальних човнів Стародавнього Єгипту. Адже єгиптяни вважали, що душа померлого повинна була відправитися в човні в Абідос для поклоніння богу країни мертвих − Осірісу, аби отримати прощення і направитися в кращі світи. І от саме цей човен повинен був відвезти на суд божий, повернутися назад і залишитися з мумією поряд. Модель поховального човна − надзвичайно рідкісна річ, і відноситься до доби Середнього царства.

Детальніше: Зі скарбниці Музею. Модель поховального човна. Середнє царство. ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е.

Від старшого наукового співробітника до заступника директора та головного зберігача фондів пройшов трудовий шлях у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського Микола Степанович Васевич.

Він народився 1 квітня 1940 р. в с. Доросині Рожищенського району Волинської області в сільській родині. Після закінчення середньої школи працював обліковцем в колгоспі імені Енгельса. З 1959 р. по 1963 р. служив у лавах Радянської армії. Закінчив Калінінградське військове училище, отримав звання молодшого лейтенанта, згодом був направлений на місце служби в Середню Азію. У 1962 р. був демобілізований і почав працювати вчителем фізичної культури у Ясенівській середній школі Рожищенського району.

Детальніше: Васевич Микола Степанович (01.04.1940 – 09.07.1996)