Контактна інформація:
м. Полтава, вул. Конституції, 2
(0532) 56-23-69 (замовлення екскурсій)
(0532) 56-24-67 (приймальня),
e-mail: poltava_local_museum@ukr.net
Час роботи:
9.00—17.00, 10.00—17.00 (понеділок),
середа – вихідний; етнографічна
екпозиція 3-го поверху не працює у вівторок;
унікальних експонатів – у четвер
Вартість квитків на відвідування музею:
для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн.,
для дорослих – 20 грн., екскурсія по відділу – 30 грн., тематична – 75 грн.,
оглядова по музею – 150 грн. екскурсійна група – 15 чол.
Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 20 грн.
У музеї яких тільки не буває гостей. І мова не лише про українських відвідувачів, а й іноземних…
Того зимового ранку під стінами найбільшої скарбниці краю стояв чоловік. Його бажання потрапити до середини відчувалося на відстані. Однак музей було зачинено. Після ввічливого звертання і пояснення, що сьогодні – ніяк, чоловік, а це був турист з Токіо, помітно засмутився.
Тільки один день у Полтаві.
Детальніше: До ювілею унікального спортсмена із сумо Кокі Тайго
28 травня у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулося науково- методичне заняття із студентами другого курсу факультету історії та географії ПНПУ імені В. Г. Короленка у рамках музейно-етнографічної практики. Керівник від вузу Лариса Іванівна Шаповал, доцент кафедри історії України, окреслила основні залікові завдання, визначила структуру бесіди, виділила основні її блоки. Студенти прослухали екскурсію по відділу етнографії, з'ясовували принципи побудови експозиції, знайомилися з виставковими проєктами, напрямками роботи відділу на сучасному етапі. Заняття провела завідувачка етнографічного відділу Марія Пісцова.
Детальніше: Відбулося науково-методичне заняття із студентами
До Всеукраїнського Дня краєзнавства презентуємо і добірку фотозображень полтавських пам’яток та краєвидів міста 1998 року. Цей проєкт свого часу готувався на той час Відділом культури, туризму і дозвілля Полтавської міської ради із залученням музейників міста й області, ряду полтавських фотографів під керівництвом В. В. Павлова. Сподіваємося, його вже забули... Отже, нагадаємо.
Детальніше: До Дня краєзнавства. Полтава у кінці ХХ століття
До Всеукраїнського Дня краєзнавства презентуємо невелику добірку зображень, в т. ч. з поштівок різних років, відомих полтавських пам’яток, як наразі існуючих, так і тих, що залишилися в минулому. Напевне, коментарі тут зайві. Це — перший пам’ятник у Полтаві, споруджений коштом П. Я. Руденка. Серія світлин із виглядом урочистого відкриття пам’ятника І. П. Котляревському, монументу на його могилі — від початку до середини ХХ ст. Подаємо й кілька світлин із ранішнім виглядом пам’ятника Т. Г. Шевченку. На одній із них, як здається, відомий етнограф і заступник директора нашого музею Я. О. Риженко із донькою. Насамкінець, доволі репрезентативно представлені вигляди першого меморіального комплексу на місці поховання учасників Полтавської битви від другої чверті ХІХ до середини ХХ ст. та розбудовані до 1909 року монументи поля битви, а також деякі інші пам’ятки міста. Можливо, окремі з цих зображень і досі залишаються маловідомими широкому загалу.
Детальніше: Маловідомі і знані зображення полтавських пам’яток
До свята Вознесіння господнього та у рамках проєкту "Капелани. Духовний щит України" пропонуємо "Духовні бесіди з владикою Афанасієм". У розмові беруть участь архієпископ Полтавський і Харківський Афанасій, протоієрей Олександр Горай, головний капелан Полтавсько-Харківської єпархії та заслужений працівник культури України Валентина Вождаєнко.
28 травня єврейським народом відзначається Шавуот – свято дарування Тори. У синагогах у цей день виносять сувій Тори і читають священні іудейські тексти. Сувій Тори – сакральний предмет, який містить текст П’ятикнижжя Моїсеєва, написаний від руки на пергаменті мовою івриту. Саме такий сувій незмінно приваблює увагу відвідувачів у експозиції постійнодіючої виставки «Історія музею». Тора з музейного зібрання, власне, не є повноцінним релігійним артефактом, бо складається з окремих фрагментів, написаних у різний час різними писцями. Довідатись про це допомогла експертиза культурної цінності, проведена у 2007 р. музейниками спільно з фахівцями Державного архіву Полтавської області. Загальна довжина сувою становить майже 2,5 м.
В українській літературі Марія Олександрівна Вілінська (1833-1907 рр.) посідає особливе місце. Росіянка із Орловської губернії, захопившись нашою культурою, вивчила солов'їну мову. Дійсно, приклад пані Марії здатен посоромити багатьох наших співвітчизників, які не спроможні спілкуватися українською. Під псевдонімом Марко Вовчок вона створила низку блискучих прозових творів. Авторка "Інститутки" палко любила наш край, неодноразово висловлювала бажання бути похованою в Україні. А нині ще й минає 155-років з часу публікації третього тому її "Народних оповідань" (1865 р.)
Детальніше: 155-ї річниці публікації третього тому «Народних оповідань» Марко Вовчок.
За межами укріплень Полтавської фортеці із другої половини ХVІІ сторіччя існувало церковне кладовище. Його територія нині знаходиться між сучасними вулицями Стрітенською, Соборності, площею Конституції. З тих часів відома зафортечна цвинтарна церква Стрітення Господнього. Найперша споруда храму була дерев’яною тризрузбною, увінчаною трьома ярусними банями. Поруч розташовувалася також дерев’яна дзвіниця. Згодом кладовище перетворилося на міське, а церква поступово старіла.
На початку 1781 року Стрітенська церква зруйнувалася, натомість дзвіниця зберігала міцність ще тривалий час. Лише у 1807 році її реконструювали та задля укріплення конструкції підняли на стовпи.
Поміж багатьох експонатів Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, в залі, що розповідає про історію Полтавщини XVIII ст., привертає увагу величезний дзвін. Це – Кизикермен, свідок сили і величі та військових здобутків козаків Полтавського полку наприкінці XVII ст. На цей час Україна вже понад 40 років перебувала у складі Московської держави, якою на той час правив молодий та енергійний, сумнозвісний в історії України цар Петро І, котрий уважав за необхідне розширення кордонів свого царства й вихід його до морів, у тому числі й до Чорного. Ключі до останнього, на думку молодого правителя, лежали в Азовській фортеці. Тому, щоб заволодіти ними, і було організовано два походи у 1695 та 1696 рр.
Пропонуємо ознайомитися з візитівками нових учасників.
