Події

Мироненко Василь Федорович (1911- 1964) — український графік, професор, народний художник України.
Народився9 січня 1911 р. у с. Оріхівці, тепер Лубенського району Полтавської області. По закінченні школи вступив до Харківського художнього інституту (1931). Навчався у художника-графіка Василя Касіяна.
Брав участь у республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках з 1932 р. Його персональні виставки відбулися у Харкові (1940,  1944, 1954,1975), Москві (1946), Сумах (1953), Києві (1958).

21 01 09 myronenko01

Видатний український актор Степан Йосипович Шкурат народився 8 січня 1886 р. у Кобеляках. Сім’я Шкуратів, де росло четверо дітей, не відзначалася заможністю та ще й втратила батька-годувальника, коли Степанові було дванадцять. Раннє наймитування, тяжка праця за невелику платню спонукали хлопця шукати відраду у мистецтві. Юнаком Степан Йосипович почав грати на сцені Народного дому. Першою великою роллю став Микола у «Наталці Полтавці», згодом були Іван Карась, Солопій Черевик, Хома Брут, Гнат Голий, Сила Ларівон − ціла низка народних образів зібрав у сценічний доробок молодий кобеляцький пічник.

У 1910 р. сім’я Шкуратів переїхала до Ромен, тоді – Полтавської губернії. На сцені місцевого театру Степана швидко помітили, а місцева поміщиця навіть запропонувала фінансувати його навчання професійному співу. Але не склалося. Нелегке життя, десятки театральних та кінематографічних образів, прагнення досягти майстерності стали відмінною школою у кар’єрі актора.

21 01 08 shkurat01

8 січня виповнюється 100 років від дня смерті талановитого українського скульптора, члена Товариства пересувних художніх виставок, дійсного члена Петербурзької академії мистецтв Леоніда Володимировича Позена.
Майбутній митець народився 26 лютого 1849 р. у родовому маєтку Позенів, у селі Оболонь Хорольського повіту (нині Семенівський район Полтавської області). Серед мальовничої природи батьківської садиби минали дитячі роки майбутнього творця. Найбільше він любив гуляти в парку чи сидіти на березі річки, спостерігаючи за природою. Ще тоді в нього була пристрасть до ліплення. До наших днів у центрі села зберігся будинок, у якому закладалися основи світосприйняття молодого скульптора.
Освіту Леонід Позен здобував у Першій полтавській гімназії, згодом закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. У 1876-1891 рр. мешкав у Полтаві, де працював товаришем прокурора Полтавського окружного суду. Потім переїхав до Петербургу. Служив у прокуратурі Санкт-Петербурзького окружного суду. У 1912 р. став сенатором.

21 01 08 pozen01

Сьогодні світле свято Різдва Христового! Традиційно цього дня діти працівників Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського вітають полтавців зі святом.

До вашої уваги – відеоролик, що розповідає про цю подію «Бажані гості на Різдво». І наші найщиріші привітання з Різдвом − усім, хто шанує народження Христа, його прихід задля спасіння людей від гріха.

6 січня 2021 р., напередодні світлого Різдва Христового до Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського завітали вихованці зразкової групи народного співу дитячої вокально-хорової студії «Домінус» (художній керівник – Людмила Портна).

Юні артисти привітали співробітників закладу з прийдешнім святом, розважили виконанням народних колядок і щедрівок. Кожен піснеспів перетворювався на театралізоване дійство за участю традиційних різдвяних персонажів.

21 01 06 pryvitanya z rizdvom01

У народі говорять: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно, взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

21 01 06 svyatvechir01

Ганна Чубач (1941-2019) - видатна українська поетеса, родом з Вінниччини була членом Правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника. За п’ятдесят років плідної творчої праці видала понад 80 книг для дорослих і дітей, створила понад 500 пісень. За визначні творчі здобутки була удостоєна звання Заслужений діяч мистецтв України, нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, удостоєна Державної літературно-мистецької премії імені Лесі Українки, муніципальної премії “Київ” імені Євгена Плужника, Міжнародних літературних премій: ім. Володимира Винниченка, міжнародної премії “Дружба”, літературних премій ім. Павла Усенка, Марусі Чурай, Семена Гулака-Артемовського та Євгена Гуцала. Якби за результатами всенародного опитування у нашій країні поетам присуджували почесне звання “Народний поет України”, однією з перших цього звання була б удостоєна Г. Чубач. Зі шкільних підручників початкових класів, шкільних програм, радіо та телевізійних ефірів це ім’я широко­відоме українському читачеві: багато років працювала в газеті “Літературна Україна”, у журналі “Дніпро”, не один рік вела цікаві авторські радіо­передачі на Українському радіо. Особливу увагу у творчому доробку Ганни Чубач привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Її дитячі вірші дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. В незалежній Україні дітлахи вчилися за абеткою Ганни Чубач.

21 01 06 chybach01

Так влучно і красиво висловився український письменник і перекладач Олекса Новицький про академіка Миколу Миколайовича Гришка (1901-1964) – славетного полтавця, видатного українського генетика, селекціонера та ботаніка. 6 січня 2021 року вся наукова спільнота відзначає 120 років від дня його народження. Це – людина з великої літери, яка залишила по собі величезну наукову і культурну спадщину. Микола Миколайович був не тільки вченим-теоретиком та практиком, а й талановитим організатором науки і педагогом. За життя він здобув і агрономічну, і педагогічну освіти. Більш ніж 20 років присвятив викладанню агрономічних дисциплін у Києві, Сумах, Чернігові, Глухові. Вчений продовжував займатися дослідницькою роботою завжди. І це принесло свої плоди: ще будучи молодим, він здобув професорське звання. Микола Гришко першим написав і видав україномовний «Курс загальної генетики» (1933 р.). Результатом його копіткої роботи із селекції конопель стало присудження вченому, без захисту докторської дисертації, найвищого наукового ступеня – доктора сільськогосподарських наук. Це відбулося у 1936 році, а через три роки його обрали дійсним членом (академіком) Академії наук України (нинішньої Національної академії наук). Вінцем діяльності стало відновлення та розбудова Центрального республіканського саду АН УРСР. Нині це – Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України – величний, казковий сад над Дніпром.

21 01 06 gryshko07

 

Історія формування геологічної колекції музею бере початок з часу заснування закладу – з 1891 року. На момент створення Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) геологічна збірка нараховувала понад 600 одиниць. Основою колекції були збори експедицій під керівництвом професорів О.В. Гурова (1843-1921) (23 одиниці корисних копалин) та В.В. Докучаєва (1846-1903) (500 зразків гірських порід), опрацюванням яких займався статист Полтавського губернського земства, а з 1891 року перший завідувач Природничо-історичного музею − М.О. Олеховський (1854-1909).

Для формування у населення Полтавщини загального уявлення про геологічну історію Землі, колекція музею поповнювалася немісцевим матеріалом. Так, у 1900 році в музеї зберігалися мінерали та гірські породи, зібрані на Уралі. Серед них: золото, срібло, кіновар, гірський кришталь, аметист, малахіт тощо (всього 65 одиниць). З 1894 по 1917 роки музейна колекція поповнилася матеріалами, зібраними полковником П.П. Бобровським у різних куточках світу. Серед них: зразки піску із пустелі Сахари, вулканічна лава з Везувію, вулканічний попіл та мармурові плити з Помпеї тощо. Чисельні «пожертвування» музею робили місцеві жителі. Так, Н.Н. Казанцева ‒ вдова видатного художника В.Г. Казанцева, передала зразок кварцу з самородним золотом. Цінним надбанням музею стала петрографо-мінералогічна колекція із зібрання К.М. Скаржинської, що репрезентувала «розкішні закордонні колекції з мінералогії, геології». Це в першу чергу геологічні зразки найстарішої мінералогічної контори «Krantz in Bonn», заснованої Адамом Кранцом у 1833 році в м. Фрайбурзі (Німеччина).