Час роботи: 9.00-17.00, 10.00-17.00 (понеділок), середа - вихідний
Вартість квитків на відвідування музею: для дітей до 6 років – безкоштовно, для учнів та студентів – 10 грн., для дорослих – 25 грн., екскурсія по відділу – 50 грн., тематична – 75 грн., оглядова по музею – 250 грн. екскурсійна група – 15 чол. Кімната унікальних експонатів: для дітей – 15 грн., для дорослих – 30 грн.
До 150-річчя з дня народження Лесі Українки (Косач-Квітки Лариси Петрівни; 13(25).02.1871, м. Новоград-Волинський, тепер Житомирської обл. – 19.07 (1.08).1913, м. Сурамі, Грузія, похована в Києві). «Соntra spem spero!», «І все таки до тебе думка лине», «Мріє, не зрадь!», «Блакитна троянда», «Кассандра», «У пущі», «На полі крові», «Руфін і Прісцилла», «Лісова пісня»… Її вірші та поеми, драматичні та прозові твори – водночас вразливо-ніжний і збурений світ палкої душі. Писати, долаючи нестерпні тілесні муки, під силу лише Прометеям. Леся Українка несла свій вогонь творчості не спиняючись, намагаючись якнайбільше сказати не лише в царині літератури, а й в перекладацькій справі, фольклористиці, громадському рухові. Бо Слово – її єдина зброя – непоборне та влучне. Воно й зараз бентежить, хвилює і змушує задуматися над одвічними питаннями: життя і смерті, кохання і зради, патріотизму, честі, обов’язку… Випестувана на кращих традиціях Драгоманівського та Косачівського роду, в нерозривному зв’язку з видатними культурними діячами М. Лисенком, М. Старицьким, І. Франком, а найбільше рідним народом, Леся Українка вважала за обов’язок зберегти його безцінні усно-пісенні скарби, закликати даремно не нарікати на свою нещасну долю, а краще братися до роботи, змагатися за нове життя.
У 1962 році на території Більського городища юним краєзнавцем, учнем школи № 6 міста Полтави Віктором Кльоцом, був знайдений бронзовий меч. Ця унікальна річ зараз знаходиться в експозиції відділу археології нашого музею.
Єдиний Меч доби пізньої бронзи на “зрубно-бондарихінській” території знайдений на Більському городищі. Датується цей тип мечів періодом 1250–1100 рр. до н. е.
Для українського хазяїна величезне значення у господарстві здавна відігравала худоба. Тому особливо шанованими в народі були небесні покровителі домашніх тварин святі Харлампій і Власій, яких православна церква вшановує 23 (10) і 24 (11) лютого відповідно. На Полтавщині ж дні цих двох святих мучеників об’єднали і відзначали 24 лютого під назвою Харлампія.
Святий Влас, єпископ Севастійський, за переказами опікувався дикими птахами і звірями, тож у народних уявленнях святий мученик вважався покровителем худоби, особливо корів. Святого Харлампія, який був єпископом у місті Магнізія, також вшановували на Полтавщині як заступника свійських тварин.
23 лютого 2021 р. старшим науковим співробітником відділу природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Оленою Халимон був проведений еко-поетичний урок «Квітковий віночок Лесі Українки». На масовий захід, що відбувся у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П.Котляревського, завітали студенти І курсу Полтавського державного аграрного університету.
Леся Українка палко любила світ природи та майстерно зображала його у своїх творах. Найулюбленішою її квіткою була конвалія, якій дівчина присвятила свій однойменний вірш, написаний ще у 13-річному віці. А всього в її творах згадуються понад 100 видів рослин. Об'єктами еко-поетичного уроку були вибрані лише весняні квіти, про які Леся Українка писала
Полтава завжди притягувала увагу непересічних зодчих. З часів утворення губернії терени міста ставали експериментальним полігоном для втілення творчих задумів архітекторів. Не виключенням стали і міжвоєнні роки ХХ століття, коли Полтава черговий раз реконструювалася і перетворювалася у «соціалістичне» місто. Детально дізнатися про ці процеси було б непросто, аби не ґрунтовна праця харківського архітектора Олександра Касьянова «Про проект реконструкції м. Полтави», опублікована 1938 року у 3 числі часопису Архітектура Радянської України.
Автор допису, Олександр Михайлович Касьянов, за життя набув неабиякої професійної значущості як архітектор-містобудівник, науковець, освітянин. Харківська спільнота пам’ятає його як головного архітектора повоєнного Харкова 1943–1950 років, автора генеральних планів відбудови та реконструкції міста 1930-х і 1945 років.
22 лютого 2021 року виповнюється 2015 років з дня народження Левка Івановича Боровиковського (22.02.1806, с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії – 06.12.1889, с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії) - українського поета-романтика, фольклориста, етнографа, філолога.
Народився у небагатій дворянській родині. Навчався до 1826 р. у 1-й Полтавській гімназії. У 1826 – 1830 рр. навчався на філософському факультеті Харківського університету. У 1838 – 1855 рр. викладав історію, російську словесність та латинську мову у гімназіях та інших навчальних закладах. Розквіт поетичної творчості припадає на 1830 – 1840-і рр. В цей час створено багато балад, пісень, віршів, дум та байок. Найвідоміший твір – балада «Маруся» (1829) – вільна переробка балади В.Жуковського «Светлана». За життя була опублікована лише одна книга «Байки й прибаютки» (1852), написана живою народною мовою. Збирав народні пісні, прислів’я, повір’я, працював над словником української мови. Один з найперших перекладачів творів О.С.Пушкіна та А.Міцкевича українською мовою. Творчий доробок Боровиковського Л.І. складав понад 600 байок. Укладав словник української мови (роботу над ним не закінчив).
Серед славної когорти вчених, що розробили наукову базу заходів по боротьбі з посухою, чільне місце належить агроному-практику, знавцю степового господарства, першому досліднику ґрунтових вод Олександру Олексійовичу Ізмаїльському (22.02.1851 – 01.11.1914). Він народився 22 лютого 1851 р. у Петровському повіті Саратовської губернії в родині небагатого дворянина. Навчався в Петровському реальному училищі, потім у Московській землеробській школі. У 1870 р. вступив до Петровської землеробської і лісової академії, а після закінчення став її позаштатним асистентом при кафедрі зоології. У 1879 р. О. О. Ізмаїльський жив у Херсоні, де працював викладачем і завідував фермою Херсонського земського сільськогосподарського училища. З 1883 р. О. О. Ізмаїльський переїхав до Полтавської губернії, де обійняв посаду управителя великого маєтку князя В. С. Кочубея в Піщано-Балясному. Господарство було у занедбаному стані, тож науковцю прийшлося докласти чимало зусиль, щоб зробити його зразковим. Жив Олександр Олексійович на хуторі Дячкове Полтавського повіту поблизу Диканьки (тепер – с. Дячкове Диканського району). Там і створив лабораторію з дослідження ґрунтів, у якій вивчав динаміку вологи в ґрунті. Дослідник сконструював спеціальний бур для взяття глибинних проб ґрунту, що отримав назву буровий інструмент системи О. О. Ізмаїльського. До речі, прилад та наукові праці вченого демонструвалися на Всесвітній виставці у Парижі у 1900 р.
Назви експонатів музею відтворюють широку палітру лексичного багатства української мови, де поєднуються сучасні наукові терміни з історизмами, а неологізми співіснують із застарілими назвами (архаїзмами).
Пропонуємо Вам долучитися до інтерактивного спілкування в межах музейного простору: розгадувати ребуси, плутати музейним лабіринтом, відповідати на запитання вікторини, пройти тестування.
Мета – збагатити особистий словниковий запас, розширити знання про рідний край, зацікавитися музейним надбанням.
Зупиняйте картинку відео і відповідайте. Приємних вражень.
Олена Устименко – старший науковий співробітник науково-дослідного відділу освітньої роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Нашу віртуальну виставку ми назвали «Чорнобривці Володимира Малика». «Чорнобривці» - так називався незакінчений роман Володимира Малика. «Чорнобривці» - так назвав книжку спогадів батька її упорядник - син Олександр Володимирович Сиченко. І світлини відомого лубенця, фотохудожника Володимира Білоуса - це теж спогад про відомого письменника і напрочуд добру людину В. Малика.
Основною для письменника стала тема вітчизняної історії від сивої давнини до найновіших часів. Літературознавці ще напишуть про Малика, про галерею його образів – від князів України-Руси й гетьманів, про особливості мови, що схожа на мелодику українських дум і пісень, про віршований доробок… Напишуть про його двобої з радянською цензурою, адже в ті роки українська історія звужувалася до теми возз’єднання України з Росією та колиски трьох братніх народів.
Саме тут, у тисячолітніх Лубнах, що на Полтавщині, жив і творив Володимир Малик, автор пригодницьких та історичних романів.
Полтавщина вважає Володимира Малика своїм письменником, бо саме тут, в Лубнах, що розкинулися на березі привітної Сули, він почав професійно писати, хоча батьківщиною його є Київщина.
Володимир Сиченко (справжнє прізвище письменника) узяв за псевдонім дівоче прізвище дружини - Малик. Узяв, як вона пророкувала - на щастя. Вона загадала, що цей псевдонім принесе її чоловікові успіх на літературній ниві і не помилилася.
Закінчивши в сусідньому селі Ясногородці середню школу, в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Навчаючись в університеті почав складати перші вірші. Відвідував літературний гурток при журналі «Молодий більшовик» (з 1944 року «Дніпро»).
